pavlenko_1
11+

Коктейль «Русалонька»

Iрина Гищук

Марина ПАВЛЕНКО. Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських: Краєзнавчий детектив. – Вінниця: Теза, 2011. – 220 с.
Уподобань: 47

Книжку Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських», першу з п’яти, уже невдовзі читатимуть усі без винятку українські хлопчаки та дівчата. Від 2015 року її вивчатимуть у відповідному класі на уроках української літератури. Звісно ж, якщо шкільної програми вкотре не змінять. Утім, серія й поза програмою не скаржиться на брак читацького інтересу, а письменниця готує останню, п’яту книжку.

Події двох основних сюжетних ліній розгортаються паралельно і майже незалежно одна від одної в різних часових площинах: у сьогоденні й у минувшині. Об’єднують їх лише декілька магічних речей: стара шафа, коралі, а ще – сімейні фотографії, за допомогою яких дівчинка й потрапляє у минуле, спочатку випадково, а потім – щоб зняти з однокласника родове прокляття. У реальному житті Софійка ходить до школи, спілкується з друзями та родичами, доглядає маленького братика, бавиться із кошеням, хворіє, їздить до бабці в село, – словом, робить усе, що й належить робити звичайній школярці зі звичайної родини. У минулому ж їй відведено роль спостерігача за хитросплетіннями долі трьох родів – Кулаківських, Міщенків та власного. У перебіг історії Софійка втручається лише раз: за порадою (а чи з дозволу) сліпого старця – єдиного містичного персонажа повісті – чим, власне, і змінює майбутнє роду Кулаківських.

Книжка чудово ілюструє, як тісно пов’язані далекі, здавалося б, історичні події з долею конкретних людей із сьогодення. Історія стає для читача не звично-абстрактним переліком дат, імен та подій, що їх вивчають на уроках, а цілком реальним полотном обставин, у яких довелося робити свій життєвий вибір його батькам, дідусям, бабусям та вже геть далеким пра-, прапра- і т.д. Добре виписано й світ школярки Софійки. Авторці вдається створити позитивний образ сучасної родини з теплими та дружніми взаєминами. А ще – без моралізаторства, а лиш мимохідь торкнутися багатьох проблем: куріння та наркотиків, крадіжок, допомоги батькам, старанності у навчанні, ввічливості й поваги до старших. Навіть ненависний багатьом дітям суп – і той не залишився поза увагою.

«У мене рід проклятий. Гроші ведуться, щастя – ні грама!»

Підлітки знайдуть у тексті чимало знайомих проблем та хвилювань, надто ж коли йдеться про стосунки «хлопець-дівчина». Урешті, ця «реальна» частина книжки дуже нагадує любовний роман, але для підлітків. Тут є все, чому слід бути в легкому жіночому читві: трохи ревнощів, трохи переживань і «самогризоти» головної героїні, трохи геройства для порятунку коханого. Ну, й, звісно ж, любовний трикутник: чемна, розумна та скромна дівчина, яка мліє від красивого, з відблиском «елеґантної» нахабності й загадковим ореолом сімейного прокляття, Вадима, та його подружка – яскрава зовні, але не обтяжена інтелектом Ірка Завадчук. А ще є сміливий, добрий, відданий, але бідний та непомітний друг Сашко.

Жанр книжки інколи означують як краєзнавчий детектив. Історичний та краєзнавчий бекґраунд і справді цікавий, а ось детективом повість можна назвати лише «з натяжкою».

Попри те, що в сюжеті чимало інтриг, оповідь упродовж усієї книжки розгортається невиправдано рівно, без «крутих віражів», і навіть кульмінація виходить якась невиразна. Тут майже немає розслідування, швидше така собі сторі про життя-буття з безліччю подій та персонажів. Книжка нагадує коктейль, у якому намішано так багато інгредієнтів, що годі й упізнати, з чого зроблено отой кисло-солодкий із пікантною гірчинкою сіро-буро-малиновий напій. Через цю перенасиченість подіями та героями навіть встежити за ниткою сюжету не завжди просто, нерозкритими залишаються й чимало характерів, зокрема головних героїв.

Спитаєте, до чого ж тут русалонька? Власне, ніякої русалоньки й немає. Є просто дівчинка, якій подобається Андерсенова казка, але не подобається її сумне закінчення. Оце й усе. Жодної подібності образів чи сюжетної пов’язаності. Хоча ні, є ще завершення… На останніх сторінках шафа випадково переносить Софійку в майбутнє. Вона, вже студентка, приїжджає до рідного містечка і заходить у новий шикарний ресторан «Русалонька». Там випадково зустрічає Вадима, а потім і Сашка, який із безграмотного «хрущика» перетворився на «крутяка», власника ресторану: «Я знав, що колись ти повернешся!…. І знав, що тільки такий ресторан тебе зможе зацікавити!… Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною, моєю… Русалонькою!». Чудово, коли в казки щасливе закінчення, але невже обов’язково дотримуватися всіх «найкращих традицій» дешевих мелодрам?! Із другого боку, на цьому прикладі талановиті вчителі мають чудовий шанс пояснити учням явище кічу в літературі.

Читайте також:

З життя однієї Русалоньки: історія перша

Русалонька-детектив: історія друга

Русалки-суперниці: історія третя

Іще одна таємниця, яку розкрила Русалонька: історія четверта

Print Form
Подiлитись: