Навчаю дітей у школі: Людмила Ковальова


Школа – особливий період в житті кожної людини. Яким це життя буде в подальшому, як відбуватиметься формування і творення особистості, багато в чому залежить від початкової школи.

Які методики допоможуть дитині усвідомити кращі сторони себе, як зацікавити учнів своїм предметом, які знахідки допомагають у роботі з сучасними дітьми? Нашій героїні є чим поділитися! Адже загальний педагогічний стаж її родини налічує понад 400 років. Секретами дбайливого навчання ділиться Людмила Ковальова, вчителька початкових класів вищої категорії, вчителька-методистка Можняківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новопсковської районної ради Луганської області.

Цим матеріалом БараБука розпочинає серію інтерв’ю з учителями, які вміють знайти підхід до дітей і зацікавити читанням.

Людмила Ковальова

– Як так сталося, що з покоління в покоління Ви та члени Вашої родини обираєте викладання – далеко не найпростішу з професій? Чи допоміг у Вашій практиці родинний досвід?

Напевно, на тих сторінках життя, в які Доля вписала призначення людини чи роду, або в таємниці генетичного коду було запрограмоване ЩОСЬ, що відповідає і за вибір професії. Спершу я «пручалася» :). Уявіть собі, коли від народження і до… тепер, кожної вільної й «невільної» хвилини більшість розмов, думок, справ крутяться навколо однієї теми – школи, хоч і з різними варіаціями. Будь-яка дитина відчує супротив. Та зрештою я вдячна своїм батькам, що на життєвому роздоріжжі вони мене «підштовхнули» в потрібному напрямі.

А щодо родинного досвіду – ТАК, допомагає! Окрім професійних розмов, точилися суперечки й на теми «фізики чи лірики?». Бо палітра педагогічного досвіду дуже широка: від фізиків-математиків, мовників-літераторів, початківців і до музикантів-художників. Бабуся, тітки, мама-тато, сестра, чоловік, донька завжди цікавилися й цікавляться моїми справами. І КОЖЕН знаходить, що сказати!. За що я всім безмежно вдячна! 

З учнями

– Кожне нове покоління потребує нового підходу в навчанні. Розкажіть про свої педагогічні знахідки в роботі з сучасними дітьми.

Якихось особливих «знахідок», скажу щиро, не маю. Відвертість, правдивість, емоційність, емпатія, контакт «очі в очі». Рухливість, мобільність, не соромитися присісти на рівень, а то й нижче рівня дитини. Вміння визнавати свої помилки перед дітьми, зізнаватися, що ти щось не знаєш чи не вмієш. Наполеглива робота над тим, щоб дитина усвідомила найкращі свої сторони, свої здібності й нахили. Допомога в досягненні учнями найкращих результатів. За цих умов будь-які методи чи методики дадуть результат. Дуже багато з того, що тепер прописано в положеннях НУШ, я використовувала вже давно. За що від «класичних» педагогів отримувала на горіхи, коли діти переходили з 4 в 5 клас.

Шкільна програма насичена класичними творами. Які сучасні методи промоції читання допоможуть розуміти і сприймати програмну літературу?

Звісно, такі загальнодержавні методи як виховання культури читання в родині, сполучення книги з ґаджетом, оновлення бібліотечних фондів, популяризація читання на ТБ, радіо та в інтернеті, новий погляд на біографію класиків літератури. Проведення різноманітних читацьких конкурсів. Наприклад, Всеукраїнського конкурсу дитячого читання «Книгоманія», «Читай-пиши».

Особливо хочу зупинитися на оновленні змісту підручників для читання в початкових класах. «Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для читання в 1-2, 3-4 класах» серії «Шкільна бібліотека» є дуже доречним і необхідним доповненням/розширенням уроків літературного – і родинного! – читання. «Живі письменники», перелік інших книжок авторів, надання ресурсів, де можна знайти додаткову інформацію – все це обумовлює зацікавленість дітей читанням.

