Нуль-телепорт у Всесвіт без війни
Валерія Білошапка
У серпні лабораторія дитячого читання «БараБука» провела Всеукраїнську літню наукову школу з літературної критики. Учасники та учасниці літньої школи – учні й учениці 8–11 класів – прослухали курс лекцій про теоретичні та практичні тонкощі літературної критики від Тетяни Стус, Ростислава Семківа, Іллі Рудійка, Наталі Марченко, Оксамитки Блажевської, Анни Третяк та Ольги Купріян. Публікуємо найкращі рецензії, написані в рамках школи. Перша – на книжку Ольги Савицької «Повний нуль» від Валерії Білошапки, учениці 11-Б класу ЗЗСО І-ІІІ ступенів №2 Тростянецької міської ради (Сумщина).
Одна з найболючіших проблем в українському суспільстві – це вимушені переселенці. Багато українців були вимушені покинути свій рідний дім, щоб зберегти життя. Як дитині, що пережила сильний стрес, інтегруватися в нове середовище? У клас, де ніхто не розуміє твого страшного досвіду в окупації? Де ніхто не знає, що з тобою сталося?
Як дітям прийняти дивака, який наче й розмовляє твоєю мовою, але поводить себе ніби з іншого Всесвіту? А може він і є з іншого Всесвіту?
Максим, як блакитна сойка, що першою з’являється у класній кімнаті 5-Б: «Дім її – десь посеред листяних лісів Північної Америки. Тут їй точно не місце». Образ пташки буде супроводжувати читачів протягом всього тексту. Цей хлопчик – новенький, переселенець з півдня. А ще він має надзвичайну уяву, марить зорями і планетами, збирається майструвати телепорт, щоб віднайти світ, де немає війни. І не просто телепорт, а нуль-телепорт, адже «нуль – це число, що найближче до нескінченності».
Читач дізнається, що Максим прибув не з цього світу, а свого минулого життя він не пам’ятає:
«– Насправді я не приїхав сюди на поїзді чи на автобусі. Я телепортувався. А це означає, що я не можу пам’ятати нічого зі свого минулого життя: я – вже не я. Не той я, який був там. Це новий я, і не знаю нічого з того, що було з тим я»
Насправді ж таким чином психіка хлопчика намагається впоратися з пережитим. Уява будує цілий інший Всесвіт для того, щоб усвідомити думку про втрачений дім та зниклого брата. Цитата яскраво акцентує, що війна безповоротно змінює людину, а особливо дитину.
Історія про «колаборанта»
Однокласники не можуть зрозуміти його дивної поведінки, адже на запитання про окупацію хлопчик не відповідає, ймовірно, через глибоку травму. Діти не знають чи можуть йому довіряти та прийняти: «– А якщо він за путіна? Мама каже, що він колаборант. Так я ж його і запитала: “Ти – колаборант?”. Нормально ж запитала!».
«Це він приїхав у наш дім, а не ми – в його. Спочатку вони накликали росіян, а потім різко стали любити Україну. Нехай буде чесний і розкаже всім, як зустрічав російські танки з квітами…» – ці рядки демонструють, як важливо, щоб дорослі проговорювали з дітьми тему війни та обережно розповідали про їхніх однолітків з інших регіонів. Досить часто й дорослі не знають, як взаємодіяти з людьми, що пережили невимовний стрес. «Повний нуль» може стати комфортним та виховним читвом не тільки для дітей, але й для дорослих.
Випадково сказані слова можуть бути образливими для вразливих дітей-переселенців, що тільки намагаються інтегруватися в нове середовище. Однокласників Максима також можна зрозуміти, адже їм теж важко співчувати хлопцю, нічого не знаючи про його життєвий досвід. Протягом всієї історії діти будуть вчитися дружити та пізнавати один одного, а спільне будівництво нуль-телепорту стане ключем до єднання, що так нам усім потрібно в ці темні часи.
На захист дитини, що потерпає від булінгу, виступає вчитель 5-Б класу – пан Бусол. Дуже добре, що вчителя тут називають саме так, а не ім’ям по-батькові. Ця маленька деталь робить читача ближчим до героїв. Пан Бусол показує себе не просто не нудним учителем, а ще милосердною людиною. До того ж він справді турбується про психологічний стан учнів. На його уроках діти почувають себе досить вільними, що робить дуже дружню атмосферу в класі.
«– Дещо можливо зрозуміти лише дитячим розумом. Дорослі – а тим більше розумні дорослі – носять у своїх головах квадрильйони чисел. Вони гадають, що наближаються до нескінченності. Але насправді – тільки віддаляються від чистого і таємничого повного нуля».
Братерство Плутону
Разом із Максимом ми знайомимося ще з іншими героями: Сашка, Марк і Іван, які з головним героєм утворюють Братерство Плутону. Разом вони будуть намагатися побудувати нуль-телепорт. Саме з ними читач знайомиться найбільше протягом невеликого тексту. Усі діти дуже різні, та кожен має якусь особливість. Мені дуже сподобалося, що авторка прописала поведінку персонажів без гендерних стереотипів: Сашка – смілива лідерка у класі, що може залізти на парту та заступитися за Максима перед класом, а Марк любить котиків.
Важливим символом стає місце для перенесення в інший Всесвіт, Всесвіт без війни та насилля – це урвище від удару ракети, як яскрава ознака війни та насилля.
Для мене «Повний нуль» – це історія про всіх українських травмованих дітей, які пережили російську окупацію та були змушені переїхати в інші міста або навіть країни, які чекають зниклих рідних, які вірять, що існує Всесвіт без війни, які вірять, що Плутон – справжня планета, які хочуть відчути себе захищеними та прийнятими. Невеликий текст підіймає важливу тему – булінг вимушено переміщених дітей і спростовує стереотипи про них. Прочитання може бути емоційно важким для людей, що пережили окупацію чи мали схожий досвід. Для мене найскладнішою для усвідомлення була цитата Максима: «Якби цей світ був тим світом, тут би нікого не вбивали. І мене б тут чекав мій брат Ігор. Тут нема Ігоря і тут досі вбивають. Помилка очевидна». Твір допомагає читачу розвинути емпатію, зрозуміти проблеми переселенців і виховати в собі добру людину. Загалом це досить комфортне читво, від якого віє теплотою та єдністю.
Дуже дякую Ользі Савицькій за якісно проведений час з книгою. Окреме задоволення отримуєш від читання з такими неймовірно гарними ілюстраціями, що є майже на кожній сторінці, дякуючи Ірині Гусюк.
Читайте також:
