Книжки від горя
Нещодавно одна шестирічна дівчинка довго не могла заснути, бо вперше довго думала про смерть та вмирання. Роком раніше маленька такса дівчинки загинула під колесами авто і мама пояснила, що тепер цюця на небі, поруч зі своїм цюцячим богом. А потім кілька тижнів вони ледь не щодня роздивлялися на вулиці хмари то у формі улюбленої кісточки Пави, то як її кубельце, і навіть знаходили обриси самої таксочки. Мама казала, що то привіт із небес, і це означає, що там усе гаразд.
Але того вечора дівчинка раптом подумала, що вона теж може померти. І мамі згадалося, що коли їй було вісім років, вона теж вечорами не могла заснути від таких думок. Відтоді мама виросла, стала мамою і зрозуміла, що всі дітки з часом замислюються про смерть, незалежно від того, чи були свідком трагедії, чи просто настав час про це замислитися. І в кожної дитинки різна сила почуття жалю до себе, до світу. Різний час триває примирення з даністю. І саме оця «різність» зобов’язує батьків та їхніх помічників – письменників, педагогів, психологів – шукати найрізноманітніші форми та способи пояснень.
Якої б втрати не зазнавала Ваша дитина, головне – будьте поруч. І будьте уважними до своїх малят.
З любов’ю, Тетяна Щербаченко
