Основний секрет навчання дітей – це довіра


Щороку на початку жовтня в Україні проходить вручення національної премії для вчителів Global Teacher Prize Ukraine. Від 2017 року премією відзначають учителів, чиї досягнення, методи викладання, сучасні та креативні підходи важливі не лише для їхніх учнів, а й для решти суспільства. Завдяки Global Teacher Prize Ukraine вчителі мають змогу не лише надихатися і вчитися новим сучасним методикам один в одного, а й долучатися до світової освітянської спільноти.

Цього року переможницею національного конкурсу стала Наталія Кідалова, вчителька англійської мови, української мови і літератури з Мелітополя. БараБука розпитала її про бачення та відчуття сучасних читачів, методів залучення учнів до читання та важливість національної літератури.

Наталія Кідалова – переможниця Global Teacher Prize Ukraine 2019 року

– Чому сучасним дітям, що ростуть у цифровому світі, важливо читати книжки, художню літературу?

Книжки важливо читати, бо саме це розвиває уяву. Завдяки читанню можна навчитися фантазувати, генерувати ідеї, бути креативними. Адже тепер креативність – одна з найнеобхідніших компетентностей. У суспільстві обговорюється питання навчання дітей саме чотирьох «С»: critical thinking, communication, cooperation та creativity (критичного мислення, спілкування, співпраці і творчості). Саме творчість, на мою думку, неможлива без читання книжок, і про це я також говорю з учнями. Навіть у вік діджиталізації важливо читати. Кожна книжка – це своєрідні окуляри, і щоразу це нові авторські окуляри, крізь які можна подивитися на людей, світ і навіть зазирнути всередину себе. Про те, що завдяки читанню збагачується й урізноманітнюється словниковий запас і розширюється світогляд, навіть і говорити не треба. Хто читає багато, той краще формулює думку як усно, так і письмово. Про це ми також розмовляємо з учнями.

Учителька року зі своїми учнями й ученицями

– Як ви своїх учнів залучаєте до читання?

Залучати до читання для мене не є легким завданням, тому що тепер діти читають значно менше, вони сприймають значно коротші тексти, діти мають бути дуже-дуже мотивованими, щоб читати. Я намагаюся це робити, використовуючи різні можливості. Наприклад, учні 5-6-7 класів дуже люблять такі уроки, які ми називаємо «уроками в темряві». Це зазвичай перший урок восени або взимку, коли на вулиці ще досить темно. Тоді ми закриваємо жалюзі, сідаємо, як нам зручно, і читаємо як правило власні твори, підсвічуючи собі кишеньковими ліхтариками.

«Урок у темряві»

– Чи відрізняється покоління учнів, коли Ви лише починали шлях учителя, і тепер? Чим?

«Література – це не застигла ментальна конструкція, це живий концепт, тож мають оновлюватися програми, має відводитися більше годин на варіативне вивчення творів, щоб учитель сам обирав твори, які він вважає за потрібне.»

Лише тим, що нинішнє покоління має ґаджети, воно досить діджиталізоване, має розвинуті IT-компетентності, але в цілому це такі самі допитливі та непосидючі учні. Це діти, які люблять навчатися та люблять усе цікаве. Ще нинішнє покоління відрізняється кліповим мисленням. Я натрапляла на дуже багато думок, що це погано, адже діти мислять поверхнево, а їхня увага розпорошується. Але, на мою думку, це все-таки добре. Тепер так багато інформації, що таке мислення є ніби механізмом самозбереження та самозахисту від цього інформаційного виру. Завдяки кліповому мисленню діти дуже чітко і швидко орієнтуються в інформаційному світі, вони можуть вихопити потрібну інформацію, скомпілювати її, використовувати, дуже швидко знаходити потрібне та аналізувати. Діти більше схильні до лаконізму, вони пишуть мінімалістичні тексти. Це також пов’язано з тим, що вони тепер багато пишуть постів в інстаграм, у фейсбук. На мою думку, вони менше схильні до філософських міркувань. Але це якщо говорити загально, бо діти різні, і є ті, які обожнюють філософські твори. Коли я прийшла на роботу 23 роки тому, мені здавалося, що ті діти були більше схильні сприймати авторитети. Не те щоб вони були слухняніші, але сучасні діти розкутіші, вони вільно висловлюють власну точку зору, навіть якщо вона не збігається з точкою зору інших, вони не бояться помилятися. Мене це дуже радує.

Зліва направо: Наталія Кідалова, Наталія Мосейчук (журі премії Global Teacher Prize Ukraine), Зоя Литвин (засновниця «Освіторії» та ініціаторка премії Global Teacher Prize Ukraine)

– Які секрети спілкування й навчання для цього покоління?

Основний секрет – це навчати через довіру, вибудовуючи на цьому стосунки, мотивувати і показувати, для чого ці чи інші навички та компетентності знадобляться в реальному житті.

Для сучасних дітей дуже важлива емпатія, їм важливо, щоб їх сприймали як особистостей, щоб до їхньої думки дослухалися, їм потрібно відчувати свою значимість, власний прогрес, динаміку. Це виражається не в оцінках, а вербально, в коментарях, підбадьорюванні, вербальних стимулах і в окресленні того, що можна ще зробити.

Діти вчитимуть те, що цікаво, «смачно» і потрібно. Ми робимо буктрейлери в різних жанрах, до того ж без довгої підготовки, за 5–7 хвилин, і діти у групах прекрасно це роблять. Ще ми можемо показувати різні інтерпретації творів, знову ж таки знімати відео. Колись ми робили урок, на який учні приносили улюблені книжки, обгортали їх у непрозорі обкладинки, на яких писали по п’ять ключових слів, що характеризували книжку. Потім інші діти ходили поміж цих книжок та обирали цікаву для себе, спираючись лише на слова, які були написані на обкладинці. Після цього ми обмінювалися думками, ідеями, розмовляли і врешті залишили книжки на підвіконні, яке стало буккросинґовим підвіконням, і протягом півроку таким чином діти обмінювалися книжками.

Творчі заняття Наталії Кідалової

– Як ви вважаєте, чи потрібні зміни у шкільній літературній освіті (в курсі укрліт зокрема)? Які саме?

Згадую програму в 11 класі 16 років тому, коли протягом одного року «Жовтий князь», «Марія», «Сад Гетсиманський» усе трагічно, складно, безвихідь і розпач. Це так складно сприймалося! Або програма восьмого класу – змалювання селянського побуту. Настільки далека проблематика від підлітка, наскільки тільки можна було уявити. Тепер з’явилося багато сучасних авторів у програмі, урізноманітнюється і тематика, і жанри. Але все одно цих змін не достатньо, зміни потрібні. Література – це не застигла ментальна конструкція, це живий концепт, тож мають оновлюватися програми, має відводитися більше годин на варіативне вивчення творів, щоб учитель сам обирав твори, які він вважає за потрібне. Можна було б більше часу присвячувати обговоренню творів, спільному проживанню, і також власній творчості. Звичайно, не всі стануть письменниками, але я вважаю, що варто писати есе, притчі, новели, оповідання, та й дітям подобається. Можна навіть робити експерименти і вивчати літературу протягом року або півроку через проектну технологію, коли результатом може стати збірка творів, проілюстрована самими ж учнями. Але це має бути не придумане вчителем, а має народитися в обговоренні з учнями. Для викладання літератури у школі важливо запроваджувати нові активності, трансформувати їх, вдало підбирати, тобто мати багатий педагогічний «репертуар» різних методів.

Наталія Кідалова

– Кого з сучасних українських авторів, які книжки читають ваші учні? Наскільки для них важливо читати національну літературу, яка твориться тепер?

Учні читають не так багато, як хотілося б. Серед улюблених творів, якщо брати учнів 5–6 класів, це трилогія Сашка Дерманського «Чудове Чудовисько», повість Марини Павленко «Домовичок повертається» або «Миколчині історії», «День кота» Катерини Булах, «Вікно до собаки» Галини Ткачук, «Дивні химерики» Оксани Лущевської. Найулюбленішими залишаються повісті Всеволода Нестайка «В країні сонячних зайчиків», «Тореодори з Васюківки».

Важливо читати сучасну національну літературу, але ці культурні звички має допомогти сформувати учням учитель або інший дорослий. Особливо у 5-6-7 класах ще немає глибокого усвідомлення, оскільки учні 10–11 класів свідомо віддають перевагу авторам сучасним, українським. Якщо до сьомого класу ця звичка сформується, то з’явиться потім і бажання не зупинятися на тому, що ми читаємо на уроках української літератури, а ходити до бібліотеки або шукати якісь електронні варіанти.

Розпитувала БараБука. Фото: Освіторія, а також зі сторінки Наталії Кідалової у фейсбук

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар