Мар’яна Савка про поринання у портали і зменшувальні піґулки
Твори цієї письменниці найчастіше по-родинному затишні, але інколи бувають бешкетні та кумедні. Її акварелі ніжні та легкі, а під її пісні неможливо не танцювати. У Мар’яні Савці гармонійно поєднуються творчість та видавничий хист.
БараБука розпитала її про писання, малювання і співи, а також про те, як нафантазувати «Безконечний готель» із Северином.
Читайте також: Щасливі спогади
– Які п’ять дитячих символів Львова Ви можете назвати, крім Старого Лева, про якого Ви написали казку?
– Саме п’ять? Ну гаразд. Нехай один – це трубач на Ратуші. Два – дракон на Святоюрській горі. Три – місцеві пряники юрашки. Чотири, п’ять – вигадані Ігорем Калинцем пан Скрипцьо і пан Виглядько.
Дати мені час і волю – я б сиділа і музикувала. А які вірші увійшли б до нового дитячого альбому? Чесно, та більшість можна озвучити.
– У БараБуки є мрія: музичний альбом із дитячими піснями Мар’яни Савки. Які пісні з готових віршів туди б увійшли?
– Я готова здійснити мрію БараБуки. Тим паче я починала писати пісні власне з дитячих, і все то було пов’язане з діяльністю видавництва. Якось напередодні Помаранчевого Майдану нам треба було презентувати книжку Яна Бжехви «На землях Бергамотах» у перекладі Неоніли Стефурак. Поки їхали машиною до Києва, я придумала мелодії на кілька віршів із цієї книжки – отож презентація в тодішньому «Бабуїні» вийшла дуже музичною. Я досі пам’ятаю ті пісні, вони цілком заслуговують на те, щоб діти їх співали. Потім був дуже цікавий досвід, коли ми з Соломією Чубай у 2011 році готували фестиваль родинного затишку «Від Андрія до Миколая». У нас був критичний дефіцит бюджету, і тому я написала маленький дитячий мюзикл «Листи до святого Миколая». Він зібрав тоді понад дві тисячі дітей. Досі руки не надійшли розписати його до повноцінного формату. Дати мені час і волю – я б сиділа і музикувала. А які вірші увійшли б до нового дитячого альбому? Чесно, та більшість можна озвучити. А вже пізніше я почала писати пісні для дорослих. За два роки – близько трьох десятків. Два роки тому я створила музичний гурт – тріо «Мар’яничі», власне, там і реалізовуюся як співачка і композиторка. Приношу на репетиції мелодії, а Юра Романів і Сергій Гурін створюють аранжування.
– У поетів є різні секрети зі створення дитячих віршів. Наприклад, Іван Андрусяк любить «балуватися» словами, Олеся Мамчич помічає кумедний абсурд. Ваші вірші всі дуже різні – і жанрово, і тематично. Який Ваш секрет?
– Мій секрет у тім, що його нема. У мене і дорослі вірші різножанрові, і дитячі. Єдине що – я люблю у віршах якісь сюжети, там має відбуватися дія, рух. Як у вірші про кота Потапа і сусідського пса Бровка. Бавилися, билися, розкидали все по хаті, помирилися – пішли в крамницю, накупили частування, запросили гостей.
– Як Ви поєднуєте в собі малювання, музику і віршування? Що з цього зараз найбільше наповнює?
– І вірші, і малювання, і музикування – все це речі, які дають мені втіху. Так сталося, що я придумала собі роботу видавця. А могла залишитися на території чистого мистецтва. Процес малювання дуже медитативний. Він дає мені відчуття гармонії. Це така арт-терапія. Коли пишу дорослі вірші – то поринаю в якийсь портал, в якому і думати не треба, все за тебе хтось виконує, водить твоїми руками по клавішах, і лише згодом ти розумієш, що написав вірша. Коли ж пишеш для дітей – то мусиш дуже сильно налаштуватися, з’їсти якісь зменшувальні піґулки – щоб перетворитися на себе маленьку і в такому дитинячому стані поговорити зі своєю внутрішньою дитинкою. Насправді, найкраще я себе почуваю на сцені, на концертах зокрема: музичні ритми впливають на мене, як бубен шамана на плем’я аборигенів, тоді все всередині мене відгукується на ритм, я не можу встояти на місці, починаю пританцьовувати і вихилятися в різні боки. Одного разу мій товариш, піаніст із нашого гурту «Мар’яничі» Юра Романів, після концерту спитав: «Чого ти так смішно стрибаєш на одній нозі, а іншою дриґаєш?» А все тому, що я не можу бути на сцені поважною пані, мені увесь час хочеться підстрибувати. І, звичайно, сцена – це ще й розмовний жанр, я отримую задоволення від процесу комунікації з глядачем і жартую, що я «балакуча співачка». Сцена – то з дитинства любов. Я так довго від неї утікала, що тепер і відпустити не можу. Я шукаю способи, як би то частіше там бувати.
– Який Ваш вірш найбільше подобається Северину? Чи допомагає син писати?
– Северин любить мої дорослі пісні. І майже всі знає напам’ять. На щастя, в нього чудовий слух. Я думаю, ще трошки – і з ним можна було б уже щось разом заспівати. Але я не раджуся з ним щодо віршів чи пісень – нехай приймає мене такою, яка я є. Хоча, коли я писала «Родинну абетку», мені бракувало гасла на літеру «Ч», я спитала в Северинка, яке слово він би запропонував на «Ч». Він відповів – черешня. Так і народився вірш про черешню. У Северина така бурхлива фантазія, що я б його точно не перефантазувала. Але я люблю грати за його законами. Наприклад, він придумав таку гру – «Безконечний готель». Ми часто про нього розмовляємо: уявляємо, що нового з’явилося на його безконечних поверхах.
– Чи пишуть Вам читачі, які переглянули відео з Вами у акції #ЖивіПисьменники? Що найчастіше питають у Вас читачі під час онлайн і офлайн зустрічей?
– Інколи пишуть, дякують за натхнення. У мене замало зустрічей із дітьми. Їх і так було негусто, а зараз взагалі нема… Під час карантину я часто виходила в ефір – читала різні тексти, мала і дитячі ефіри, в яких ми були разом із Северинком. Вони збирали чимало переглядів і глядачі просили продовжувати. Хтозна, може, ми ще придумаємо відеоблог і для дітей. Як на мене, в інтернеті катастрофічно бракує якісного україномовного відеоконтенту для дітей. Дивуюся, чому досі не з’явилися українські дитячі блогери. Наші діти неминуче дивитимуться російськомовних, якщо своїх нема…
– Якого дитячого автора/авторку Ви хотіли б побачити в наступному сезоні акції #ЖивіПисьменники?
Розпитувала Анастасія Музиченко. Фото Олени Черніньки та з особистої сторінки письменниці у фейсбуці
