7+

Переможці обирають Чудовисько

БараБука

Сашко ДЕРМАНСЬКИЙ. Чудове Чудовисько. Книга перша. – Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. – 272 с.

Уподобань: 2

Конкурс відгуків «Читай-Пиши 2020» завершився, і нарешті БараБука може оприлюднити найкращі цьогорічні роботи, роботи переможців. Усього в конкурсі перемогло 12 дітей у двох вікових категоріях із роботами текстового та відео формату. БараБука розпочинає серію матеріалів із текстовими відгуками із роботи, яка посіла перше місце у віковій категорії від 10 до 13 років.

Читайте також: У конкурсі «Читай-Пиши» переміг… Жадан!

Я мріяв прочитати цю книжку. Знайшов її випадково. На обкладинці було зображено кумедну рожеву істоту на гарбузі. Книжка якось закралася й причаїлася серед тих речей, які батьки встигли вивезти у 2014 році з Донецька. Мій старший брат Михайло, якому вже 16 років, із величезним задоволенням витяг її з купи дитячих журналів, альбомів та підручників, що акуратними купками лежали в дідусевій кімнаті. І ось «Чудове Чудовисько» Сашка Дерманського вже стало моїм! Та переможний присмак володіння скарбами старшого брата швидко минув…

Якщо чесно, то я не так щоб дуже вже й люблю сидіти з книжками. Тільки «Пригоди в лісовій школі» Всеволода Нестайка проковтнув за один тиждень! Ух, і захопило тоді мене!

Та рожевий монстрик підморгував мені з книжки, ніби знав якийсь секрет… Ні, я не піддавався. Є багато серйозніших речей для четверокласника в цьому світі! І це вже точно не читання дитячої літератури. Граючи щодня в Майнкрафт, Бравл Старс та Титан Квест, я не збирався витрачати час на читання про якусь там дівчинку (аби ще про справжнього хлопця!) Соню та її незвичайного друга – рожевого чудовиська! Це ж треба: у синю крапочку!

Та трохи кортіло втерти носа брату ‒ він читав про рожевого волохатика, чемпіона з баранців?! Ось він, мій шанс взяти на кпини одинадцятикласника! І чому не я старший брат?!

Незчувся, коли опинився на 11 сторінці… Де закінчується казкове? Коли починається реальне? Може, так і повинно бути…Може, так воно і є в житті? Закони Добра скрізь однакові. Ви запитаєте: «Про що ця книжка?» Про те, що Добро завжди перемагає, навіть тоді, коли воно з обличчям чудовиська! І неважливо, що ми люди, а бабаї, відьми ‒ чудовиська. Хіба в багатьох людей не «забур’янені душі», як у чудовиськ? Недарма, коли Чу і Соня шукають глипача, дівчинка говорить: «Деякі люди не кращі за упирів, Чу…» Саме тому зовнішність персонажів часто зовсім не схожа на їхній внутрішній світ. Узяти хоча б головного героя Чу Пластиліненка. Незграбна, вайлувата людина може виявитися напрочуд доброю.

Те, що Сашко Дерманський розповідає про чудовиськ, а має на увазі людські недоліки, яскраво видно, коли головний монстр Спиноокий вириває похвальний лист із рук Соні. Автор називає його «страхолюдисько». Таких нових слів у книзі чимало: «дітодруг», «людитина», «глипач», «підглипень» тощо. Змушують посміхнутися й імена героїв повісті: Страхополох, П’явочка, Тома Козохват, сержант Свинобій.

У книзі химерно переплітаються різні світи: чудовиськ і людей, дорослий і дитячий, казковий і реальний. Думаю, це для того, щоб читачі зрозуміли, що закони Добра діють скрізь. Зовсім не дивуємося, коли чудовиська так легко беруть до школи, бо дорослі, як і діти, не можуть встояти перед спокусами.

Добро в книзі змальовано по-різному: через Дружбу, Співчуття, Взаємну Допомогу. І прикладів цьому безліч: Чу допомагає схопити зловмисника під час пограбування банку; рятує директора школи Хубу Бубу з полум’я пожежі; проганяє злодійкувату ворону, що здійняла котика Ксерокса в повітря разом із сосисками; Соня поспішає урятувати Чудовиська, щоб його не закинули; Гарбузяник приходить на допомогу своєму онукові Чу, перемагаючи ненависного упиря Акулу. Тому основна думка твору, по-моєму, звучить у словах Соні: «З дітьми можна дружити, а з людьми можна співіснувати, якщо поводитися по-людськи: гарно, виховано й по-чесному. І байдуже, світлий ти чи темний, гладенький чи волохатий, у горошок ачи в смужку, ‒ дружба не зважає на такі речі…»

Повість «Чудове Чудовисько» привертає увагу ще й зрозумілими для дітей поясненнями незвичайних речей. Так, ніч наступає тоді, коли цар Країни жаховиськ чіпляє гаком сонце, знімає його з неба й кладе собі в пащу, а коли вже аж язик шкварчить, випльовує назад ‒ і настає день; бабай не страшний, бо це підстаркувате чудовисько на пенсії.

А ще дуже мені сподобалось, що герої твору розкривають один секрет: як побороти свій страх. Для цього треба страшне уявити смішним, як, наприклад, у лютого Акули у вусі проростає гарбуз, знесилює його й затуляє рота маленькими гарбузиками. Це нагадало мені книжку про Гаррі Поттера, у якій учитель Римус Люпін навчав гоґвардців уявляти смішним найбільший свій страх. Перемога над жахами в багатьох синонімах: сміялися дружно й від душі, сміялися так, як ніколи в житті не сміялися, щиро сміялися, гиготали, від сміху надривали животи.

Отаку-то книжку довелося мені прочитати. Спробуйте й ви ‒ не пошкодуєте!

Автор: Федір Клименко, учень 4-Б ЗОШ №1 м. Селидове Донецької області

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар