Література факту для дітей: пастки для пізнання

Автор: БараБука

Нещодавно корпус сучасного українського нон-фікшн для дітей поповнився новими виданнями. Це і третій том «Абеток» видатних особистостей від ВСЛ, і наступні білінгви «Братського». Утім, новинки для гуманітаріїв сьогодні вже не є несподіванками. А от неформальних форм подачі природничого циклу – обмаль. Однією з довгоочікуваних новинок стала «Біла трішки чорна-пречорна книжка» Кузька Кузякіна – видання, яке допомагає дітям опанувати природу кольорів на прикладі наукових фактів різних галузей.

Що потрібно, аби пізнавальні книжки – «література факту» – упевнено входили в освітній процес? Якою повинна бути пізнавальна книжка? Чи потрібно активізувати українського автора та видавця? Чи може стати панацеєю перекладна пізнавальна література? Чого в ній бракує вчителям і що відверто заважає активному залученню до уроків? Чи може неформальна література замінити проблемні підручники?..

Спільна розмова освітян, письменників та видавців, організована НЦ «МАНУ», БараБукою та видавництвом «Віват» за підтримки Національного музею Т.Шевченка, виявила важливі напрями, взаємні очікування та перспективи взаємодії з «офіційною» освітою.

Пропонуємо взяти на озброєння найголовніші тези експертів, які взяли участь у дискусії.

Пізнавальна книжка має довести, що потрібна дитині

Іванна КОБЕРНИК, радниця міністра МОН, громадська діячка:

Пізнавальна книжка нині переживає складний етап. Ми маємо справу з поколінням, яке звикло отримувати відповіді на свої питання тут і тепер. Раніше книжка була прекрасним джерелом знань, у сім’ях була одна на 20 років енциклопедія, яку всі берегли й передавали з покоління в покоління. Думаю, що далеко не кожна енциклопедія 10-річної давнини буде цікавою дітям сьогодні. Тому пізнавальна книжка повинна мати якісь додаткові бонуси – бути гарною, має доводити, що дитині, яка виросла у світі інтернету, вона потрібна. Разом із тим, пізнавальна література для дітей є відображенням розвитку суспільства, і нам слід це враховувати. Але чудові книжки українських авторів з’являються. Улюблена книжка моєї доньки – «Хто росте у парку» Катерини Міхаліциної.

«Пізнавальна література для дітей є відображенням розвитку суспільства»

Тепер учителями й методистами провадиться робота щодо зміни підходу до контролю знань дітей. Ми вивчаємо, як виглядають завдання у провідних освітніх системах. І виявилося, що вже з першого класу читання пізнавальної літератури – інформаційної, енциклопедичної – займає значну частину навчального часу. І здатність розуміти й використовувати тексти в супроводі діаграм, таблиць чи карт перевіряється з першого класу. У нас таких завдань у початковій школі немає.

Розставляти пастки всюди, де ходять діти

Оксен ЛІСОВИЙ, директор Національного центру «Мала академія наук України»:

Пізнавальна література є одним із інструментів, який може вирішувати проблему конкурентоспроможності в боротьбі за увагу та інтерес дитини. Конкуруємо ми з величезною індустрією розваг, яка бореться за увагу дитини дуже успішно, використовуючи найкращі технології, починаючи з психологічних та маркетингових, і закінчуючи комп’ютерними та іншими.

Дитяча література як інструмент заохочення дитини до активного пізнання – це швидше іграшка. Природно, що сьогодні інформацію черпаємо з книжки в менший мірі порівняно з інтернетом та іншими ресурсами. Тому книжка повинна бути демонстраційною версією того, до чого б ми хотіли викликати інтерес у дитини. Це така іграшка, яку цікаво взяти в руки, де інформація подається несподівано, де вона обігрується так, як у книжці Дмитра Кузьменка. Раніше ми зацікавилися рішеннями, які пропонував Дмитро в «Зубастих задачках». Побачивши інтерес дітей, зрозуміли, що це дає можливість далі втягувати дитину у процес пізнання.

«Щоб затягнути дитину в навчання, треба розставити пастки всюди – у книгарнях, музеях, на заходах на кшталт наукових пікніків»

Тож ми в «Малій академії наук» розглядаємо дитячу книжку як точку входу: щоб затягнути дитину в навчання, треба розставити пастки всюди – у книгарнях, музеях, на заходах на кшталт наукових пікніків тощо. У світі вчені розуміють, що вони зобов’язані готувати для себе наукову зміну, починаючи з зацікавлення маленьких дітей. Багато з них готують спеціальні програми для дітей різного віку. Наша проблема сьогодні в кадрах, вітчизняних науковцях, які захочуть доносити знання до дітей, заохочуючи до подальшого пізнання і навчання.

Науковець повинен заразити всіх любов’ю до свого предмета дослідження

Юлія КОЗЛОВЕЦЬ, кураторка дитячої програми Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал»:

У світі – бум нон-фікшн літератури. Ми бачимо це на полицях для дорослих: тепер більшість людей цікавиться тим, як працює мозок, мотиваційною літературою тощо. Те саме відбувається й у сфері дитячої літератури. В Україні цей процес тільки починається. У нас усе попереду, ми можемо узяти все найкраще з того, що відбувається у світі, і спробувати його втілити тут у життя.

Рецептів популярності всього кілька. Або це крутий дитячий письменник, який співпрацює з науковим чи навчальним закладом, із людьми, які знають, про що саме треба писати, мають наукове підґрунтя. У результаті цієї співпраці виходять круті дитячі нон-фікшн книжки. Друга схема: науковець, який щиро цікавиться тим, що вивчає, і вміє заразити цією любов’ю усіх довкола – і дорослих, і дітей. Типовий приклад – Стівен Гокінґ, який спільно з дочкою Люсі написав книжку, і тепер всі захоплюються астрофізикою.

«У нас усе попереду, ми можемо узяти все найкраще з того, що відбувається у світі, і спробувати його втілити тут у життя»

Діти й дорослі чекають на видавців, які візьмуться й напрацьованими шляхами рвонуть у цьому напрямі. Книжок таких у нас мало, навіть для молодших школярів. Якщо дитина приходить і каже: «Я цікавлюся, як живуть мурахи», або «Мені цікаві єгипетські піраміди» – на безліч питань сьогоднішнє дитяче українське книговидавництво відповідей поки що не дає. У «Чулані» я бачу, що дітки ходять із цими питаннями до книжки, і коли ти не маєш, що їм запропонувати, це дуже прикро. Як вихід – зосередитися на перекладах світових бестселерів літератури факту.

Онлайн-формат не вытеснит печатную литературу

Ілля ФІЛІПОВ, співзасновник та керівник EdEra, експерт із дистанційної освіти ОБСЄ Україна:

В современном мире меняется восприятие материала. Онлайн составляющая дает некоторые преимущества, в первую очередь это индексация в Google и возможность найти необходимую информацию намного быстрее. В онлайн-проектах мы можем быстро реагировать на запросы пользователей и менять: один и тот же контент подать текстоцентрично и видеоцентрично, и посмотреть моментальный фидбек на большой выборке, что невозможно сделать с традиционной книгой, с учебником, где мы не всегда видим, что работает, а что нет. Моментальный фидбек, то есть обратная связь, работает также и в сторону контроля усвоения: автоматические тесты сразу же показывают, правильно ли направление мысли. Также важна возможность, например, комментирования каждой страницы учебника, как это сделано на EdEra. Онлайн дает возможность визуализировать такие вещи, которые в печатном издании визуализоровать невозможно.

«Если есть возможность сделать хороший, качественный учебник, воспользоваться преимуществами онлайна чтобы привлечь к офлайну, то нужно этим пользоваться, создавать электронные учебники»

И при этом я бы не утверждал, что онлайн-формат вытеснит печатную литературу. Я лично в это не верю, я заказываю огромные издания по физике, например, мне нравится их читать, но к ним обязательно идет дополнительный ресурс: диск. Он – важный момент для популяризации и обогащения печатного издания. Чем интернет – не канал распространения? Если есть возможность сделать хороший, качественный учебник, воспользоваться преимуществами онлайна чтобы привлечь к офлайну, то нужно этим пользоваться, создавать электронные учебники: такую адаптивную платформу, где у тебя встроенные видео, автоматические вопросы, память по разделам и так далее и связывать это с печатным изданием.

Онлайн сейчас – это полигон для экспериментов. Именно потому что бюрократические процессы не добрались пока еще до онлайн-мира, есть возможность экспериментировать.

Читацька грамотність падає

Інна БОЛЬШАКОВА, вчителька, методистка Новопечерської школи, сертифікована тренерка міжнародної програми «Читання і письмо для розвитку критичного мислення», авторка методичних посібників:

Існують міжнародні моніторингові дослідження якості освіти PISA, TIMSS, PIRLS, які досліджують грамотність дітей залежно від віку. Однією з проблем є дослідження читацької грамотності, оскільки цей показник падає: читання не витримує конкуренції з розвагами, із різними електронними пристроями. Із цим успішно борються на Заході: тексти для читання у школі адаптують. Але ми маємо розуміти: щоб нова пізнавальна література прийшла до нашої школи, ця література має відповідати певним шкільним запитам. Щоб учитель обрав достойну пізнавальну книжку, вона має пасувати йому до уроку. Для якісно написаного підручника потрібен не тільки фахівець із дитячої літератури, а й фахівець-психолог, і методист, і вчитель-практик, і той фахівець, який добре розуміється на предметі. Командна робота набагато складніша, ніж робота одного автора над підручником.

На пострадянському просторі були країни, які брали участь у міжнародних дослідженнях читацької грамотності. Учні цих країн поступаються своїм однолітками з інших країн у читанні саме фактичних текстів (ми їх називаємо науково-пізнавальними) та інформаційних текстів (рекламні тексти, буклети тощо).

«Щоб учитель обрав достойну пізнавальну книжку, вона має пасувати йому до уроку»

Нині я працюю в робочій групі розробки тестових завдань із читання для учнів четвертого класу. Коли ми почали шукати такі тексти, виявилося, що вони здебільшого великого обсягу. Ми маємо розуміти, що кожен вік має певні особливості читання, для четвертого класу ми маємо відібрати текст на 500 слів. Завершених текстів такого обсягу немає. Налякані кліповим мисленням батьки часто вибирають для дитячого читання великі тексти. Але ми маємо розуміти, що кліпове мислення – це спосіб пристосування до нашого сьогодення. Молодші школярі не витримують великих текстів, і тому неперервні тексти (із діаграмами, зі схемами, з картами) – це ті тексти, які приваблюють дітей.

Найцікавіше читання – для власного задоволення

Олена РИБКА, провідна редакторка дитячої редакції сучасної української літератури, в-во «Віват»:

Пам’ятаю зі свого дитинства, що найцікавіше і найбільше запам’ятовувалося саме те, що знаходили у книжці самі, те, що отримували поза шкільною програмою, ті відкриття, експерименти, які проводили без повчань, без обов’язкового результату, те, що робили просто заради задоволення, просто тому, що хотілося про щось дізнатися.

Дуже важливо усвідомлювати психологію сучасного читача, розуміти, що він не сприймає дидактизму, зверхності, уявлення про нього як про маленького, який нічого не розуміє. Вони вже в три роки можуть щось загуглити і завантажити, що їм потрібно. Якщо виникає ідея, вона виникає не тільки у видавця, вона виникає в автора, народжується у всіх одразу. Днями, наприклад, нам надіслали пригодницький рукопис про електрони, ще кілька рукописів розповідають про світ природи – так само без дидактизму, в легкому стилі.

«Важливо усвідомлювати психологію сучасного читача, розуміти, що він не сприймає дидактизму, зверхності, уявлення про нього як про маленького, який нічого не розуміє»

Де брати авторів? Ось це найголовніше запитання для видавця, адже він собі може уявляти все, що завгодно, може мріяти про міфічного автора, який прийде і принесе шедевр. І вони таки приходять. «Біла трішки чорна-пречорна книжка» Кузька Кузякіна цінна своєю інтерактивністю. Вона пропонує читачу погратися, відразу втілити те, що дізнався, на практиці. Такі книжки зацікавлюють і маленьких читачів, і їхніх батьків, які усвідомлюють, що такий підхід є продуктивним.

