11+

Клуб Нещадної Критики проти «Білки Квасолі»

Написатор

Галина ТКАЧУК. Білка Квасоля та Опівнічний Пожирака. – Харків: Ранок, 2019. – 72 с.
Уподобань: 5

Цієї осені на поличках книгарень з’явилося дуже підозріле видання зі зненацькою назвою «Білка Квасоля та Опівнічний Пожирака». «Що ти знаєш про давній Київ? – бринить питання на задній обкладинці. – А раптом енциклопедії та фільми тебе обманюють? Ця книжка оповідає чисту правду!». Ця повість відтак пропонує власне бачення нашої історії, і їй навіть вдалося загіпнотизувати не лише сотні юних читачів, а й поважне журі відомої премії «Книга року BBC», котре внесло «Білку Квасолю та Опівнічного Пожираку» Галини Ткачук у списки фіналістів премії. Однак не дарма в межах літгуртка «Написатор» зібрався Клуб нещадної критики, від членів якого не сховалася жодна хиба «Білки Квасолі». Тож БараБука із величезним задоволенням публікує розгромні тези членів Клубу.

Суворе попередження: особам без почуття гумору читати цей матеріал категорично заборонено!

Купити книжку можна тут.

Галина Ткачук. Білка Квасоля та Опівнічний Пожирака / Ілюстрації: Наталія Кащак. – Харків: видавництво «Ранок» і літаґенція «БараБука», 2019. – 72 с.

Підгорілий Часник:

У тексті «Білки Квасолі» я знайшов певні нелогічні моменти. У першому абзаці на сторінці 16 є такі слова: «Злодія охрестили Опівнічним Пожиракою». Зауваження: злодіїв і зараз ніяк не називають. Сумніваюся, що у ті часи взагалі існувало таке поняття як «злодій». А навіть якщо існувало, то у якійсь іншій формі.

У другому абзаці на тій самій сторінці: «Сам київський воєвода Буєбабак поклявся вистежити Пожираку й поставити перед очима суворого правосуддя. Наступної ночі після цієї заяви з кухні самого Буєбабака було викрадено миску аґрусу та дві ложки каші, які лишилися після вечері». Зауваження: скоріш за все аґрусу у Києві тоді ще не було, а детективна майстерність і зараз не дозволяє точно дізнатись, скільки ложок каші було викрадено.

На наступній сторінці у першому абзаці читаємо: «Пригадуючи все, що відомо про Пожираку, Патикослав сидів у заростях часнику». У мене виникли сумніви що то того, що часник росте хащами.

Далі кілька міркувань до малюнків та підписів до них на початку книги.

«Ведмідь – лісовий звір, схильний до суперечок». Ведмеді, як і всі лісові звірі, бояться людей. А якщо він і схильний до суперечок, то тільки з іншими лісовими тваринами. І звідки ми маємо про це знати? Ну або ж раніше у Києві звірі теж були у людському суспільстві? Але в цьому я сумніваюся.

«Нічні прояви – нічні тварини розміром з коня із головою орла, та з тілом бика». У бика хвіст зазвичай так не стирчить. Можливо, він стирчав би так, якби цю тварину випадково вдарило струмом.

Мія з цукрової вати:

Трохи дивно, що шкіл у давньому Києві не було. Тоді як діти вчилися писати і говорити? Вочевидь, вчили їх батьки. Але про це у книжці не згадувалося… А хто вчив самих батьків? Їхні власні? Але це вже своєрідна школа…

Та-ак… На ілюстрації на сторінці 26 щось не те. Чому ворона на дереві розміром більше, ніж тіло дівчинки? Якщо така нападе – то вижити, мабуть, не вийде… Та й гілка під птахом має от-от тріснути. Очі ворони вилізли на дзьоб, а про сам дзьоб я взагалі мовчу…

Людина на ім’я Людина:

«Драбомисл із усіх сил тримався купи, адже з цілого серця хотів стати першою у світі драбиною, яка розплутала дуже заплутану справу. Тобто, першою драбиною-детективом» – зазначено у книжці. Але у Київській Русі не було детективів, про них навіть не знали. А тим паче – драбин-детективів. А навіть якщо були, авторко, чому саме драбина-детектив? Чому не скриня, не стіл, а саме драбина? Ви що, столо- і скринененависниця? Ви взагалі не толерантні до інших меблів, окрім драбин? Детективом може стати тільки драбина, на вашу думку, так?!

Звісно, незвичайний стиль малюнка, що дуже добре. Але що це за створіння «Київський воєвода Буєбабак»? Мені він нагадує тільки перекачаного синтолом бодібілдера.

CoroBoss:

На сторінці 9 перед вами малюнок стародавнього Києва. Хтось, мабуть, запитає, а чому будинки побудовані так близько? Якщо чесно, я й сам не знаю. Це знає тільки ілюстраторка.

Всюди стоять дерев’яні будинки, але знову питання: а що посеред міста робить башта, яка має захищати місто?

М’ята Написаторська:

У тексті «Білки Квасолі» я знайшла певні нелогічні моменти.

«Жив якось при київському князі великий чарівник і чорнокнижник доктор Фауст». Чарівник? Чорнокнижник чи доктор? Мені здається має бути щось одне.

«А можна зробити такий розчин щоб пшикнув на меч – і він весь у блискітках?!» Меч у блискітках? Здається, у ті часи люди не мали й поняття, що таке блискітки. Влучніше було б написати «покритий сонячним промінням».

«Тільки не чорта у пляшечці, бо вони вже мають…» Чорт у пляшечці? Це як джин у лампі? Незвично, але оригінально!

«Там собі й гніздо вити почав. (Бо жили чарівники тоді здебільшого в гніздах)». Я гадала, що чарівники, як і люди, живуть у домівках. Чому аж так дивно?

Так собі Лесь:

Не може бути, щоб гроші, що їх видурюють Тимчасові Руки, ішли на слоїки для Малинових Оббирунів. Найімовірніше, вони ідуть на купівлю малини в бабусьок на базарі за захмарні ціни.

У давньому Києві не могла їздити маршрутка «Фастів Автотранс». Адже вони найчастіше ходять на Бучу та Обухів, а в Києві ходять маршрутки з написом синьо-червоних кольорів «Кийтранс».

Зауваження до ілюстрацій:

  1. У Квасолі у вигляді білки дуже стрьомний хвіст. Наче скручена кулька.
  2. У коняк маршрутки Київ-Фастів дивакуваті носи, як дві картоплини, завбільшки з гарбуз.
Клуб нещадної критики в рамках літгуртка «Написатор»

Жучиха:

По-перше, на сторінці 20, у першому абзаці написано, що Оббируни НАКЛЕЮВАЛИ папірці на слоїки, але на той час ще не винайшли КЛЕЙ, то як вони могли їх НАКЛЕЮВАТИ?

По-друге, після 2003, 1998 та 1985 року це варення повинно було бути вже з’їденим або принаймні зіпсованим.

На сторінці 30 є текст, до якого на наступній сторінці – ілюстрації. Їхні недоліки такі:

1. Ноги дівчинки занадто маленькі, а голова як три її тіла, а отже вона не може втримати свою голову на ніжках.

2. Шишки на дереві дуже небезпечні. Ними можна вбити людину!

3. Черв’як і Квасоля не пропорційні відносно одне одного, черв’як довжиною як ноги Квасолі.

Перекручена Собака:

Усе-таки на сторінці 31, на малюнку щось не те. По-перше, що з головою ящірки? Вона схожа на квасолю! І ще вона дуже велика! А очі аж на лоб полізли. А чому черв’яка так вигнуло? І куди він дивиться? Таке відчуття що він золото побачив чи їжу. А з голками сосни зовсім катастрофа. Вони чомусь усі однаково висять…

Хмарошубка, медикиця:

Конструктор імен наприкінці книжки – цілковитий провал.

«Дорогі читачі, дорогі читачі» – та ніякі ці читачі не дорогі! Дурня то все!

Це ж дивина несусвітня, коли зустрінуться Квітоквітка, Білкобілка, Вовкововк, Славослава, Миромир, Радорад і Рибориба!

А організатором виявиться Дивосила.

Огидно! Сором! Жах!

У Конструкторі імен слід пояснити, що всі імена – випадковий збіг з математичної точки зору. І що ви можете утворити будь-які імена, які забажаєте, у будь-якій послідовності.

Sophie:

Іще одна думка про Конструктор імен: ТУТ НІЧОГО НЕ ЗРОЗУМІЛО!

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар