Любов і Світло книжок Наталії Ясіновської
Підлітковий вік завжди приходить зненацька: і для дитини, і для батьків. Можна прочитати гору книжок з психології, і все одно не бути готовим. Добре, якщо є можливість взяти якісну і цікаву книжку й, прочитавши про життя однолітків, відчути себе «своїми» у великому і чужому вирі дорослішання. А я вам пораджу таких влучних книг аж дві.
Дилогія «Любов, дідусь і помідори» та «Любов, Америка і світло» відкриває Наталію Ясіновську як талановиту і чуттєву письменницю підліткової літератури. І попри те, що книги підліткові, я раджу прочитати їх і дорослим. Відтак ви і власних дітей чи учнів зрозумієте краще, і свої «підліткові гештальти» закриєте. Я одразу відчула себе у цій історії «своєю».
У першій книзі «Любов, дідусь і помідори» Олесі 13 років. Вона звичайна школярка, живе із бабусею і дідусем, адже тато загинув ще до її народження, а мама працює в Америці. Олеся любить всю свою родину. З дитини вона стає підліткою і потребує, щоб мама була поруч. Підлітки ще не мають міцних «внутрішніх» опор, тому їм потрібні міцні «зовнішні»: родина, авторитетні викладачі, тренери. Коли ж опори руйнуються, підлітки стають розгубленими. Відтак, світ Олесі почав розхитуватися, коли дідусь захворів на рак. Мама далеко. А ще улюблений вчитель поїхав до Америки…
Олеся гостро реагує на «особливе» і несправедливе ставлення бабусі до хворого дідуся, шукає більше інформації про рак і розповідає про все у своєму блозі. Дівчинка бореться проти раку «зціленням підтримкою»: вигадує «збирання рачків» для дідуся, пов’язує це із цукерками «рачками». Онучка навіть помідори сама висаджує у горщик, а потім і на городі, адже дідусь так любить займатися городиною.
Пані Наталя гарно описала почуття підлітки. У важкі моменти діти не чують «рідні» опори, їм потрібна думка «чужих». І у світі Олесі такою «зовнішньою» опорою став новий вчитель літератури — молодий, креативний, симпатичний пан Ігор. Він спілкується з підлітками із повагою, як із рівнею, любить свій предмет і вправно навчає. Діти відгукуються, прогресують. Пан Ігор дає «вільні» завдання учням, спонукаючи їх до креативного розвитку, заохочує вести власні блоги, провести літературний вечір тощо. Відтак, діти бачать себе і друзів з іншого боку. До речі, книги, які згадує авторка вустами пана Ігоря я радила б підлітками обов’язково прочитати.
«…Але де знайти тепло, якого не дасть жодна ковдра?»
В цій історії є місце і для суму, і для гумору. Класного підліткового гумору. Як-от коли йдеться про «комікс», який створює один з учнів, чи у спілкуванні між подругами. Ще одна з провідних тем — українська школа. Тут є уроки, описи вчителів, жарти, перший поцілунок, купа пліток, сленгова мова… загалом є все, що має щодня відбуватися у житті підлітків. І це класно! Бо власне підліток, який читатиме цю книжку, опиниться «серед своїх», і, можливо, віднайде відповіді на свої актуальні запитання.
«Любов, Америка і світло» — це продовження цієї історії. Мама Олесі повернулася в Україну і відкриває для себе підлітку «зблизька». Олеся насолоджується часом поруч із мамою. Минуло два роки, Олеся подорослішала і вже сама їде до Америки, і десь там також мешкає її Ігор. Чи не її Ігор. Тут треба розібратися! Звісно, у житті Олесі тепер з’явилося багато нового: родина, яка прийняла Олесю, як рідну (Стефані, її донька Клер та Лукас, друг Клер), нові та старі подруги-друзі, крутий «бойфренд». У цій частині є також згадки і про Україну, наші міста, як-от Черкаси, про різні пам’ятки, про «Перунові стріли» тощо.
Перебуваючи у Америці, дівчина веде свій блог про все найцікавіше: магазини, де можна купити щось необхідне, назви місцевих страв, деталі навчання в американській школі, кричалки чірлідерок та умови вступу до цієї дівочої організації, традиції святкування Homecoming, Дня подяки чи Фестивалю світлячків; про те, у яких будинках мешкають американці (на прикладі кількох штатів), як і коли починають кермувати діти, який секрет приготування соковитої індички та як саме готують найсмачніші бургери, про забаганки президентів і про нашого Клопотенка, про те, що таке «клозет» (повірте, там це слово має не таке значення, як у нас!), «джетлаг», і хто такі «сеньйори» та «тигрояструби». Також тут багато англомовних слів із їхнім тлумаченням. А ще лайфгак, як можна легко вивчати англійську 😉 Читачі дізнаються багато про американську школу. Підлітки тут працюють, навчаються, займаються спортом, і все встигають. Вчителі самовиражаються, як хочуть, головне, щоб дітям було цікаво у них вчитися. Олеся обрала напрями освіти на власний розсуд, а з часом вступила до лав чірлідерок та почала успішно підробляти «бебісітеркою».
Також у житті Олесі з’являється новий персонаж — крутий футболіст Коул. Він нагадує дівчині Ігоря. Ці стосунки приносять Олесі новий досвід. Авторка класно обіграла «любовний трикутник» (а іноді мені ввижався ще один «4-й кут» із Лукасом, поки я остаточно не прийняла його як «брата Олесі»). Дуже сподобалися діалоги, події, от все, що стосувалося любовних ліній. Добре, що «трикутник» зник до появи в історії Артема. Адже їхня історія з Олесею — все із самого початку — підкорила мене назавжди. Оригінальне знайомство, чудові вірші львівського поета Артура Дроня, зворушливе листування Олесі з Артемом до і під час війни.
Якраз коли я дійшла до другої частини другої книги, зрезонувала назва розділу. Думаю, що після 2022 року українці, які читатимуть цю книжку, матимуть ті самі відчуття: ти бачиш назву розділу «Частина друга. 2022 рік», і не знаєш, про що йтиметься у сюжеті, але чітка асоціація, що буде про війну…
Авторка правильно вживає слова, пов’язані з війною з росією, яка триває з 2014 року. Початок повномасштабного вторгнення Олеся переживала у чужій країні. Вся її родина опинилася у небезпеці. Відчуття безсилля дівчини і бажання діяти. Я не могла читати ці і подальші сторінки без сліз. Стільки болю, стільки кардинально різних почуттів. Але це потрібно прочитати, перепрожити. Пані Наталія зуміла підібрати слова. Важкі слова. Сильні слова. Про підтримку, яку надавали Україні американці: писали листи конгресменам, проводили маніфести, збори тощо. Авторка використовує у розповіді фрагменти власного інтерв’ю, яке її родина давала у березні 2022 року. Дуже багато з описаного є достовірною інформацієї з реального життя.
«Ти не знаєш, як це —відстежувати зелені вогники у месенджерах. Були у мережі, значить живі…»
Фінал другої книги залишається відкритим, і читачі самі можуть домислити, що і як відбувалося далі. Але цікаво було би побачити і третю частину!
Можливо, особисто мені трішки не вистачило ілюстративного супроводу. Здається, що легкі малюнки-акценти додавали б ще більше шарму. Великими плюсами оформлення тексту був формат «листування повідомленнями», дописи блогу Олесі та «комікс» однокласника Міхи!
Наскрізними темами обох видань є дружба, родина, стосунки, почуття, дорослішання тощо. І тут дуже багато ЛЮБОВІ: різної, сильної, яка мотивує і дає силу, яка надихає і підтримує. І СВІТЛА. Багато світла у кінці книги.
А кому пощастило, той ще отримує окремий, «подвійний шар любові» в плетених дідусем речах 😉
Завершу відгук улюбленими словами Олесі: «Геть думи сумні». Дуже приємно усвідомлювати, що ти знаєш, чия це цитата, і ті, хто прочитають цю книгу, теж знають. Або обов’язково дізнаються)
