7+

Побороти страх драконом

Людмила Ковальова

Сашко ДЕРМАНСЬКИЙ. Маляка – принцеса Драконії (книжка перша). – Вінниця: Теза, 2015. – 160 с. Сашко ДЕРМАНСЬКИЙ. Маляка і навіжений дракон (книжка друга). – Вінниця: Теза, 2016. – 160 с. Сашко ДЕРМАНСЬКИЙ. Маляка і Гаплик (книжка третя). – Вінниця: Теза, 2016. – 160 с.
Уподобань: 10

Чому дітям завжди цікаво слухати, читати, розмовляти про драконів, розмальовувати їх, малювати? Мабуть, тому, що це тільки майже вигадка. (Динозаври ж існували? У народних казках є дракони – а диму без вогню не буває!). Це завжди сила й відвага, щира й віддана дружба, ну і, звісно, якийсь потаємний страх, що обов’язково буде переможений! Особливо підсвідомий страх, який зачаївся десь глибоко в потаємних куточках, напевно, кожної дитячої душі. Хоч би який він мав образ:

– Мишки / вовків,
– привида / Бабая,
– сердитої мами,
– голосних / тихих нічних звуків,
– нічних спалахів,
– ДРАКОНОЗАВРА!

Читайте також: Як правильно проковтнути принцесу

І ось, будь ласка, він, цей страх, виявляється таким милим і нешкідливим. І нічого його боятися: бо кожна людина (а маленька – особливо) несвідомо шукає шляхи перетворення своїх страхіть у щось миле, приємне й дружнє. Або хоча б нешкідливе.

– О, – щасливо всміхнувся казкар, – найбільше я любив казки про принцес. Вони завжди мене захоплювали. Це були найдивовижніші історії. І, знаєте, я завжди мріяв зустріти принцесу, хоча, як вам відомо, за мого дитинства їх уже не було в Драконії.
– Але ж тепер є! – з гордістю промовив Драґо. – Тепер у нас є Маляка!
Пиптик підхопився з місця. Він уже відкрив рота, щоб додати, що це вони з Драґо знайшли й принесли в Драконію справжню принцесу, але не встиг, бо Омелько раптом сказав таке:
– Ти хотів сказати – була? Була Маляка.
– Як це – була? – обурився Драґо. – Її Малячність Маляка Перша! Вона ж є!
– Ага! – таки вставив слово Пиптик. – Ми з Дра самі її знайшли!
Омелько збентежено глянув на вожатого, потім обвів поглядом усіх дракончиків, що сиділи перед ним в залі й з тривогою очікували, що ж скаже казкар.
– Ви хіба нічого не знаєте? – тихо спитав він.
– А що ми повинні знати?! – мало не кричав Драґо. – Що знати? Та кажіть же!
– Принцесу Маляку засудили до проковтування. В Драконіїї знову немає жодної принцеси, – промовив Омелько.

Тому автор, який звертається до теми драконів, завжди виграє. А особливо, якщо починає ще в назві свого твору спокушати дітей цікавими словами – ДРАКОНІЯ, та ще й МАЛЯКА – яке гарне дитяче й смачне слівце!

Почавши читати тільки першу книжку, відразу захотілося поставити гриф. Ні, не Міністерства освіти й науки України, а вдячного читача: «Рекомендовано для самостійного читання дітьми (й дорослими для дітей) 7-9 років». Але це не значить, що книжки про Маляку й драконів не буде цікаво читати першокласникам, або «дорослим» п’ятикласникам. Бо це сучасна, дуже цікава й по-дитячому безпосередня справжнісінька казка, у якій гарно, з розумінням дитячих характерів виписані дійові особи. Це й Маляка – принцеса-першокласниця, і її друзі-дракони другокласники Пиптик і Драґо (один із яких імпульсивний ведучий, а другий – на перший погляд нерішучий, проте дуже надійний товариш). Це і лосик Гаплик – нитько й плаксій, який у вирішальну мить перетворюється на справжнісінького харцизяку. Та й дорослі герої цікаві: дракон-учитель і дракон-директор (як алегорично звучить!), бабуся – колишня вчителька (не дракониця! – ані в прямому, ані в переносному значенні).

Відразу хочеться висловити щиру подяку Сашкові Дерманському за те, що він ламає стереотипи ставлення до школи. Останнім часом у суспільстві висловлюються переважно негативні думки щодо вчителів, школи. Почасти це можна зрозуміти. Але поясніть, як дитину навчити цінувати навчання, якщо весь цей процес (переважна частина життя дитини!) завдяки дорослим викликає несприйняття або й страх? Сашко ж Дерманський із доброзичливим гумором створює позитивний образ школи й учителів: такий собі драконський шкільний всесвіт, у якому легко («легко» не в значенні «прозоро», а приємно-необразливо, з теплом!) вгадується шкільне сьогодення. І навіть постійні правила (як і в звичайній школі) не напружують, а якось ненав’язливо вкладаються в голову – і шкільні, і загально поведінкові.

Мова-розмова казки – цікава, така буденна й звична для дітей, що не відразу й розумієш, що автор – дорослий чоловік. Новоутворені не за літературними нормами слова є безпосередньо дитячими, близькими розумінню кожної дитини.


До речі, автор – справжній вчитель. Він (гадаю, неусвідомлено, за покликом серця) написав мимовільно повчальну книжку. Тут – і елементи географії, і правила ставлення до старших, і пояснення того, чому не можна «поганити» будь-які, не тільки казкові, моря. А також деякі архітектурні київські деталі, основи по-драконячому людської соціології та політології. І найголовніше – правила вірної й відданої дружби!

Постійна присутність Сашка (не автора, а зрозумілого дітям дорослого/дитини) на сторінках казки, діалог-звертання до читача як до безпосереднього співрозмовника, відчуття дитиною його позитиву до навколишнього світу створюють атмосферу присутності читача в казці на рівних правах із дійовими особами.

Деяким розчаруванням видання є брак ілюстративного матеріалу. Все-таки для молодших школярів у книжці бажано мати більше малюнків. Можливо, добре, що вони не кольорові – це дає можливість дітям їх розфарбувати так, як заманеться самим. Але … Дуже привабливі обкладинка та форзац потім розчаровують невиправданими сподіваннями на сторінках видання.

Графічні образи Валентини Богданюк дуже цікаві, добрі, до міри деталізовані. Але для дитячого читача (пересічного, масового) вони маловиразні, якісь монотонні. Все ж таки для сприйняття дитини в малюнку (особливо не кольоровому) головне повинно бути більш виразним, чітко окресленішим.

Окреме прохання до автора від вчителів. Будь-ласка, шановний Сашко Дерманський, придумайте-видайте, збірку своїх таких цікавих і сучасних чистомовок-скоромовок. Кожен віршик у казці, кожне власне ім’я – це готовий матеріал для розвитку навичок читання.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар