Нова рубрика БараБуки: читацькі поради від мам
Автор: БараБука
Усі ми як справжні книжні хробаки переконані в тому, що читання – справа важлива й незамінна, особливо дитяче. Ось уже понад рік БараБука розпитує письменників, психологів, бібліотекарів і педагогів про те, як заохотити дітлахів до читання. Усі вони переконані – все починається з дому, з домашньої книжкової полички. Саме тому БараБука вирішила відкрити нову рубрику читацьких «лайфхаків», де розпитуватиме дбайливих батьків маленьких книжників про те, як їм вдалося заохотити своїх дітей до читання. Це поради й дієві методи, сподіваємося, комусь вони будуть корисні, а якщо у вас є чим поділитися – пишіть нам на мейл із приміткою «Читацькі лайфхаки».
Право читати дитині треба заслужити
ВАЛЕРІЯ БЄЛЯЄВА,
піарник, маркетолог, арт-менеджер, донька Аліса (3 роки), Київ
З книжками почала знайомити змалечку, десь місяців із трьох уже показувала картинки й розповідала, що там зображено, яких кольорів тощо. Cамих текстів донька не слухала, зате мої описи вислуховувала досить таки уважно. Перші книжечки – картонки з віршиками й казками. Книжкову поличку завела відразу, щойно з’явилася перша дитяча книжка в домі, адже сама їх обожнюю. Аліса, як почала стояти, могла досить довго, тримаючись за неї, перекладати книжки або складати їх у купку на підлозі. А ще пам’ятаю її захоплення – коли навчилася власноруч гортати сторінки! Ото була забава!))))
Тепер Алісі три рочки, читати дуже любить, особливо перед сном. Обов’язково п’є склянку молока в ліжку, я в цей час обираю три книжки (так, саме три, ніяк інакше), відтак лягає і слухає. Іноді може сказати: «Цю книжку вже не хочу, хочу цю». Вже слухач цікавіший, коментує ілюстрації та події, повторює віршики за мною. Дещо вже потім переказує напам’ять. Ще з цікавого ритуалу – суботні й недільні ранки. Ми з чоловіком ще прокидаємося, а вона часто тихенько вилазить із ліжка, бере кілька книжок і сідає між нами їх гортати. Робити це може довго, при цьому уважно роздивляється, всміхається або й часом хмуриться.
Право почитати книжку треба заслужити!)) Тобто, якщо донька на маму чи тата чомусь зла, не дасть читати, забиратиме та віддаватиме іншому.
Дитяче читання – це перш за все цікаво і дитині, і мамі (спостерігати за реакціями). Крім того, це вироблення читацької звички. А також розширення світогляду, розвиток мовлення й уяви. Аліса, як починала говорити, дуже багато з книжок слів згадувала (а говорити вона почата відразу реченнями й відносно рано, в рік і 10 вже «шпарила», не знаю, чи це напряму пов’язано з читанням у її житті, але зв’язок є точно). На уяву теж вплинуло: вона вже може коротенькі казки сама придумувати.
Віршики можна наспівувати!
Вікторія ЧЕРНЯХІВСЬКА,
фотограф немовлят, син Орест (9 місяців), Київ
Першу книжку купила Орестові в 4 місяці. Вибрала картонну абетку від «ВСЛ» – сподобалися ілюстрації, почали читати: лягали поряд, книжку я тримала над нами, читала віршики, малий тягнувся ручками до сторінок, ніби хотів потрапити в казку. Тепер, у 9 місяців, він уже сам гортає картонні сторінки, розглядає і гризе книжки, вдягає їх собі на голову.
Книжок куплено і подаровано «на виріст» чимало, але поки що читаємо лише картонні та м’які тканинні, мої улюблені серед них – «Абетка» Оксани Кротюк і «Забавлянки» Галини Малик («Видавництво Старого Лева»), «День Ясі» («Кашалот»), «Будиночок, в якому ніхто не спить» Ярослава Павлюка й упорядкована Іваном Малковичем «Абетка» («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»), «Перша подорож» Тетяни Горюшиної («Glowberry Books»).
Поличка є, постійно поповнюється на книжкових фестивалях та через подарунки родичів, які часом купують книжки вже й «для старшого шкільного віку», книжки стоять і чекають. Пробувала я раз читати з сином і книжки зі звичайними паперовими сторінками, але потім побачила, що в Ореста пальчики подряпані об гострий тонкий папір, тому поки що паперові відставила і не чіпаю.
Віршики з книжок я завжди наспівую, а не просто читаю як римований текст, тож тепер знаю півсотні пісеньок на всі випадки життя.
