7+

Левицький? Невмирущий!

Ольга Сілакова

Олександра ОРЛОВА. Нечуй невмирущий. – Харків: Ранок, 2019. – 72 с.
Уподобань: 3

Продовжуючи добру літературну традицію сільських пригод, Олександра Орлова написала повість про літо, трьох хлопців і одного злодійкуватого кота. Та не все так просто, бо викликавши самою назвою дух класика, письменниця мала не лише подати читачу живу мову й дотепний гумор, а й вивести крупним планом протистояння в родині.

«У Остапа була… місія: набиратися здоров’я»

Отже, в село, що донедавна звалося дачею, до Ба, що донедавна працювала директоркою в офісі, другий рік поспіль приїздить онук Остап. І є на цій дачі все, що потрібно хлопцю: веселі друзі, велосипедні перегони, купання в річці, валяння в багнюці. Ну може, хіба що домашнього улюбленця не вистачає. Але ж одного вечора, коли біля річки розклали багаття й розпочали розповідати страшні оповідки, в Остапа з’являється й кіт.

Саме він, хитрющий і ладний до пригод вусатий, надихне головного героя на філологічні відкриття, познайомить із відчуттям емпатії, розкриє в ньому талант художника та врешті-решт порятує йому життя. Щоправда кіт трохи недочуває, за що й отримує такий знайомий нам всім псевдонім. Чи може придурюється, що недочуває…

«Тоді Ба стала якоюсь колючою й неуважною – такою, що мама казала: Я з нею не можу!»

Отже, в Остапа є друзі Лесь і Михась, є кіт, бабуся, що дбає про нього і читає «Гаррі Поттера» на ніч, батько, що навідується на вихідні. А де ж мама? Чому вона, жива-здорова дослідниця з наукової лабораторії, не може приїхати на дачу і провести час із родиною? Скоріше за все, відповідь криється десь на горищі, на яке вперше за довгий час Ба дозволяє Остапу зазирнути. Там, посеред мотлоху, лежать дорогі серцю жінки речі, які вона чомусь закинула якнайдалі.

Що спонукало успішну Ба покинути роботу й життя у великому місті, і зачинитися у своєму будиночку-мушлі? Чому між мамою і бабусею розквітло непорозуміння, що отруює атмосферу всієї родини? На ці питання малий Остап, що опиняється між двох вогнів, постійно шукає відповіді.

«І що ж робити? Я ж вас обох люблю й хочу обох бачити поруч»

Та здається, в цій родині у кожного прізвисько Нечуй. Ніби тільки щось фатальне має випалити всі недомовленості, аби на згарищі старих чвар постали нові і здорові стосунки.

А тим часом літо біжить вперед. Хлопці шукають пригод разом із котом, і знаходять чергову їхню порцію на подвір’ї сусіда, до якого в гості завітала гарненька дівчинка. Прокидаються зародки перших почуттів, для яких немає ніяких перешкод. І ось тут ми можемо оцінити всю неупередженість і делікатність головного героя. Адже наскільки важко уявити зовнішність Остапа, настільки добре складається уявлення про його внутрішній світ. Де є місце любові й розумінню, спогляданню і співпереживанню.

Авторкам – письменниці й ілюстраторці – вдалося настільки вправно відтворити світ сучасної дитини, при цьому тихенько причинивши за собою двері, що абсолютно непомітно для себе опиняєшся у складному і трохи незрозумілому для себе світі, який він є, коли ти ще малий. Коли більше за все на світі хочеться пригод і досліджень, хочеться, щоб рідні завжди були поруч, щоб дівчинка-сусідка з темними блискучими косами частіше приїздила в гості.

І хто повірить, що за стрибучими, енергійними, бешкетними, по-справжньому дитячими ілюстраціями стоїть не Остап, який щойно ганяв із Лесем на велосипедах чи рятував кота з чергових халеп, а вправна й дотепна художниця Грася Олійко?

Ось така вона, динаміча, просочена класичними образами повість «Нечуй Невмирущий», у якій читач будь-якого віку знайде щось про себе, про близькість, про життя, що ми проживаємо за коротке й дивовижне літо.

Купити книжку можна тут.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар