Незлюще Цапище, Просто Принцеса, люта Феєчка та інші герої дитячих книжок
Автор: БараБука
Почався навчальний рік – і до семи місяців війни, повітряних тривог, підвалів і тривожних рюкзаків, а в багатьох – і вимушеного переселення – додався стрес від навчання. Як допомогти дітям упоратися з навантаженням і напругою? Спробувати давній спосіб: наситити їх ендорфінами! А як відомо, сміх – це найкращий спосіб отримати дозу гормону радості.
БараБука вибрала серед новинок українських видавництв найдотепніші історії, які можна читати як уголос – дорослими дітям, так і самостійно, зачитуючи найсмішніші жарти.
Злюще Цапище
Дружба, щирість і безтурботне дитинство – саме до таких цінностей апелюють тексти Володимира Рутківського. Письменник у своїй неповторній манері, талановито і з дотепом, відтворює життєві ситуації, впізнавані читачами різних поколінь.
Дитячі персонажі Рутківського традиційно безпосередні й грайливі. Хлопчик Северинко проводить літо у бабусі в селі, де знаходить нових друзів, а пригоди знаходять їх. То з безоднею в калюжі треба розібратися, то шпака Тихона у гніздо повернути, то саморобну гойдалку, тобто падалку, апробувати, а ще й Цапища з Зайчиком примирити – забавок досхочу. Северин та його нова подружка Наталя встигли і навигадувати, і побешкетувати. А сам Цапище виявився зовсім незлющим. Він просто хотів літати, просто крутив хвостом, просто умів дружити і таки здійснив свою мрію.
Образ Цапища у виконанні художниці Наталі Кудляк вдався напрочуд колоритним. Загалом всі ілюстрації у книжці дуже милі й прекрасно відтворюють настрій літніх пригод. Кожна з п’яти історій у «Злющому Цапищі» – оберемок світла і гарантоване вдале книгодрузячення.
Зоряний кур’єр
Якби одного разу хлопчик Мартин і його собака Бабака не знайшли під час прогулянки металевий секундомір, що виявився уповільнювачем часу, а потім ручку, що насправді була думкописом, невідомо, чи взагалі ви читали б зараз цей книжковий огляд, а на Землі існували б люди. Справа в тому, що ці та інші незвичайні речі мав доставити на різні планети нашої галактики зоряний кур’єр Лучано. Проте сталася аварія, і його яйцеліт разом із усіма посилками впав на Землю. Серед посилок була та, за якою полювали ніхільці – ворожі інопланетяни, що прагнуть знищити Всесвіт. Лише завдяки друзям, родині та собаці Бабаці Мартинові вдалося таки перешкодити їхнім намірам і навіть «перевиховати» химерних інопланетян.
Усі образи в цій історії яскраві та добре виписані, їм віриш попри фантастичність і небувалість самої історії. Хіба от Мартину мало би бути більше років, зважаючи на його роздуми і цільову аудиторію книжки Юлії Рацебуржинської. Особливої уваги заслуговує художнє оформлення Анастасії Ярощук, яке органічно переплітається з текстом і доповнює його. Завдяки летерингу та динамічній верстці читання повісті перетворюється на захопливу і фантастичну подорож.
Полінка
У справу дитячого читання залучені не лише батьки, а й інші родичі, зокрема бабусі і часом навіть дідусі. І саме їм, певно, найбільше сподобається читати з онуками книжку Віталія Запеки «Полінка». Схоже, що автор для них і писав цю книжку, адже заклав у неї чимало фраз, які не будуть зрозумілими дітям, але у читак старшого віку викличуть усмішку.
Полінка, якій «без одного пальчика долоня років», на кілька днів приїхала до дідуся та бабусі в село. Дідусь дівчинки вважає, що «його святий дідівський обов’язок учити онуку поганого та шкідливого. А доброго й корисного нехай навчають батьки» – тож ці дні сповнені пригодами, розвагами, бешкетами й подекуди навіть злодійськими злочинами (хоча й добрими). Під прикриттям «поганого і шкідливого» Полінка з дідусем їдять кашу і борщ, вчаться писати і читати, знайомляться з сусідським хлопчиком, опановують двоколісний велосипед і йдуть у похід.
Це видання для тих, хто вважає, що щасливе дитинство і веселе літо вимірюється пустощами й подряпинами та синцями. А ось мамам цю книжку краще не читати. Деякі з описаних пригод змусять їх трохи понервувати: наприклад, епізод, у якому Полінка вирішує скуштувати на смак зеленку. Окрім того, зі сторінок книжки дуже виразно прозирають «вуха автора»: наприклад, чотирирічна Полінка мислить фразами «Я вже багато знаю про загадкову жіночу поведінку». Та й питання, чи варто у дитячих книжках залишати «дотепні» слова на кшталт «Жінки на все готові, аби зіпсувати чоловікам гарну справу». А ось до кого питань немає, то це до ілюстраторки. Чарівні зображення Наталії Олійник просякнуті світлом та відчуттям безтурботності, притаманної щасливому дитинству.
Томатина правда. Сходження на вершину
Ще одна смішна історія, яка здатна відволікти читача, – це історія про лиску Томату, що розказав Олексій Білоног. Ця книжка вийшла наприкінці 2021 року й ризикувала залишитися непоміченою рейтингами та преміями, але БараБука хороші книжки не пропустить, хоч би в який час вони вийшли. З книжкою «Томатина правда. Сходження на вершину» дітки зможуть просто і весело розчитуватися. Видання оформлене двоколірними ілюстраціями Насті Білоног, що не відволікають увагу читача, але при цьому роблять читання жвавішим, а завдяки досить крупному кеглю текст читається швидко і з задоволенням.
На початку книжки читаки знайомляться з мешканцями Десятого лісу. Їм у цьому допомагає лиска Томата, яка підготувала перший випуск бульварної газети про всіх звірів і назвала газету «Томатина правда». Іронія назви в тому, що головна редакторка Томата розуміє правду по-своєму 😉 Тож коли мешканці Десятого лісу збираються біля Великого Дуба, щоб почитати випуск, дехто сміється, але більшість обурюється і заперечує написане, бо ж Томата любить трохи прибрехати чи то пак дофантазувати. Познайомившись таким чином із мешканцями лісу, читаки зустрічаються їх в інших історіях і перипетіях, які далі трапляються з Томатою. А їх трапляється ого-го скільки! Лисці до всього є діло, тож на випуску газети вона не спиняється. Якось вона з подружкою залізла на дерево, взяла кульки і гайда лякати перехожих, лопаючи їх просто над бідолахами, що проходили під тим деревом. Іншим разом Томата взялася лікувати звірів, не маючи ні диплому, ні спеціальних знань чи умінь. До кожного пацієнта у лиски індивідуальний підхід – комусь клізму зі шлангу запропонує, комусь десять відер води випише пропити, а комусь пощастить більше – дасть желейні цукерки замість таблеток. Енергії лиски вистачає і на вирощування перлів, і на вечірки, і на сходження на вершину. З Томатою ніколи і нікому не буває сумно. І читачам не буде 😉
Кожен може назвати принцесу
Це вже третя книжка з серії про Принцесу від Кузька Кузякіна, і в ній нарешті письменник розкриває таємницю – а як усе-таки звуть головну героїню-принцесу. Чи не розкриває 😉
А почалося все з того, що Принцеса пришла до школи і з’ясувала: усі учні в класі мають свої імена та прізвища, а вона просто Принцеса, і незрозуміло, ім’я це чи прізвище. Прийшовши до батька, щоб дізнатися своє повне ім’я, вона тим самим заскочила і його, бо король виявися теж просто Королем без імені.
З цієї миті розгортається справжня детективна історія, в якій виявляється, що король – не той, у кого корона на голові, а той, у кого вона над лівою сідничкою (тобто родима пляма у вигляді корони на тому самому м’якому місці). Таким чином несподівано для всіх відбулася зміна керівника казкового королівства, а відповідно й життя його мешканців. Бо коли до управління державою стає Слюсар-Волоцюга, на мешканців такої держави може чекати що завгодно, ба навіть безкоштовний проїзд у тролейбусі, заборона мемчиків про короля у соцмережах і пів казни грошей просто з неба на голови мешканців. Здавалося б, народ мав би бути задоволений такою щедрістю, але ні. Бути королем виявилося куди складніше й ризикованіше, ніж здавалося Слюсареві-Волоцюзі. Бо, зрештою, «неважно, який у кого родовід, важно – хто кожен з нас за покликанням». А до чого тут принцеса і як зрештою її назвали, спитаєте? Радимо почитати про це в останньому розділі книжки або просто зараз придумати свій варіант імені самі, адже «кожен може назвати принцесу».
Нова історія про бешкетну і трохи вередливу Принцесу сповнена гумору і жартів на будь-який вік, зрештою, як і попередні книжки з цієї серії («Кожен може стати принцесою» та «Кожен може поцілувати принцесу»). А ілюстрації Інни Черняк чудово доповнюють історію новими веселими нюансами і образами.
Зараз щось як розкажу! Весела книжка чудес та історій
Страшенно люта феєчка, дуже ляклива привидка, корова, що мріє про фігурне катання, «неправильний принц» – письменниця Слава Світова навмисно обирає «нетипових» героїв та героїнь для своєї збірки кумедних оповідок. Гра на стереотипах, експресія, нескінченні комедії ситуацій, підсилені характерними малюнками Олександра Шатохіна, створюють чудесний тандем тексту й ілюстрацій.
Разом із тим Слава Світова через веселі оповідки та вигадки порушує чимало серйозних і важливих тем. Про важливість відпочинку й турботи про себе нагадає «вигорілий» на роботі дракон. Про безглузді стереотипи навколо «чоловічих» і «жіночих» моделей поведінки – в історіях «пожежниці» Полінки та Лицаря, що плакав. А ось, корова Аврора, що мріє про кар’єру фігуристки, стикається з суспільним осудом та менсплейнінгом із боку місцевого бика.
«– Кудахт-ах-ах! Кудахт-ах-ах! Ко-ко-кошмааррр! Гра-ція – як у слона, легкість – як у бегемота!
– Буга-а-а-а-га-а-га-а, – підключився Бугай, – дай їй ковзани, і вона розіб’ється на пампушку!
– Та вона з глузду з’їхала! – перелякано переглядалися нутрії.
– На ме-е-е-ене впала сте-е-е-ля! – ображено вирячивши очі, промекала коза.
– Що вона там, жива? – повитягали корови шиї, аби роздивитися горе-каскадерку».
Утім, ні насмішки, ні синці не змусили корову перестати мріяти. Через казку дитина отримує важливий урок: якщо йдеш до своєї мрії, якщо маєш підтримку добрих друзів, то не страшно видаватися смішною. Більше того, сміятися разом – це чудова терапія проти капосних і вредних забіяк.
Ілюстрація: Олександр Шатохін
