Комашка і дмухавка, Дніпро і Кіліманджаро, або Дивний ліс дитячої поезії

Автор: Галина Ткачук

На початку року БараБука так зажурилася малою кількістю нових поетичних книжок для дітей, що аж скликала термінову нараду дитячих поетів, щоб якось означити цю кризу. (Результати обговорення читайте у матеріалі Скільки китів у дитячій поезії, або Кухня дитліту). 

Однак, на щастя, песимістичні прогнози не справдилися, і вже до «Книжкового Арсеналу» стало зрозуміло, що поезії для дітей цього року вродило – і то рясно, та ще й невимовно розмаїтої: римовані вірші і вільні; для малюків і для школярів; віршовані абетки, книжки-картинки, тематичні поетичні збірники багатьох авторів… Ну і власне збірки одного автора чи авторки. Саме про них мова у цьому огляді.

Другу частину огляду дитячої поезії 2019 року читайте тут.

Григорій Фалькович «Комашка писала нікому», ілюстрації Галини Рогової

Нова книжка Григорія Фальковича – це увже вагома причина бігти до книгарні. А якщо в неї ще й така вигадлива назва – то інтрига зростає у геометричній прогресії!..

Однак як найкраще сформулювати те, за що ми любимо вірші пана Григорія? Спробуймо «розкласти по складниках» унікальний смак його книжок. 

По-перше, це чудовий авторський стиль, «замішаний» на гуморі.

Зачарований гусак 

Обернувся на літак:

У житті всього буває – 

Значить, може бути й так.

По-друге, (і з поданої цитати це добре видно), стиль та гумор поета  тісно пов’язані із особливим світовідчуттям життя-як-дива, причому щоразу несподіваного і навіть зненацького; дива, над яким можна гарно поміркувати. А можна – просто подивуватися, отримавши естетичну насолоду. До того ж, задивляємося і дивуємося у цьому світі не лише ми-читачі:

Сонце, не у крапочку, 

Гріє так ласкаво: 

Дивиться на Гапочку – 

І йому цікаво! 

По-третє, ви помічали, як вірші Фальковича ненав’язливо затягують вас у свій світ? Промовляють саме до вас, дискутують із вами, аж гульк – ви уже глибоко у книжці. 

З другом легше сумувати. 

Може, сумно й вам якраз? 

То візьміть його до вас 

Хоч на день погостювати. 

У наведеній цитаті мова про носорога, який випадково заблукав, вийшовши зі своєї книжки. Але ви помітили, як ненав’язливо в цю книжку потрапили натомість саме ви? 🙂

А, по-четверте, мабуть, найважливіший тут складник, якого свого часу Іван Андрусяк назвав навіть одним із двох китів дитячої поезії – це Парадокс. Григорій Фалькович – справжній майстер літературного парадоксу, що видно уже… із назви книжки! 

Катерина Міхаліцина «Дмухавка та інші пухнасті вірші», ілюстрації Юлії Пилипчатіної

Своєю новою поетичною книжкою із ніжною, повітряною і навіть трошки лоскотною назвою «Дмухавка та інші пухнасті вірші» Катерина Міхаліцина передовсім нагадала про себе, як про чудову «ботанічну» авторку нашого дитліту. Пригадуєте зворушливий паросток-гінкго із «Хто росте у парку»? А сиквел до цієї історії – «Хто росте в саду»? Знову і знову рослини – головні герої Катерини. І вірші із такими героями часом не просто ніжні та зворушливі, а й відверто пізнавальні. Ну бо скільки видів капусти ви можете назвати отак з наскоку? А у вірші «Про капусту» їх названо аж дев’ять! 🙂 

Однак у цій збірці є іще один важливий тип героїв: зайко-щезайко, слоненятко-з-дому-не-виходенятко, гусінь-фантазерка та інші. Усі ці анімалістичні образи мають у собі дуже виразні риси характеру, добре впізнавані усім дорослим, хто має справу з дошкільнятами та молодшими школярами. І це гарний шанс для юних книгодрузяк упізнати свої риси у поетичному образі і, можливо, всміхнутися.

Тільки вийшли – дощ із неба.

Вже й назад додому треба.

А маленьке слоненятко-

з-дому-не-виходенятко

посеред калюжі сіло,

засурмило, засопіло,

загукало на весь двір:

– Я тепер інакший звір!

Відтепер я слоненятко-

не-піду-ніколи-в-хатку!

Ілюстрації Юлії Пилипчатної підкреслюють дбайливий та ніжно-веселий авторський тон Катерини Міхаліциної. У результаті маємо збірку римованих віршів, котра, сподіваємося не одного читайлика «примусить» на прогулянці тихенько бурмотіли або виразно декламувати: 

– Хто ти, істото?

– Дмухавка, от хто!

– Дмухавка? Як це?

– Внучка кульбабці.

Валентина Вздульська «Я – Кіліманджаро», ілюстрації Лариси Чайки

Лірична героїня цієї збірки не живе в африканській савані і навіть не мандрує нею. Вона живе разом із мамою і татом десь у наших краях, однак постійно думає і мріє про Африку, фантазує про неї та вплітає у гру. У результаті маємо чудову колекцію здебільшого неримованих віршів, із цікавою образністю: кожен «африканський» образ, навколо якого вибудовано вірш, відсилає до певної емоційно забарвленої реалії дитячого повсякдення. Отак, відкриває збірку вірш, у якому гривастий лев – це перший ранковий сонячний зайчик, який будить дівчинку. Далі пустеля – це емоційний стан дитини, коли вона посварилася з мамою. А у титульному вірші зустрічаємо ось яку сцену:

Коли тато

Бере мене на плечі,

Стає видно-видно,

Наче я найвища у світі.

Наче я –

Африканська гора, 

Сніжно-біла Кіліманджаро.

У цьому світлі твердження про те, що «лірична героїня цієї збірки не живе в африканській савані», з якого я почала огляд цієї книжки, викликає певний сумнів. Адже у світі уяви наша дівчинка-героїня –  постійно в Африці. Мало того, вона – африканська принцеса:

Слухайте, звірі!

ТРЯМ!

Я – африканська принцеса. 

ТРЯМ!

У мене кіски як змії.

ТРЯМ!

Разки намиста на шиї. 

ТРЯМ! 

Дитяча уява та емоції домінують у «Я – Кіліманджаро», тож ці вірші мають усі шанси стати близькими для юних фантазерів і привідкрити шлях до розуміння і проговорення власних емоцій. 

Однак, звісно, читакам, вихованим на традиційних для нашої дитячої літератури римованих віршах, може бути складнувато втягнутися в цю «гру». Проте воно того безсумнівно вартує! 🙂

Оксана Лущевська «Що там за Дніпром?», ілюстрації Катерини Степаніщевої

Цю книжку чудово читати в літню спеку, бо з її сторінок віє прохолодний вітерець, зима передає свій сніжний привіт – і нам, читачам, стає не так спекотно :).

Зима йде, зима йде 

із зимов’ятами.

Старший сніг у торбі несе, 

середульший санки везе,

а менший – бурульку гризе.

Уже із перших віршів збірки поетичні ритми, синтаксис, стиль навівають читачеві враження чогось дуже знайомого. Ніби все це вже десь і колись читалося, ніби це пам’ятається з дитинства. Зимов’ята – щойно прочитаєш про них і поглянеш на чудову ілюстрацію Катерини Степаніщевої – уже мовби давні знайомі. Так само, як інші герої цих віршів: хлопчик-з-горіха-зерня, сніжний баранець, сивий веприк, загадковий білохвостий Щедрик і… заєць у камзолі!

Ця поетична збірка – чудовий приклад осучаснення фольклорних образів та мотивів. Осучаснення – зокрема через нетрадиційну і ще поки не дуже звичну для нашої дитячої поезії форму вільного вірша. 

Фольклорне та авторське, сучасне і давнє поєднуються тут так тонко і ніжно, що книжка має всі шанси опинитися на полиці з улюбленими книжками юних книгодрузяк і потрапляти в руки читачам не лише взимку в очікуванні свят, а в будь-який час, коли захочеться зануритися в дивний і дивно знайомий світ, у якому…

Хлопчик-з-горіха-зерня 

із Щедриком білохвостим бавиться.

Бавиться-питається: 

– Що там за Дніпром?

Окремого компліменту заслуговує те, що авторці вдалося створити цілісний і близький читачеві зимовий поетичний світ, не використовуючи традиційні для «зимової» дитячої літератури образи Святого Миколая чи, скажімо, сніговика. 

Галина Кирпа «Дивний лис і дивний ліс», ілюстрації Анни Хоменко

Починали і закінчуємо цей огляд ми поетичними книжками знакових постатей нашого дитліту. У інтерв’ю для БараБуки свого часу Галина Кирпа зазначила: «На зустрічах із дітьми я часом читаю не лише свої вірші, а й поезії улюблених поетів, які дають мені відчуття того, що в нас дуже хороша поезія для дітей. Лишається одне – давати дітям у руки хороші книжки, бо звідки вони знатимуть, що таке Література?». Скажемо по секрету, що «Дивний ліс і дивний лис» – це саме така книжка. 

По-перше, вона зелена (у найкращому сенсі цього слова), адже навіть підзаголовок свідчить, що це – «зелені віршенята для мене, мами й тата». Їхні герої – вишня та хрущі, дубок, кульбабка (і тут великий привіт «Дмухавці» Катерини Міхаліциної), липа і ромашка, літо-жовте каченятко і, звісно ж, заявлений у назві збірки дивний лис, чотиривірш про якого хочеться зацитувати повністю.

Вечірні соняхи до неба підтяглись. 

Бджола на ніч несе пісні у вулик.

До мальви й досі зазирає лис:

– Ти зацвіла чи просто усміхнулась?

Ось тут, якщо придивитися, видно магію поезії Галини Кирпи. У кожному із перших двох рядків – окрема сцена, окрема вигадлива картина, своя метафора. А два останніх передають цілу історію ніжних стосунків лиса та мальви. І вся ця краса, ніжність і літня радість – у чотирьох рядках. 

Оці короткі і несподівані діалоги між персонажами – особливий спосіб пані Галини передати цілу гаму почуттів:

На конюшині задрімав метелик.

А поруч прилетів і сів літак:

– Чого це ти то синій, то рожевий? 

Ти не такий, як я!

У тебе все не так!

Тут ледь помітна радість знайомства, цікавість, зачудування, навіть певна тривога. Можливо, хтось із читачів уявив би собі деяку ворожість, якби не ілюстрації Анни Хоменко, які чудово візуально зображують унікальний поетичний світ Галини Кирпи як дуже доброзичливий, дивовижний та водночас знайомий (а тут, у ефекті дивного-і-дивно-знайомого спільне з поетичною книжкою Оксани Лущевської). 

А у двох останніх рядках збірки…

Тут мурашка стає навшпиньки – 

хоче шишку дістати з сосни.

 …нам вдалося побачити образ нас із вами, тобто читача. І подумалося: а може, уважний читач поезії це завжди із якогось погляду  – мураха навшпиньках, який хоче шишку дістать із сосни 😉