11+

Клас пані Пельки

Володимир Чернишенко

Тарас ШИЛО. Літак в небі. – Київ: Круговерть, 2015. – 343 с.
Уподобань: 48

Книжка Тараса Шила «Літак в небі» – дебют у кубі. Це і дебютна книжка молодого прозаїка, і найперша серйозна робота художниці та редакторки в одній особі (Марії Магури), і зрештою одна з двох книжок новоствореного «малого видавництва» під назвою «Круговерть». Забігаючи наперед, скажу, що млинець не глевкий, а дуже навіть стравний.

Оформлення книжки ненав’язливе – ілюстрації Марії Магури стилізовано під школярські каракулі на полях зошита. Так само оформлено й обкладинку. Зате саму книжку видано ошатно – цупка палітурка, неконтрастний папір, зручний для читання шрифт. Це рівною мірою заслуга і видавця, і Кам’янець-Подільської друкарні «Рута» (за дивним збігом обставин це вже друга книжка «Рути», яка потрапляє мені до рук, і вже вдруге враження найпозитивніші). На жаль, бажання зробити все самотужки іноді недобре жартує з видавцями. Зокрема, редактор видання – та ж таки Марія Магура – пропустила кілька прикрих блішок, яких можна було б уникнути, залучивши до роботи над виданням коректора.

«Коли Марко з Сашком і Юліком переходили в дев’ятий клас, а Настя з Даною в десятий, вони вирішили разом піти в ліс з наметами – на вечірку»

В основі сюжету гутірка підлітків із випускних класів гімназії. Хлопці й дівчата, яких поєднує міцна дружба, а іноді дещо більше, проводять разом час, ходять на природу, збираються на вечірки в гаражі й просто приколюються. Кожен герой книжки виписаний доволі детально, під кінець читання вже всіх їх знаєш «в обличчя» – і тонкосльозу Данку, і мовчазного «дорослого» Сашка, і легковажного Юліка, і Марка та його старшу на рік сестру Настю. Приємно, що, на відміну від поширених нині «романів» на сто сторінок і на один вечір, цієї книжки вистачає надовго – перед читачем проходить два роки життя в гімназії й поза нею, за цей час діти ростуть, змінюються, знаходять нових друзів і, звісно ж, закохуються.

Найбільше «Літак в небі» нагадує нещодавно видану дилогію Малгожати-Кароліни Пекарської «Клас пані Чайки» («Школа», переклад Божени Антоняк). Тільки головних героїв у польської письменниці більше й вони більш відокремлені, ніж герої Тараса Шила. Мотиви прощання зі школою, осмислення свого майбутнього, які постають перед юними випускниками, натякають також на популярну у світі юнацьку прозу – зовсім нещодавно вийшла українською одна з найпопулярніших у світі книжок цього напрямку – «Паперові міста» Джона Гріна («КМ», переклад Віри Назаренко). Далі натяків, щоправда, справа не пішла, однак і вони лишають надію на подальший розвиток цього жанру в українській літературі.

Винятково для того, щоб не зурочити молодого автора, мушу згадати, що є у книжці й вади сюжету. Приміром, відсутній будь-який конфлікт батьків та дітей (якщо не рахувати спроб мами примусити бідолашного Юліка піти в медичний ліцей). Проблема заробітчанства, яка виявилася надзвичайно плідною для сучасної української літератури, окреслена досить поверхово – мама Софійки, яка працює в Італії, здається, існує в сюжеті лише для того, щоб на якийсь час забрати, а потім повернути дочку. Така перспективна сюжетна лінія безнадійно провисає. Деякі герої та їхні лінії існують у книжці відсторонено, їхня функція не зрозуміла. Приміром, колоритний циган Еміль, якому, здається, автор просто не знайшов гідного застосування, або «крутий пацан» Орлик, якому так і не довелося натовкти пику нікому поганому. Учителі, які в тому ж «Класі пані Чайки» грають помітну роль у житті дітей, у «Літаку…» лише набридливий бекґраунд їхнього існування. Серед них нема позитивних персонажів, їх описано виключно з точки зору дітей – досить упередженої.

Заслуговує на особливу увагу опис перших закоханостей головних героїв. Тривалість розгортання сюжету дала авторові купу часу на поступовий розвиток почуттів. Проблема кохання старшої дівчинки й молодшого хлопчика – чудова знахідка, яка дозволяє показати й бажання підлітка бути визнаним у колективі, і невміння зорієнтуватися у власних почуттях, і врешті – навчає розставляти пріоритети. Кохання іншої пари виникає закономірно й сподівано, коли на те вже приходить час. На прикладі ще одного героя (благо, їх удосталь!) читач може навчитися розрізняти кохання й дружбу. Любовна лінія цієї книжки, я впевнений, приверне до неї не одне читацьке серце.

Головні герої – друзі дуже самодостатні, мають власний мікро-світ зі своїм фольклором і своїми розвагами. І водночас – їхній гурт відкритий і для нових друзів, у різний час до нього долучаються Кора й Софійка. Зображуючи ідеальну компанію щирих друзів, автор вдається до старого прийому, описуючи дітей, із якими дуже хотів би товаришувати кожен читач. І в решті-решт – під кінець книжки так і стається. З дотепними й веселими дітлахами справді розлучатися не хочеться…

«Літак в небі» – проза без претензій на «високу» літературу, вона не сягає глибин психологізму, як «Марта з вулиці Святого Миколая» Дзвінки Матіяш (переможець «Рейтингу критика»), не експлуатує гострих тем, як «140 децибелів тиші» Андрія Бачинського («Книга року ВВС – 2015»), її візуальний ряд не заступає собою текст, як у «Війні, що змінила Рондо» (переможець «ЛітАкценту року – 2015»). Однак вона має дуже суттєву перевагу – її можна читати, не застрягаючи в мудрованих словосплетіннях і не виборсуючись раз-по-раз із карколомних перетворень сюжету. Вона оповідає про живих, а не картонних підлітків, про звичайне життя і проблеми, знайомі кожному школяреві від 12 років. Оповідає мовою «мільйонів», а не мовою «обраних». Ненав’язливо підказує, а не втовкмачує в голову читачу наратив. Ця книжка справжня й жива, читач легко вірить, що і гімназія, і її учні та вчителі й справді десь живуть. Можливо, це тому, що так воно насправді і є.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар