Олена Рижко про стосунки, безпеку в інтернеті й нову книжку
Ця розмова з письменницею Оленою Рижко відбулася в межах зустрічей #літmatch – серії розмов з творцями підліткової літератури. Кожна книжка Олени для young adult – цікаве й динамічне читання, в центрі якого – людські стосунки в наш час. Від «Дівчини з міста» до «Мишоловки» – за персонажів книжок Олени Рижко переживаєш від першої до останньої сторінки.
Серед іншого письменниця розповіла про теми, які нас зачіпають, про ґаджети і свободу, а також про свою наступну книжку.
Читайте також: Гра в 21
Читайте також: Пробудження сили: секс у підлітковій літературі
– Чому Ви пишете про взаємини і чому в добу технологій?
– Ми пишемо для інших, не тільки для себе. Якщо ми хочемо, щоб нас читали, історія має зачіпати базові інтереси людини. Виживання, любов, секс, голод, захист близьких, страх смерті тощо. Весь прикол у тому, що ми любимо технології, однак усе одно визначальними залишаються взаємини. Хоч би скільки людей було на планеті, кожен із нас у своїй індивідуальній історії переживає весь розвиток соціуму. Кожен із нас уперше закохується, боїться тощо. Хоч скільки людина працюватиме з технологіями, все одно вона вертається до почуттів.
Мені здається, що зараз карантин став тестом, дуже крутим і жорстоким. Чому? У нас мільйон ґаджетів, ми ними користуємося. Але чи замінили нам ґаджети зустрічі, обійми, запах волосся? Несподівано майбутнє вже тут, і воно не зовсім таке, як би нам хотілося. Нам треба заново вчитися стосункам. Я говорю про це скрізь, бо це вічне. І це те, що нас визначає.
– Як Ви вважаєте, куди рухаються стосунки в наш час – ми зближуємося завдяки сучасним технологіям чи навпаки віддаляємося?
– Звісно, якщо ґаджети потрібні для того, щоб зв’язатися з кимось через океан, то це полегшує нам життя. Якщо ж ми вибираємо ґаджети замість життя, це вже обмеження. Особливо, якщо це навіть не наш вибір. Приміром, коли йдеться про корпоративні вимоги інсталювати той чи інший додаток. І це вже «привіт» од «комп’ютерно-модифікованих організмів», про які я пишу в «Королі Даркнету». Ґаджети обмежують нашу свободу. Зараз, виходячи з дому, я залишаю телефон удома тільки для того, щоб насолодитися світом. Для мене свобода визначальна. А з ґаджетами ми залишаємося поза свободою вибору, адже треба бути людиною зі сталевою волею, щоб не прочитати повідомлення прямо зараз.
– Ваші книжки «Король Даркнету» і «Мишоловка» так чи інакше торкаються теми безпеки в інтернеті. Ваші 5 базових правил безпеки в інтернеті.
- Ви ніколи не можете бути впевнені в тому, що людина, з якою ви спілкуєтеся через екран, саме та, за яку себе видає. Перевіряйте фото, імена, номери телефонів.
- Вилогінюйтеся з акаунтів.
- Не варто чекінитися й фіксувати кожен свій крок. Залишайте трохи приватності.
- Не лінуйтеся ставити довгі паролі і читайте умови, на яких ви погоджуєтеся, реєструючись на різних сайтах.
- Будьте обережні зі своїми фото й відео, які ви завантажуєте в інтернет. Подумайте, чи хотіли би ви зустрітися з цими даними через рік або два?
– Деякі письменники пишуть із віртуального досвіду, але це не про Вас. Знаю, що пишучи про дигерів для книжки «Знає тільки Мару», Ви спускалися під землю. Розкажіть цю історію!
– Якось ми сиділи з видавцем і нашою менеджеркою на каві. Видавець каже: «А напишіть пригодницьку книжку!» А тоді додає: «Але ж це треба кудись їхати, щось вивчати, якісь печери досліджувати чи замки… Клопітно». А я в цей момент їм тірамісу, відчуваю цей легкий смак, всі думки лише довкола моменту, коли черговий шматочок розтане на губах… І несподівано кажу: «Навіщо кудись їхати? Можна ж написати про дигерів!»
Мій син дигер із десятирічним стажем, я попросила його бути моїм консультантом. Ну і на «залаз» зводити. Довго просила. Місяців три. І от одного дня повертаюся я з університету після чотирьох лекцій, падаю на диван і мрію тільки про відпочинок… Сьома вечора, пізня осінь, починає пролітати перший сніжок… Дзвонить син: «Мам, ти хотіла на залаз, збирайся – через 30 хвилин чекаю біля метро!»
«Що, зараз?» – «Сезон закінчується, – відповідає він. – Якщо хочеш – давай зараз. Тільки вдягни те, чого не шкода. Обов’язково візьми шапку і взуй гумові чоботи». У мене не було ні шапки, ні чобіт, тож я взула синові 43-го розміру (для довідки: у мене 36,5) і в такому вигляді йшла містом. Врешті ми дісталися Зеленки. Там було все те, чого я боялася! Я подумала: «Боже, якщо я зараз тут помру, ніхто ж не здогадається, де мене шукати. Де я є…» Мені було дуже страшно… Але як, як я могла писати, не знаючи про що? Перед тим я подивилася купу відео, але все було не те.
Але найстрашніше було потім. Виявилося, поки ми рухалися вглиб, комунальники рухалися нам назустріч і закривали всі входи й виходи. Зрештою, цей досвід я використала у книжці «Знає тільки Мару».
– Розкажіть про свою нову книжку, на яку ми всі вже дуже чекаємо!
– Книжка буде називатися «Впусти мене». Це історія про хлопця з непростим характером і минулим, якому доведеться навчитись пробачати й заново довіряти людям і собі, відновити репутацію і самоповагу, повернути місце під сонцем і, можливо, знайти любов. Як завжди, тут також є технології, адже головний герой – кодер. А ще – роздуми про смерть і про те, як із нею справлятися.
З Оленою Рижко розмовляла Ольга Купріян. Фото: Наталя Пєшкун
