Пригоди у Царстві Яблукарстві
Повість Сашка Дерманського «Царство Яблукарство» насамперед привертає увагу динамічним сюжетом, сповненим фантастичних і реальних подій. За яскравими пригодами семикласника Натана і його друга Тимка криється символічна історія дивовижної країни, в якій люди колись жили у злагоді та добрі, але поступово зчервивіли, і край їхній став Царством Черв’якарством.
Той, хто читав у Біблії про створення світу і перших людей, легко впізнає в авторській легенді про чарівні яблука варіації біблійного сюжету людського гріхопадіння. Щоправда, заборонений плід із чарівної яблуні веде тут не до пізнання, а до зовсім не метафоричного зчервивіння – і духовного виродження, і суто фізичного уподібнення до червів.
Урятувати від зчервивіння не лише казковий світ царства, але й реальний, земний непросто, але виявляється, під силу Натанові та його друзям. Для цього слід розгадати абсолютно незрозуміле, на перший погляд, пророцтво, а ще – переконатися, що старенька яблунька на бабусиному подвір’ї справді надзвичайна, а її плоди мають чарівну силу.
«Як ключ віднайдеться й замок відімкне, А дві половинки зіллються в одне, – То цілий утвориться яблуні плід, І військо постане тоді з-під землі!»
Автор створює дуже виразні характери. Головний герой – Натан Гордієнко – інтеліґентний і начитаний хлопець. Він цінує свою родину, поважає батьків і бабусю. Хлопець не легковажить голосу совісті і за жодних умов не йде проти своїх моральних принципів. Він не зневажає інших і не судить про них за матеріальним статком. Мабуть, саме ці риси стають визначальними для подолання Царя Черв’якаря.
Не менш симпатичний Натанів приятель Тимко. Він хоч і молодший, але дуже ерудований і вміє логічно мислити. Саме йому до снаги розгадати всі загадки з пророцтва Відуна. Напевно, керуючись логікою Тимка, і читачі здогадаються, як зрозуміти хитромудрі вірші, які час від часу декламує вкрай загадковий дідусь посеред Києва. Тимка як персонажа вирізняє його манера спілкуватися – він має химерну звичку повторювати наприкінці кожної тиради початкову репліку.
Цікаву мовну характеристику дає автор і жителям Царства Черв’якарства короїдам, які в буквальному сенсі згризають слова, вимовляючи з них половину чи й узагалі один склад. Натомість дядько Семен, якому разом із сином Джо вдалося не зчервивіти, має мову мальовничу, пересипану фразеологізмами – приказками і своєрідними прокльонами, в яких, щоправда, постійно фігурують щипавки: «Хай мене щипавка ущипне!», «…щипавку мені за комір…», «Яка ж тебе щипавка вщипнула, щоб пертися в наш ущипнутий щипавкою світ?».
Зло в повісті втілює Цар Черв’якар, однак він не може по-справжньому злякати, хоча й криє в собі загрозу. Насправді він смішний, як і кожен самодур. Сашко Дерманський саркастично описує це двоголове чудовисько, в якого одна голова Нормальна (і то умовно), а друга – Вар’ятка. Цей кумедний персонаж надовго запам’ятовується і своїми чудернацькими головами, і дурістю, і підступністю.
Натанові однокласники дещо зарозумілі й пихаті, вони досить меркантильні, та ще й, виявляється, хвалькуваті. Але в необхідний момент таки можуть стати справжніми, позбувшись своєї «крутої» машкари, і протистояти загрозі зчервивіння, в яку спершу навіть не повірили.
Автор досить реалістично змальовує колектив середньостатистичних школярів, які відкидають «іншого» – в цьому випадку Натана – через його «відсталість»: відсутність «мобілки», матеріальну скруту його родини. Однак не скрізь у колективі знайдеться такий цілісний хлопець, як Натан, що змириться з певними матеріальними обмеженнями, а не піде вимагати в батьків бажаного чи красти. Тому, звісно, цей персонаж може здатися читачам дещо ідеалізованим, а втім, таким повинен бути герой, здатний боротися зі злом.
Крім того, герої книги здаються дещо молодшими, ніж дванадцятирічні, і такими їх зобразив на ілюстраціях художник Анатолій Василенко. За поведінкою вони дитинніші, ніж бувають семикласники, – виглядає, що в дражливий підлітковий вік із його вічними конфліктами з батьками та всім світом ці герої ще не ввійшли. Та врешті, це єдина заувага, яку можна зробити авторові, і, якщо не акцентувати на психологічних характеристиках конкретного віку героїв, вони викликають довіру і співпереживання. Однак читати про їхні пригоди, вочевидь, найцікавіше буде не підліткам, а учням початкової школи.