Конкурс саморобних книжок

Різноманітні конкурси є дієвою практикою популяризації читання. Як Ви дізнаєтеся про такі конкурси? Чи заохочуєте школярів брати участь? Чи допомагаєте з конкурсними роботами?

Спершу про літературні та читацькі конкурси дізнавалася з радіоповідомлень (усім відоме «фонове» ввімкнення радіо). Зрештою навчальним закладам стали приходити розсилки-повідомлення.

Деякі конкурси вже давно мають всеукраїнське значення. Наприклад, упродовж багатьох років мої учні були переможцями обласного рівня конкурсу саморобної книжки.

Спершу дітей обов’язково потрібно інформувати, зацікавлювати й заохочувати, допомагати; навіть надати зразок, щоб в уяві сформувався певний образ. Потім, відштовхуючись від цього, розвивати власні ідеї дитини. З нічого щось не з’явиться (це переконання вчителя початкової школи). Головне – не перейти межу, коли нівелюється індивідуальний стиль дитини.

Авторська розробка Людмили Ковальової: «Відзнака книгодрузяки»

Всеукраїнська акція #ЖивіПисьменники спрямована на всеохопне залучення школярів до вивчення сучасної української літератури. Що Ви думаєте про цю акцію? Чи є досвід її використання? І як би Ви порадили розвинути цей проєкт?

#ЖивіПисьменники – дуже на часі: емоційний, ігровий (навіть грайливий), особистісний, що відкриває не тільки індивідуальність літератора, а й звертається безпосередньо до особистості дитини, дієвий ресурс.

«5 кроків до знайомства», «Помічники вчителя», добірка відеороликів на YouTube допомагають ґрунтовно підготуватися до цікавих інтегрованих уроків позакласного читання, і не тільки. Ось якби ще й розмальовки за мотивами творів, ілюстрацій до них чи за матеріалами «Помічника вчителя» додати, було б ще крутіше! Взагалі, знайомство з ілюстраторами, з їхнім сприйняттям твору відкривало б нові грані розуміння прочитаного.

З повноцінним використанням розробок справи значно гірше. У першу чергу через брак мультимедійного забезпечення. (Агов, керівники різних ланок, поцікавтеся реальним освітнім забезпеченням сільських шкіл!)

– Людмило, напевне, у Вашому величезному досвіді трапляється місце легкому й веселому?

– Розкажу два епізоди. Один пов’язаний із досвідом домашнього читання, другий – навчання у класі.

Якось, читаючи разом з онуком «Суперагента 000» Лесі Ворониної, зустріли ці-і-іка-а-аве-е-е слово. Десь у такому реченні (не пам’ятаю точно): «В його серці поселилася РОЗПУКА». Щойно я це вимовила, як почувся сміх Богданчика: «Хто це – РОЗ і чому вона ПУКА у серці Гриця Мамая?!». Ми довго сміялися… та зрештою пояснювати нічого не довелося. Онук і так усе зрозумів зі змісту. З тих часів слово «розпука» стало тренувальною вправою для маленьких онучат-двійнят, які тільки вчаться чітко й правильно вимовляти всі звуки. Тим паче, його промовляння довгий час супроводжувалося веселим Богдановим сміхом.

Урок розвитку зв’язного мовлення. Тема «Калина». Написання твору-опису. Послухали, подивилися, поговорили, висловилися. Виконуємо підготовчі вправи. Одна з них – роз’єднати слова в реченні. І тут Макар не витримує: «Я ніяк не можу зрозуміти, що означає ДЕБЗАТИНОМЧИ!». Але ж я теж не можу зрозуміти, що він каже і де він це взяв?! Кілька разів перепитую, інші діти теж дивляться з нерозумінням. Аж поки Макар пальцем у зошиті не показує це речення: «Нема такого села в Україні, де б за тином чи біля колодязя, у лузі чи на березі водойми не росла калина».

Черговий раз переконуюся, що неймовірно важко, неможливо без спеціального хисту написати СМІШНИЙ текст.


Книжкові поради від Людмили Ковальової та її учнів


Розпочну з найменших книгодрузяк.

«Поради» від онучат-двійнят (по три роки): зачитана до реальних дірочок книжка Тані Щербаченко «Синя, Біла та інші».

Від онука Богдана (тепер другокласник): Антон Сіяніка «Івасик Телесюк», Леся Воронина «Суперагент 000».

Від школярів: твори Сашка Дерманського (зокрема повісті про Чудове Чудовисько та принцесу Маляку).

Від Валерії Тарасенко (дворазової фіналістки конкурсу «Читай-Пиши» у молодшій віковій категорії):

  • Сергій Куцан «Зюзя». На день народження Олеся отримала незвичайний подарунок – пацючка. Відтоді весь будинок «забув» про тишу. Неймовірно цікаві пригоди Зюзі – і не тільки! – не залишили в спокої мене. Невідривно хотілося читати й читати далі!
  • Ірен Роздобудько «Арсен». Багатогранна книга: тут і родинні легенди, і стосунки дорослих очима дітей, і дружба, карколомні пригоди, і перше кохання.
  • Сашко Дерманський «Танок Чугайстра». Хто це? Він схожий і на людину, й на тварину: ходить на двох ногах, дуже любить танцювати; ще й до того волохатий, як вівця; живе в лісі. Подейкують, що це людина, яку прокляли. Чи так це, дізнаєтеся, коли прочитаєте!

Як педагог не можу оминути (далі словотвір авторки книжки) ПРЕЧИЧУДОВУ книжку Тані Стус та Марти Кошулінської «Рі(з)дні люди». Кожні 2-4 рядочки – нова фарба з різноманітної палітри нашого життя: тут особливості зовнішні та внутрішні, характеру й темпераменту, життєвих обставин та поведінки – і про все це звичними буденними словами-образами. До того ж кожна сторінка видання випромінює тепло й любов, душевний затишок. Ну і як же ж без СТРАШНОЇ ТАЄМНИЦІ! Якої? – прочитайте, дізнаєтеся.

Мія Марченко «Місто тіней». У присвяті подані слова Албуса Дамблдора (нікого не нагадує?), які точно віддзеркалюють ідею повісті: «Щастя можна знайти навіть у найтемніші часи, якщо не забувати обертатись до світла». Попри певну сірість кольорів повісті та настроїв головних героїв, незвичайні пригоди в реальному та паралельному світах, щасливе вирішення складний обставин – ДОБРО ПЕРЕМАГАЄ ЗЛО – спонукає до читання й вселяє оптимізм.

Я дуже люблю фантастику, найрізноманітнішу! Тому стою перед вибором: «MOX NOX» Тані Малярчук чи дві частини циклу «Сезон Кіноварі» Володимира Арєнєва? Незвичайні герої в незвичайному світі чи звичайні підлітки й дорослі в доволі звичних побутових обставинах, але в незвичному, ніби паралельному нам житті? Вирішуйте самі, прочитавши, кому що більше подобається.


Як зацікавити учнів своїм предметом? П’ять порад від вчительки початкових класів:


1. Любов учителя до книги, захопленість читанням (хоча б бажання читати).

2. Бажання і вміння (яке обов’язково з’явиться) вчителя знайти в будь-якому тексті точку дотику до дитячого серця: цікавий образ, герой, вислів, розвиток подій тощо.

3. Емоційна наповненість учителя, акторська майстерність, вміння перевтілюватися.

4. Обов’язкове ілюстрування прочитаного (словесне, образотворче, мімічне чи пантоміма) або театралізація.

5. Мотивація й стимулювання. Наприклад, у нашому класі є стенд «Читати модно», на якому є кольорові книжки-відмітки прочитаного (полички не тільки дітей, а й вчителя). Наприкінці семестру ті з учнів, які найбільше прочитали й обговорили з учителем прочитане, отримують сюрприз та мою особисту розробку – «Відзнаку для книгодрузяки».

Розпитувала Ольга Сілакова

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: