Літературна класика і школа: історії стосунків


Дискусія навколо вивчення у школі класики української літератури (чи вивчати її? як вивчати? у якому контексті? у якому обсязі?) ‒ одна з найзапекліших у середовищі літературознавців, освітян та батьків. БараБука не вперше висловлюється з цього приводу, однак цього разу ми вирішили дати слово учасницям та учасникам «Написатора», нашої підліткової редакції. Оповідаючи про свій дитячий та підлітковий досвід, вони пропонують власне бачення проблеми, базоване на реальних шкільних ситуаціях.

Ілюстрація з книжки Тома Ґолда «Печемо з Кафкою». Переклад: Геннадій Шпак

Класичні твори бувають цікаві та нецікаві. Хоча легше сказати, що всі вони нецікаві. Спитайте хоча б одну людину про класичний твір через кілька днів після вивчення цього твору у школі. Скоріш за все відповідь буде: «Гм, е-е-е… Не пам’ятаю». У мене, наприклад, так завжди. Я навіть не пам’ятаю назви хоча б одного класичного твору. Я прочитав, завдання зробив, тест здав на 11–12 і забув. Це помічається у багатьох сучасних дітей та підлітків.

Павло Калараш


Мені дуже складно вчити неримовані вірші, які для мене не мають сенсу. Я краще і швидше вчу вірші римовані. Наприклад, «Як дитиною, бувало» Лесі Українки. На мою думку, не має сенсу вчити вірші. Я не розумію, навіщо це. Якщо для того, щоб розвивати пам’ять, то у мене є краща ідея. Можна вчити пісні. Адже коли ти багато разів і часто слухаєш пісню, вона запам’ятовується і розвиває пам’ять. Або ж просто створює більше місця у вашому мозку. 😉

Надія Марченко


«Дорогою ціною» ‒ «сумна історія кохання Остапа і Соломії…» Та ні, у цій історії немає щирого кохання, а головний герой узагалі дивак, який кидає свою дівчину у неволі, а сам тікає куди подалі. Увесь час протягом читання твору автор тримає нас в ілюзії любові, справжньої, якої немає ні краплі. Що це за хлопець такий, який наприкінці не помирає, щоб бути з коханою, вона ж життя віддала за його порятунок! Ні, звісно ж краще жити, і стати одиноким дідом, якому будуть ввижатися душі померлої дівчини і товариша! «Любовний роман». Сміх та й годі!

Аліса Перемітчик


Не любите оповідання «Федько-халамидник»? Ви просто не так його читаєте. Дехто не любить цей твір через його сумний кінець. Коли я прочитав це оповідання, то вирішив подивитися на нього з іншої сторони. Федько з Толею не дружив, але інколи кликав його по-дружньому гуляти. Інколи Толя сам виходив до нього. Далі вони заклалися на ножик і чижика, що Федько добереться до кінця острова і назад. Але Толя не хотів здаватися і теж пішов на лід. Ризикуючи своїм життям, Федько рятує його. Однак коли Федька спитали: «Це ти повів його на лід?», він сказав: «Так». (Хоча Толя сам поліз). Цей твір про відданість Федька і зраду Толі.

Іван Нежута


О ні-і! Вчителька задала читати! Та не якусь там казочку, а про самого ТАРАСА ШЕВЧЕНКА! Велече-е-езний уривок, та ще й гарненько вивчити. А ми ну зовсім не хотіли читати. Навіть на книжки не хотіли дивитись, навіть на найбільш цікавезні книжки усього нашого світу.

(А з тобою таке траплялось? :))

Спочатку ми всі зарепетували і дуже засмутились. Ну дали б нам почитати про чиїсь пригоди! Поліанну, наприклад, чи Тома Сойєра, Гаррі Поттера або якусь казку Пушкіна. (Але, на жаль, це був четвертий клас і зарубіжки в нашому розкладі не було).

Ну що ж робити? Довелося нам цілісінький жовтень вчити і вчити «Тарасові Шляхи». І нам справді сподобалось. Ми побачили життя славетного письменника з іншого боку, і ми зрозуміли, що цей твір не такий, як ми думали. Нам стало цікаво і ми так захопилися, що почали носити цю книгу з собою до школи! Деякі змогли знайти «яскраві фарби» на сірому фоні «кошмарної нудьги». І нам сподобалось знаходити такі «фарби». І тепер «квас-Тарас» зовсім інша людина в наших очах. Та це чиста правда.

І ми всі зробили висновок, що класика (будь-яка на цій планеті) не завжди нудна і чорно-біла. Треба тільки навчитися читати її правильно і, як кажуть, свіжим оком. 🙂

Ксенія Воробей


Багато дітей не люблять вчити вірші, але я не розумію, чому. Наприклад, я люблю їх вивчати. Так, я згодна, бувають складні слова. Але якщо спитати в когось чи самому здогадатись, то насправді все легко.

Єва Третяк


Усі так піклуються про ментальне здоров’я учнів… Але ж, товариші, хіба можна вийти з класу, не хитаючись, після прочитання «Захара Беркута»? Коли таким людям, як я (себто з багатою уявою) давати читати щось на кшталт: «А сонце сходило, освітлюючи галявину, заляпану кров’ю та закидану тілами, і його проміння виблискувало на калюжах крові та витеклих мізків», ‒ фантазія стає їхнім головним ворогом. Галльоу, ті, хто там, нагорі! Ви точно читали цей твір? Я вже не кажу про те, наскільки важко його сприймати через купу діалектизмів та архаїзмів…

Мирослава Карашівська


Коли ми говоримо про класику, то синонімом цього слова у нас завжди є школа. А вся справа в тому, що саме у цьому місці ми вивчаємо класичні твори, і тому думка багатьох школярів про класику та класичну літературу починає погіршуватися. Зачасти це відбувається через те, що ми занадто швидко читаємо книгу, аби встигнути підготуватися, або вчителі розповідають нам по книгу нецікаво. Саме так формується нелюбов до класики. Але варто хоча б один раз взяти класичний твір та прочитати його самому, не біжучи нікуди, вдумливо, як думка про книгу швидко змінюється! Як висновок можу сказати, що перш ніж судити книгу під жанром «класика», прочитайте її належним способом. Гадаю, це може змінити вашу думку!

Анна Полегенько


Психіка людини ‒ цікава річ. Її можна розглядати у різних ситуаціях. Але, на мою думку, найцікавіше спостерігати її у реакції на літературу. Не так давно я зіштовхнулася із ненормальною, як на перший погляд, ситуацією. На українській літературі за програмою одразу один за одним ішли твори із трагічним кінцем. І після вивчення двох таких творів емоції моїх однокласників змінилися із суму і співпереживання на насмішки та чорний гумор. Це спершу здалося мені дивним, але потім я зрозуміла, що це нормально. У багатьох творах класичної літератури я зустрічала схожі трагічні моменти, тому вважаю, що через їхню велику кількість ми не можемо сприймати їх усі однаково глибоко.

Віталія Сидоренко


Я вивчаю українську літературу, як і всі. Якщо хочеш прочитати твір, то читай, а не шукай допомогу. Якщо хочеш прочитати книгу, то читай кожен день по п’ять сторінок (чи більше).

Я хочу розповісти, як вникати в книжки. Бо багато людей (я зокрема) читають книжки, не вникаючи. По-перше, ти маєш захотіти читати ту чи іншу книжку. Бо якщо не захочеш, мозок буде ковзати текстом, не вникаючи.

Якщо це все не про тебе, то не читай цей текст і не критикуй зловтішно.

По друге, запам’ятай пункт «по-перше».

Гліб Омельченко


Дуже часто, коли у школі задають щось почитати, всім одразу починає не подобатися книжка. Чому? Якщо розібратися, то це через те, що вчителі та науковці самі підібрали ці книжки із думкою, що дітям вони сподобаються.

Якщо хтось просто так прочитає твір із власної волі, то твір цей може стати навіть улюбленим. А якщо та ж сама людина прочитає той самий твір примусово ‒ він уже автоматично поганий.

Тож є одна велика порада: передчасно читайте усі книжки зі шкільної літератури. Принаймні ті, назви яких вас зацікавили.

А в кінці (чи в середині) кожного заданого твору спробуйте знайти хоча б 20 позитивних моментів.

Софія Капшук

Ілюстрації зі спільноти «Файні меми про українську літературу»

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар