Найбільша доросла таємниця
До певної пори поява дитини на світ для неї самої – чудо з чудес, про яке навіть мама з татом не все достеменно знають. Із певної ж пори це абсолютно природне явище, до якого, втім, можна докласти дещицю земного чуда – любові. Хоч би про які теорії йшлося, а дитяче «Як я з’явився/з’явилася на світ?» часто викликає в батьків не менші труднощі, ніж запитання про природу Всесвіту й імовірність життя після смерті. Катерина Єгорушкіна в казці «Птахи та янголи» спробувала допомогти батькам і розповіла дітям свою версію цієї непростої, але дуже важливої історії.
За сюжетом це казка-притча, тож у ній – готуйтеся – багато повчань. Дві дівчинки, близнята Ася і Яся якось зрозуміли, що у версії про лелеку як носія немовлят є сумнівний момент: хіба один лелека може принести близнюків? Імовірно, дівчат насторожило, що це незручно й важко навіть для такого великого птаха. Отож, виникає сакраментальне запитання, на яке близнята самі не знаходять відповіді. На допомогу Асі та Ясі приходять янголи-охоронці, їхні двоє і янгол (точніше, Янголиня) авторки, що також виконує в казці роль оповідача.
«Усі люди пов’язані між собою невидимими промінчиками, і той, хто робить зло ближньому, розриває цей промінчик і почувається дуже самотнім»
Невидимі помічники посилають дівчатам сон про зробленого вручну Нитяного Птаха, який понесе їх у чарівні країни й допоможе пізнати суть речей. Як і в традиційній народній казці, дорогою нашим героям і героїням трапляються різні світи й персонажі-птахи, завдяки яким в авторки з’являється привід розповісти малим читачам про «ТЕПЛО ПАМ’ЯТІ», «КРАСУ ВІРНОЇ ЛЮБОВІ», «ВОГОНЬ ВІРИ» (поняття виділено великими літерами власне у книжці), страхи кар’єризму й екологічні біди, а також трошки про міфологічні уявлення наших предків, наприклад, про Ирій та Світове дерево. Саме тут дівчатам належить знайти відповіді. Істиною у «Птахах та янголах» володіє Озеро Правди, що на запитання «Звідки беруться діти?» відповідає так: «У вашому світі діти народжуються від любові батьків та щедрості Бога. Батьки дарують тіла і кличуть душі. (…) Душі ростуть на Світовому Дереві й наповнюються світлом. А коли дозрівають, то відриваються від гілки й падають у глибінь світів, щоб втілитися на Землі. А за душею летить її янгол…». Красивий міф, красиво переказаний і ще красивіше проілюстрований, та в ньому, як і в усій книжці, дечого бракує. Чому дівчатка від початку не звертаються до батьків? Дітям укотре пропонують фантастичну історію їхньої появи на світ, що так само міфологічна, як і версія з лелекою-дітоношею та дивокапустою. І в ній так само випущено момент «земний», «тілесний» – діти з’являються від батьківської любові, але виникає враження, що все-таки без їхньої участі. І знову ж таки, позбавляючи маму й тата у книжці права голосу (можливості розповісти малюкам про таїнство народження), авторка мимохіть підхоплює дискурс «непристойності» запитання про появу дитини на світ. Адже якщо Ася і Яся не запитують батьків, то чому читачі мають звертатися із запитаннями до своїх?
Утім, можливо, Катерина Єгорушкіна обрала міфологічну версію, бо як психолог і казкотерапевт знає: що менша дитина, то метафоричніше вона мислить. У такому разі «Птахи та янголи» – книжка для дошкільнят і молодших школярів, яким дбайливі батьки читають на ніч. Сподіваюся, тут-таки, у процесі живого читання, й вирішиться питання участі мами й тата в історії про появу дітей на світ.
У комплекті з книжкою йде музичний диск із вісімнадцятьма класичними мелодіями на «пташину» тему (його можна слухати окремо або вмикати як тло для читання). Як і в попередніх книжках серії «Музична казкотерапія для малят», музику й текст поєднує хіба що загальна тема – птахи, ніякого смисло- чи сюжетотворчого зв’язку між ними не помітно.
Наостанок відзначу дивовижні ілюстрації кримської художниці Поліни Родріґес – яскраві колажі, зроблені з ниток, різних видів тканин, вовни, дроту, мережива, пір’я, паперу, газет тощо. Крім того, що малюнки перегукуються з темою рукотворних іграшок-оберегів у книжці (Нитяний Птах і янгол-охоронець покликані оберігати), вони ще й мають напрочуд свіжий і незвичний вигляд для української дитячої книжки, де й досі переважає традиційний підхід до ілюстрування творів.
Від БараБуки
На жаль чи на щастя, без батьків дітлахи цієї книжки аж ніяк не подужають, навіть якщо в чотири рочки вже вміють читати самостійно. Шрифт, що його обрав дизайнер, геть незручний для дитячих очей. Очевидячки, в таких справах слід передусім зважати на чинні стандарти. Також, попри красиві ілюстрації Поліни Родріґес, подекуди тло – тканинне – заважає прочитати текст. Тут дизайнерові також варто було б щось придумати, щоб не ускладнювати роботу над і без того тематично непростою книжкою.
Марія Макуха, психолог
Дитяче запитання «Звідки я взявся?» й справді викликає немало труднощів для багатьох батьків. Багатьом із нас відома однойменна книжка Вірджин Дюмон і деякі інші видання, що доступно й коректно пояснюють «технічний» бік питання. Безумовно, це важливо. Та чи достатньо цього?
Авторка «Птахів та янголів» звернулася до космогонічних уявлень предків про одвічний цикл життя і смерті. Тут є і натяк на існування трьох світів, у яких може жити людська душа, й архетип світового дерева, притаманний багатьом давнім культурам. Із точки зору деяких психологічних шкіл, міфологія є своєрідною картографією нашої внутрішньої психічної реальності, способом осмислення світобудови й свого місця в ній. Вважається, що діти на різних вікових етапах наново проживають досвід людства, мовби «успадковуючи» його. Діти дошкільного віку живуть на стадії так званої «міфологічної свідомості». Раннє знайомство з міфологічними сюжетами сприяє розвитку більш гармонійної, цілісної особистості з додатковим ресурсом психічної стійкості, що цінне для подолання життєвих негараздів і прийняття викликів.
Чому в цій книжці не фігурують персонажі-батьки? Можна згадати численні приклади зі світової літератури, де діти без участі дорослих потрапляють у фантазійний світ. Це й «Пітер Пен», і «Чарівник Смарагдового міста», і «Піноккіо», і «Маленький принц»… Малюки люблять ці книжки, бо часом потребують прихистку від не завжди зрозумілого й налаштованого на розуміння світу дорослих. Та це не означає, що дитині не потрібен діалог із батьками. Книжка Катерини Єгорушкіної – добра «точка входу» в таку взаємодію. Ідеально, якщо її читає малюкові мама, тато, бабуся чи дідусь. Тоді можна відповісти на запитання, поділитися думками, почуттями, досвідом… Це книжка для читання в родинному просторі любові. Раджу доповнювати читання створенням родового дерева, переглядом фотографій предків, історіями про них. Адже міф – це універсальна модель, простір для творчості, його необхідно наповнити індивідуальним змістом, щоб перетворити на еліксир для душі, що зростає.
Дозволю собі не погодитися, апелюючи тим самим аргументом: діти всі різні, а стандарти відпрацьовуються на всіх дітей із урахуванням їхніх вікових особливостей ітеде. Дизайнер мав би про це знати і це врахувати. Бо дві колонки – це теж не рекомендовано для дітей (на жаль, я не можу тут давати посилання на кваліфіковані матеріали, кажу з досвіду роботи у видавництві). Розмір шрифта, його тип, колір, тло, відступи, колонки – усе слід враховувати. Тут цього, на жаль, не дотримано, але це не до авторки претензія 😉
Щодо іншого – лишімо це на батьків. Ми свої думки висловили, тепер час висловитися їм 🙂
От ми тут розвели бесіду…:-)
пп 1 і 2. Знову ж таки: всі діти різні. Є такі, які взагалі художньої літератури не читають. А є такі, які таку книжку здатні і у 5 років подужати. Тому й має бути вибір.
Щодо шрифтів, то я давала дітям читати для експерименту – жодних проблем не виникало. Інтервали між рядками досить хороші + дві колонки теж полегшують читання. Я не дизайнер, тож в цьому питання сперечатися не буду.
Щодо “прямих пояснень” і метафоричних, то на те література і є художньою, щоб містити метафори:-) Книга не повинна заміняти бесіду батьків на тему “звідки я взявся?”, а лиш бути привідом до такої бесіди, надихати на неї, доповнювати духовним виміром (на жаль, з цим у батьків все набагато складніше, ніж з анатомічним).
