Персонажі, яких люблять діти


Часто в розмовах про книжки для дітей можна чути суперечки про те, чи «повинен» літературний твір виховувати свого маленького чи трохи більшого читача. Прихильники літератури з великої літери, тобто — «Літератури» (з придихом!), шанувальники високих полиць зверхньо ставляться до такого утилітарного «завдання», часто взагалі не вважаючи продукт для дитячої «цільової аудиторії» власне літературою. Література не має завдань. Це відбиток життя.

Десь вони мають рацію, адже талановиті книжки, хоч би для кого вони були написані, хоч би як були марковані щодо віку чи статі, знаходитимуть свого читача якраз попри всі маркетингові «маркування». Попри ці «дитяча», «масова», «жіноча» (путівники в лабіринтах світу Книжки)…

Виданнями «дитячої літератури» зачитуються дорослі. Є нібито «жіночі» романи, які увійшли в історію літератур. Проте, відкинуті епатажем чи нехіттю визнати «терапевтичність» якого-будь талановитого твору, «виховна мета» та «ідея» нікуди не діваються. Називають цю взаємодію тексту й читача по-різному: інсайт, «пробило на сльози», зачепило, «тепер по-іншому бачиться світ»… Так кажуть дорослі. А діти? Вони просто отримують (опановують) місточок, який з’єднує їхній ясний, наївний, ідеалістичний світ із реалізмом та математичною суворістю дорослого.

Слівце це — «виховання», воно таки заплямувалося за десятки років активного педагогічного вжитку. Стало синонімом насильного втручання, нав’язування. Якщо ж розібратися в первісному значенні, «ви_хов_увати» — означає робити щось явним, розкривати, відкривати за_хов_ане. Іншими словами, ми, дорослі, які маємо справу з дітьми, створюємо для них обставини для сприйняття й здобуття власних висновків, для торування особистих стежок. Це в ідеалі. Ну але ж ми й шукаємо тут ідеал, чи не так? Принаймні наближення до взірцевого «провідника», персонажа сучасного світу, який промовлятиме до дітей їхніми символами, словами та знаками.

Ми шукаємо звірятко чи людину, міфічного чи фольклорного, крихітного чи велета… А поза всіма ознаками — сміливості, обдарованості, кмітливості, сили… — шукаємо того, у кого можна залюбитися й у чиєму світі дитині захочеться ховатися від оцих наших дорослих «треба», «мусиш», «повинен», «поквапся», «давай сам»… Так, як у психологічних практиках: вимальовуємо (роз_хов_уємо) того, із ким захочеться побути на самоті, «в хатці», довірити таємницю, спитати поради.

А ви б із ким пішли у розвідку, мммм?

З любов’ю, Тетяна Стус.

Повний текст про те, як створити персонажа, якого полюблять діти, читайте тут.

Читайте також: «Книголав» шукає нових літературних героїв

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар