11+

Поки ми спимо, вони – працюють

Мар'яна Коваленко

Марина МАКУЩЕНКО. Темний бік будинку: фентезі. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 327 с.
Уподобань: 1

Чому люди так рідко замислюються про долю старих, закинутих будинків, повз які проходять щодня? Минаючи такі об’єкти, ми нехтуємо історією, подекуди – надзвичайно цікавою.

Щоб привідкрити інший світ старих будівель, варто прочитати роман «Темний бік будинку». Запевняємо: після фентезі Марини Макущенко на хвилинку замислишся про долю власного помешкання. Авторка запевняє, що будинки – в надійних руках, бо перебувають під постійною опікою захисників – добрих Домовиків.

Історія насправді дуже цікава, бо всі події розгортаються так, нібито ще трохи – і все перейде на екран телевізора та розпочнеться повнометражний блокбастер!

Пристрасті в романі зростають із геометричною прогресією, так швидко, що книжку хочеться прочитати, відвівши на цю справу півночі, не більше.

«Просто сила натхнення сильніша за силу страху»

Та ця книжка не лише про фантастичні пригоди, але й про пізнання себе та ще багато чого важливого. Головна героїня історії – Яра, донька славнозвісного Домовика, шанованого в усіх околицях. Чотирнадцятирічна дівчинка – особлива юнка, адже бути Нічницею справа не легка, а то й зовсім небезпечна. Як бути підлітку, якому, окрім класичних проблем, дісталися ще й негаразди з іншими домовиками та химерами? Пірнаєш із головою в ті «каламбури» та суцільні вихори викликів. Головне – вчасно схаменутися і зловитися бодай за тонку соломину на шляху до порятунку.

Яра – уособлення щирості та відвертості. Таке безтурботне та на перший погляд розбишакувате дівчисько навчає нас простим та водночас необхідним істинам. Сторінка за сторінкою, рядок за рядком – і шмат прочитаного тексту вимальовує яскраву картину в уяві читача: малими, упевненими кроками ми вчимося шанувати батьків, цінувати близьких, розуміти, «не картати інакшості» (як власної, так і чужої), не злитися й не ненавидіти, не заздрити, не бути жадібними. А ще Яра разом із братиком Кошем, батьками, другом із Шоколадного будиночка та іншими дійовими особами розповідає своєму читачу про те, як важливо залишатися собою попри тони веремій, які дмухають потужним вітром тобі в обличчя.

Образи Домовиків можна трактувати як вияв добра, яке є непомітним, але важливим, бо всі хороші вчинки пробуджують чиїсь усмішки, сльози радості, взаємовіддачу. Це необхідно: бути променем добра. Подумайте, можливо і ми є такими «домовичками», котрим варто замислитися над створенням чогось прекрасного?

У книжці є фраза: «Ви лякаєте інших, але ж самі боїтеся. Боїтеся роззирнутися, щоб побачити відкритий для Вас світ». Ці слова лунали до тих самих мешканців горищ і закутків, але вони також змушують замислитися людей. Ми, як ті домовики, лякаємо, бо нам страшно. Ми знаємо, що не зробимо нікому зла, проте вияв агресії – наша захисна реакція на не до кінця зрозумілі дії з боку інших.

Таке читання припаде до душі як молодшим, так і старшим, і сміливо можна сказати, що й для найстарших там знайдеться «родзинка». У цього тексту є дві захопливі особливості – інтрига, що змушує відкласти будь-які справи та присісти «на почитати», і солодкий посмак – емоції, що переповнюють, осмислення, цікаві висновки, прагнення поділитися досвідом від прочитаної книжки. А ще – цікавість, яка витягне і в мороз, і в спеку для того, аби перевірити старовинну оселю на ознаки Гоґвардсу.

Тому, юні читачі та читачки, їхні енергійні батьки та бабусі з дідусями, влітку не сидіть у кімнатах вдень – нехай там панують домовики, бо ж їм набридло цілу ніч ходити навшпиньках, аби вас, пані й панове, не розбудити. І, звісно, цінуйте і любіть їх, бо, за словами авторки, Домовик дуже-дуже страждає, коли в будинку щось розбивається, викидається чи ламається.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар

Увiйти за допомогою: