Кіт, який мандрує Україною
Дитячі книжки про котів – це такий окремий жанр. Зрештою, як і котячі щоденники, яких після Гофмана писано-переписано. Звісно, адже складно знайти більш харизматичного персонажа, ніж кіт! Персонажа універсального, якого б так любили і діти, й дорослі, і який би був всюдисущий, і цікавий, і «фотогенічний» для художників. Проте що більше книжок про котів з’являється на поличках книгарень, то складніше знайти оригінальний сюжет та оригінальних котячих персонажів. І тоді, приміром, автори вдаються до того, щоб замаскувати під котячий щоденник путівник найцікавішими місцинами України. Оце я розумію – вдалося!
«Ледачі коти кажуть, що нині заради мандрів не варто покидати затишну домівку. Адже є інтернет. Звісно, сидячи вдома біля комп’ютера, можна за півгодини здійснити віртуальний тур по всьому світу. Та що там – бери вищу котячу планку! – по всьому Всесвіту! Але віртуальна мандрівка – то геть не те. Лише коли торкнешся лапою прадавнього камінчика і вдихнеш пахощі пригод, отоді на власній шерсті відчуєш, що таке справжня подорож».
Книжка «Щоденник котячих мандрів» Лани Ра постала з оригінального мультсеріалу «Моя країна Україна». Головний герой – мандрівний кіт Воркіт, цікавий, самовпевнений і трохи нахабний рудий хвалько. Він легко кидається в кожну наступну подорож і легко заводить друзів навіть серед істот неживих. Саме вони нерідко оберігають кота від необачних вчинків і мимохідь розповідають старовинні легенди й перекази рідного краю. Разом із котом Воркотом читачі дізнаються про найвідоміші місцини більш і менш туристичної України: села Легедзине й Шешори, міста Одеса, Кривий Ріг і Львів, Верхівня і Коломия, Мелітополь, Саки, Вилкове (ви, до речі, знали, що це – «українська Венеція»?). Поруч – розкішні луганські степи, про які дуже рідко пишуть у путівниках, озера Пісочне й Чорне, гора Опук, оповідки про петриківський розпис та Софію Київську. Зрозуміла річ, скрізь і до всього доклали лапи предки нашого кота. Навіть для славнозвісної петриківки вкрай потрібна допомога котів, адже саме з їхньої шерсті робляться найделікатніші щіточки.
Нотатки невеличкі, у формі коротких оповідань – так, через пригоди й діалоги дітлахам буде простіше запам’ятати різні цікавинки про батьківщину. Цікаві факти, важливі дати й цифри винесено за межі оповіді для наочності. Це також полегшує сприйняття, адже надмір фактажу ускладнює запам’ятовування.
Книжку оформлено кадрами з пластилінового мультсеріалу. Окремі ілюстрації вражають пропрацьованістю «мазків», емоцій. Щоправда, часом видається, що ілюстрації / кадри з мультфільму й текстовий супровід ідуть паралельно. З одного боку, це нелогічно і збиває читачів із пантелику. З другого – можливо, це зроблено для того, щоб зміст книжки й мультсеріалу не повторювався. Тож залишається інтрига: про що не розповів кіт Воркіт у своїх нотатках, але розповів у мультиках? Щоб дізнатися, слід зачекати, коли «Моя країна Україна» з’явиться на You Tube 🙂
