Обмежень просто немає


Устина Лукащук – юна сучасна мисткиня, яка разом із своєю командою наважилася на дивовижний експеримент. harbuz став свідченням змін у нашому суспільстві з багатьох причин: його форма, спосіб його народження, його знакова мова спілкування з читачами. Урешті – стильний львівський флер, що підтвердив: нова ера медіа – це не тільки push-сповіщення й таргетування цифрових ЗМІ, електронні журнали чи інтерактивні додатки. Це також і ласкавий дотик щедрого паперу, який спонукає до тривалого посмаку й внутрішнього діалогу. І не тільки внутрішнього. Про це – в розмові з «мамою» harbuz`a.

гарбуз7

– У час суцільного «цифрування» що Тебе та Твою команду надихає на роботу над паперовим проектом? Хто – Твоя команда?

Своєю командою пишаюсь і тішуся найбільше. Ілюстратор – Христина Лукащук, якій я абсолютно довіряю і не втручаюсь у процес, бо вона щиро любить те, що робить, а відтак всі ілюстрації є наповнені тою енергією і захоплюють усіх, незалежно від віку. Дописувач – Като Деспаті, надзвичайно розумна і цікава, спілкуючись із нею, мимоволі відчуваєш себе маленьким професором, наче чаюєш в окремому світі, не схожому на реальність. Такими ж є і її тексти. Вони є для кожного. Версткою, реалізацією, менеджментом і всім решта наразі займаюсь я – Устина Лукащук. Сьогодні справді світ розвивається у сторону цифрових медіа, і вся увага спрямована на візуальне сприйняття інформації, та я певна: у світі кожного завжди буде місце для чогось дуже теплого, душевного, якісного і енергетично багатого. harbuz – це не просто журнал. Це час, це можливість, це потрібна пауза, це дотик, папір…

гарбуз5

– harbuz має особливий мистецький настрій. Відсутні характерні для дитячих журналів «крикливі» кольори, з кожної сторінки не промовляє до читачика нове олюднене звіря, та ще й ви геть не ощадливі з папером – сторінки не завантажені суцільним замалюванням чи рядками завдань-текстів… Одним словом, harbuz категорично не схожий на типові друковані видання для дітей. Він – для нетипових дітей? Які вони, ваші читачі?

Я створила harbuz для того, аби поділитись власним досвідом. Мені пощастило народитись у сім’ї, де мені дозволяли бути собою, вчили бути собою і ніколи не обрізали крила. Не створювали рамок і не змушували ставати кимось іншим. А це, власне, роблять оті «крикливі» кольори чи «характерні» герої звичайних видань – вони диктують поведінку. Часто агресивну чи викличну. У harbuz’і ж багато білого кольору, вільного паперу, простору – це місце для кожного, хто тримає в руках видання. Це простір для маленького читачика, який має право дофантазувати, потриматись ручками, вільно дихати і бути собою! Чи він для нетипових дітей? А я вважаю, що кожна дитинка – нетипова. Типовою її робить осередок, у якому вона росте. Де суспільство, школа чи батьки створюють у голові рамки, «формують типову особистість». Тому harbuz – це можливість зупинитись на хвильку, запитати, що малюк думає чи відчуває. Що відчуває саме він. Порадитися, запитати, обговорити, приготувати. Не втомлююся наголошувати на тому, що це видання є для спільного читання. Вікових обмежень немає. Та й узагалі – обмежень просто немає! Дитинці три рочки – просто дайте їй у руки журнал, і їй у голівці відкладеться, що ви їй довіряєте щось вартісне. Нехай мне, нехай відчуває гарний папір, нехай звикає до простору і спокійних кольорів, бо тоді вона матиме простір для себе і своєї фантазії. Дитинці 5 рочків? Прочитайте разом із нею рецепт і бігом на кухню готувати разом! Дитинці 9 рочків? А чи знає вона, що вже зараз може створити власний бізнес, просто будучи собою? Вам 45? А чи знаєте ви, як варто складати одяг у комодику, аби він гарно слугував вам і вашій сім’ї? А хто такі окапі і капібари? Впевнена, harbuz – для кожного.

гарбуз6

Устина Лукащук із мамою Христиною Лукащук, відомою художницею, ілюстраторкою harbuz’а. Фото Андрія Гудзя

– Вартість журналу можна прирівняти до вартості глянцевих дорослих видань. За що платитиме покупець?

Творення ціни, в тому числі, дуже залежить від кількості примірників, паперу, тому з глянцем порівнювати поки складно. Це є нішева річ. Це є елемент дизайну, доступний кожному. Купуючи harbuz, покупець отримує час, який так важливо проводити з дитинкою, спілкування, роботу професіоналів, які люблять свою справу, безліч цікавих тем, теплі ілюстрації, якісний папір, гарне упакування, листівочку в конверті і мою енергію.

– Чи можеш Ти порівняти harbuz із європейськими дитячими виданнями, чи він цілком унікальний за задумом?

Є декілька видань, схожих за ідеєю, та, все таки, стільки вільного простору, як у нас – немає ніде. Також хочу зауважити, що в нас усі роботи одного автора, тому стиль залишається дуже витриманим. Видання, якими я надихалась при створенні: THE LOOP, Illustoria, Czarodziejska Kura, Raketa.

гарбуз9

– Ти сама в дитинстві які журнали читала? Що Тобі в них подобалося, а чого бракувало?

Я народилася 1994 року – це був рік відновлення журналу «Світ дитини». Я мала кожен номер, мені його купував дідусь із народження, виховував у патріотичному дусі. Улюбленим був «Соняшник», там були чудові ілюстрації, він уже тоді був іншим і дуже стильним. Решту назв не пам’ятаю, та періодичної літератури в мене було дуже багато! Обожнювала газети. Про це пишу в «слові редактора» у першому номері harbuz’a. Лиш не написала, що в дитинстві я їх ще й їла :)

– Коли і про що чекати нового harbuz’a? Чи збираєтеся ви брати рекламу, щоб «полегшити» вартість, чи, може, й далі спиратиметеся на краудфандинг? Наскільки був важливим досвід Спільнокошту, чи засвідчив він якісь цікаві тенденції щодо підтримки таких культурних мистецьких проектів, як harbuz?

Ми працюємо над новим, другим, номером! Хочемо розповідати діткам більше про те, про що розповідають мало, – про їхній особистий простір, про право на нього. Про особливості кожного. Про молодих людей України, які досягли успіху, здійснюючи свої мрії.

Кількість тексту в нас не збільшуватиметься, бо книжок для дітей є багато і ми не хочемо з ними конкурувати. Натомість подаємо всього в міру, аби не «переповнювати» дитинку.

Досвід Спільнокошту був особливим! Та я можу говорити лише про свій, а він залежав не лише від ідеї, яку люди підтримали. Так, однозначно, самі доброчинці показали, довели, що таке видання є важливим і потрібним. Ведучи кампанію, я писала, що тепер люди стають трішки іншими – вони починають вірити в себе, у свої ідеї і мрії, у свої сили. І ми приєдналися. Це надзвичайна можливість зрозуміти, чи справді люди готові до того, що ти пропонуєш. Чи потребують. Я вірила в це безсумнівно, мабуть, це відчувалося.

Розпитувала БараБука. Фото зі сторінки Устини Лукащук у фейсбуці, Андрія Гудзя.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар