Книжка про епос, страх і море
Що воно таке — українська література? Для мене особисто — це велика любов, ще й моя професія. Тому спершу слово «воно» у назві мене особисто дещо насторожило. Та потім, придивившись, я зрозуміла: переді мною одна з книжок пізнавальної серії «Що воно таке?». Як назва серії нон-фікшн — це досить вигадливо, тож я заспокоїлася і надихнулася поринути у текст…
Втім, поринути саме у текст мені не вдалося. Адже це сповнене гумору видання про українську літературу є чудовим поєднанням тексту та ілюстрацій. Забігаючи трохи наперед, зазначу: коли авторка пише про форми і жанри прози, то окрім тих, які ми всі вчили у школі, називає графічний роман, відносно новий жанр, у якому — зацитую — «візуальні елементи працюють на рівні з текстом, у ньому “читаємо” і літери, і зображення». Продовжуючи цю думку, хочеться запропонувати нове жанрове визначення саме для цього видання — графічний нон-фікшн. Адже книжка побудована на поєднанні слова та візуальних елементів: тут ми бачимо не лише вдалі ілюстрації, а й інфографіку, комікси… Загалом кожен розділ-розворот детально продуманий візуально.
І відтак логічно з’являється теза: «Що воно таке? Українська література» — це ідеальний набір навчальних візуальних (раніше казали — наочних) матеріалів. А з цього і наступна теза: це ж чудова шпаргалка для вчителя! Так, справді, для класів, у яких є інтерактивна дошка або можливість проєктування зображення на на стіну чи на дошку, а також для шкіл із онлайн-навчанням — це видання просто безцінне, адже воно дуже лаконічно підсумовує, схематизує, ілюструє та пояснює матеріал. Та навіть якщо можливості демонстрації сторінок цієї книжки немає, видання стане дуже помічним для вчителя власне у якості шпаргалки: воно дає можливість проглянути ключові моменти, тези, терміни, поняття та приклади до них за певною темою.
Проте не будьмо ж такі вчителецентричні! Адже ця книжка передовсім для учнів, вона чудово пасує для тих, хто хоче легко, швидко і з гарними емоціями познайомитися із ключовими поняттями, ідеями, термінами та процесами, пов’язаними з сучасним розумінням літератури. Важливо, що приклади авторка подає не лише із української класики та творів модернізму, а й із найсвіжіших сучасних книжок, які є або можуть бути у колі читання українських підлітків.
Загалом учительський досвід авторки, про який ми дізнаємося з короткої довідки на задній обкладинці, тут видно і відчутно на кожній сторінці, буквально у кожному реченні. Відчутно, що всі ці поняття авторка не раз пояснювала аудиторії сучасних підлітків, і в цьому діалозі виробила своє бачення подачі матеріалу, його схематизації, якихось специфічних образів чи мемів, пов’язаних з тим, як краще витлумачити та ввести у контекст те чи інше поняття. Чого тільки варте пояснення композиції твору через — цитую — «структуру кота». Або ж цілий розділ «Байка — це сова», у якому бачимо схему, як намалювати сову, що прояснює схему, як аналізувати байки. Останнє, до речі, відразу ж і продемонстровано на байці Григорія Сковороди «Ворон і чиж».
Особливо мені імпонує те, що окрім структурування і схематизування понять зі шкільної програми, авторка вводить додаткові важливі поняття, що можуть стати впровадженням на складніший рівень розуміння теорії літератури. Тут наведу приклад розділу, що називається «Відповідь знає казка» (саме цьому жанрові він і присвячений). На цьому розвороті із дотепними казковими ілюстраціями, який візуально організований за схемою дерева, ми знаходимо не лише згадку про те, що казки за змістом бувають про тварин, чарівні та соціально-побутові, але й декілька важливих речей, які виходять за коло шкільної програми і власне ведуть юного читача до глибшого розуміння цього жанру. Скажімо, тут ми читаємо розгорнуті пояснення таких тез як «казкам властива формульність», «герої казок бояться порушити заборону», «у казках присутня магія чисел», «фольклорним творам властива варіативність».
Єдине на цьому розгорті, щодо чого я би, можливо, подискутувала із авторкою — це те, що вона називає кумулятивні казки одним із видів казок за змістом. Натомість я би радше стверджувала, що це формальна ознака, тобто кумулятивність казки – це риса її формальної організації.
Однак усі, хто має вчительський досвід, знають, що шкільне знання тяжіє до певного спрощення. Тож часом вчителі обирають, де щось варто пояснити складніше, а де прийняти це спрощення. Приклад, який я навела вище, може стати основою гарної глибокої дискусії у класі стосовно форми і змісту літературного твору та взаємозалежностей між ними.
Серед питань, висвітлених у книжці (із ними можемо ознайомитися, переглянувши зміст) — не лише хронологія української літератури, визначення класики та поняття родів і жанрів, а й такі цікаві літературознавчі (еге ж, чому ні?) теми як сни, моря, міста й сади (та їхні, звісно ж, літературні віддзеркалення) і навіть почуття — сміх та страх (які, нагадаємо, є, сказати б, жанротворчими). Також тут знайдемо книгознавчі розділи «Анатомія книжки», «Хто робить книжки?», і навіть один безпосередньо про нас із вами — «Хто такий читач?». Важливо також, що на останніх сторінках розміщено глосарій найважливіших термінів, поділений, до речі, на дві групи: літературознавчі поняття (як-от метафора, сюжет чи повість) і загальні поняття, важливі для розуміння сучасної літератури (такі як контекст, елітарна культура чи перформанс).
Загалом книжка створена на на перехресті з одного боку відваги, завзяття і бешкетності, а з іншого — серйозності, відповідальності і ґрунтовності. Саме ці риси, напевно, і притаманні найактивнішому вчительству, а також найцікавішим авторам навчальної літератури нового підходу.