До авторських зауважень 🙂
1. Катю, подумала-подумала, ок, молодший шкільний сюди й справді можна додати. Але молодші школярі самі цю книжку не подужають, і я написала свої думки з цього приводу. Одна з причин – верстка і дизайн. Друга – письмо все-таки заскладне для того, щоб дитина сама його прочитала. І так, звісно, психологи рекомендують, щоб батьки читали дітям, ніхто ж цього не заперечує, але це не причина, щоб нехтувати правилами верстки дитячих книжок (книжка ж дитяча? ;))
І звісно, авторка рецензії ніде не вказувала, що казково-міфологічне мислення притаманне лише дошкільнятам. Але, як мені якось розповідала психолог Світлана Ройз, саме дошкільнятам найбільше підходять метафоричні пояснення, тоді як старшеньким дітям уже можна про багато речей говорити прямо. А ми ж не говоримо про все-все, правда? Про світи фантазії, яка й дорослим часом притаманна. ми говоримо про конкретне питання: звідки я взявся. Принаймні я про це говорила і наголошувала.
2. Звісно, це не аксіома, але ти сама говориш у пункті 1, що книжка – для родинного читання. Значить: батьки чи опікуни сідають і читають із дитиною, значить, ти передбачаєш, що вони присутні в її життєвому й читацькому просторі. То чому вони не мають бути присутні у книжці? Звісно, це лише моє суб’єктивне запитання, на яке ти можеш відповісти, а можеш лишити читачам на здогад. Але повертаючись до пункту першого, я говорю конкретно про питання народження дитини, а тут фігурують батьки. Ось звідси й питання: чому ми їх оминаємо у книжці-терапії. Чи є тут якийсь терапевтичний задум? Ось Марія Макуха у фб дуже добре це пояснила.
3. Тут і не посперечаєшся)
Маленькі авторські зауваження:-)
1. Книжка для дітей молодшого шкільного віку, для читання в родинному колі (є така традиція, про яку радять не забувати психологи, навіть якщо дитина вже сама вміє читати; часто ця традиція підтримується і в підлітковий період – тоді це чудовий місточок між світами, привід для душевної бесіди з батьками).
Якщо авторка рецензії вважає, що казково-міфологічне мислення притаманне лише дошкільнятам, то всю фентезі-літературу можна здати до макулатури:-)
2. А неодмінно героями книжки мають бути батьки дітей? Це якась аксіома? Чи таких книжок бракує? Як на мене, то це штамп: діти сідають з батьками, і ті їм щось втовкмачують. Авторка рецензії вважає, що в книжці замало тілесності, то хай тоді буде так: батьки сідають з дітьми за стіл, дістають книжку з анатомії, і письменник це дійство описує в своїй книжці:-) А цікаво це буде маленьким читачам?
3. Книжки, як діти та письменники, мають бути різними. Дорослі часто претендують на те, що має існувати якась ідеальна книжка у вакуумі для середньої ідеальної дитини. А такого не буває. На те воно життя: те, що живе – те й ідеальне:-)
Пані Маріє, ми у процесі збору відгуків))
Ну, якщо думати таким чином, то не потрібні ні казки, ні фентезі, ні міфи інших народів, ні мультфільми Міодзаке, ні Джоан Роулінг… Лишімо тільки Біблію і довідник з біології… Мені б цікаво було дізнатися про реакцію, власне, дітей на цю книжку. Поки, нажаль, не мала такої можливості. Тоді б було зозуміліше, варто було, чи не варто. Доречі, а чому б не публікувати відгуки дітей на адресовані їм книжки? Чому ми, дорослі, монополізуали це право судити?
Як на мене, серед тих книжок, які доступні маленьким читачам, існує більше ніж вдосталь міфологічних і космогонічних варіацій на тему всесвіту і людини. “Птахи та янголи” належать саме до цієї категорії, ба більше, до міфологічних конотацій додаються ще й християнські: такий собі мікс дерева життя та янголів в одній книжці. Ну але наскільки корисним є для дитини такий погляд на світ?
Так, звісно, питання “Звідки я узявся?” непросте і напряму на нього не відповіси. Так, звісно, дитина мислить образами і метафорами. Але навіщо створювати ще одну космогонію? Світ не стоїть на місці, світ технологічно та інформаційно розвивається і ми маємо визнати, що діти дорослішають дуже рано. Дитина має право не тільки на те, аби поставити серйозні запитання, а й на те, щоб отримати на них серйозні відповіді. Не варто плодити додаткові і непотрібні, хай в чомусь і красиві, сутності.