Візуальна частина має творити симбіоз із текстом. Ілюстрація пояснює, але й дає поле для роздумів, гри, пізнання. Такої літератури дуже хочеться і для своїх дітей, і для наших читачів. Ми відкриті для авторів, нам цікаво спробувати нові формати, спробувати подати це так, щоб пізнавальна література була запитуваною.

Діти не зобов’язані терпіти нудного автора

Дмитро КУЗЬМЕНКО, письменник, ілюстратор, учитель:

Створюючи пізнавальну літературу для дітей, важливо розуміти мету кожної такої книжки. Тут може бути кілька стратегій: нашпиговування дитини якомога більшою кількістю фактів, допомога у виконанні домашніх завдань, підготовка до ЗНО, виховання майбутнього науковця тощо. Відповідно до мети має бути підібрано найоптимальнішу форму. Чи це буде підручник, енциклопедія, художня книжка, одноразова брошура, книжка-картинка, книжка-гра чи будь-що інше.

«Пізнання є таким, яким було впродовж тисячоліть – особистісним. Якщо ти не дійшов до чогось сам, не пережив, не відчув – ти цього не знаєш»

Сучасна нон-фікшн література має відповідати запитам саме сучасного читача та рівневі його розвитку. Хоча ми живемо в інформаційному суспільстві, інформація як така дуже знецінилася. Будь-де та в будь-який момент часу кожен має під рукою все, що лише захоче дізнатися. Але попри неймовірні технічні можливості, якими опанувала людина, сама вона мало змінилася. І справжнє пізнання є таким, яким було впродовж тисячоліть – особистісним. Якщо ти не дійшов до чогось сам, не пережив, не відчув – ти цього не знаєш. Пізнання – це власний досвід відкриттів. Навіть уже давно відомих істин. І лише набувши цей досвід, можна піти далі – туди, де вже ти станеш першовідкривачем.

Тож завдання, яке я ставлю перед собою, створюючи нон-фікш літературу – щоб дитина пройшла цей шлях, хай і з моєю підтримкою, але все ж самостійно.

Отже, як автор я маю докласти щонайбільше зусиль для того, щоб реалізувати його хоча б із частиною потенційних читачів. А вони – навіть якщо будуть найрозумнішими та найчемнішими дітьми у світі – не конче мають терпіти мене, якщо у книжках я буду нудний, неоригінальний або зарозумілий. Своєю чергою, я можу ігнорувати їх, якщо вони самі чи їхні батьки за них вже обрали шлях лінощів, байдужості чи беззмістового споживання.

Дитина – спів-оповідач історії

Галина ТКАЧУК, письменниця, вчителька:

Працюючи із сучасними пізнавальними книжками на уроках, я була вражена, якою мірою книжки такого типу можуть викликати в дітей глибокі емоції, обговорення та дискусії, емпатію та взаємодію, стати приводом для якісного родинного дозвілля. Наведу три приклади такого досвіду.

«Хто росте у парку» Катерини Міхаліциної з ілюстраціями Оксани Були – досвід дуже емоційного й залученого читання, оскільки пізнавальні елементи тексту точно відповідають природознавчим зацікавленням і компетенціям першокласників, даючи змогу дитині ще й стати спів-оповідачем історії.

«Я була вражена, якою мірою книжки такого типу можуть викликати в дітей глибокі емоції, обговорення та дискусії, емпатію та взаємодію, стати приводом для якісного родинного дозвілля»

«Портрет малої Олі» Юлії Лактіонової з ілюстраціями Анни Гаврилюк, книжка про картину Тетяни Яблонської «Застудилась», завдяки ілюстраціям, які передають атмосферу Києва 1950-х років, надихнула третьокласників пошукати у своїх квартирах старі (бабусині-дідусеві) речі, дізнатися їхні історії і записати їх.

«Як не заблукати в павутині» Тетяни Щербаченко – книжка про користування інтернетом, читання фрагменту якої у третьому класі переросло в конференцію з доповідями про інтернет. А згодом – у дуже емоційну дискусію із проговоренням і виговоренням важливих для дітей питань корисності/шкідливості онлайн-ігор і соцмереж, справедливості чи несправедливості батьківського контролю.

Усього цього не може дати традиційна енциклопедія, і саме емоційності, натхнення на дискусії, на спілкування та на власну творчість (зокрема – наукову) я чекаю від нових пізнавальних книжок.