Путівники для дітей: ніша порожня

Автор: Iрина Гищук


Попри те, що якісних дитячих книжок в Україні стає все більше, є ніша, яка й досі вперто залишається порожньою – йдеться про дитячі путівники. І це дивно, адже, по-перше, мандри стають все популярнішим способом відпочинку. А по-друге, подорож – це передусім пізнання: себе й світу, своєї країни, культури, історії, традицій, одне слово – життя у всіх його проявах. А отже – просто вдячна тема.

У крамничках більшості відомих музеїв Європи обов’язково є тематичні товари для дітей: від симпатичних листівок та м’яких іграшок – до книжок, путівників, пазлів чи настільних ігор. А дитячі путівники у книгарнях чи сувенірних крамницях часто можна побачити не лише мовою країни, а й англійською.

Тему дитячих путівників Україною 2014 року розпочало видавництво «Лаурус», яке видало оригінальну книжку-гру-подорожній-щоденник «Мій маленький Київ». Видання стало першим із серії «Моє маленьке місто», яку планували продовжити путівниками по Львову, Чернігову, Одесі та Харкову. Та наразі цього не сталося. Тож навіть якщо розглядати категорію «дитячий путівник» по Україні максимально широко, на думку спадає ще хіба кілька прикладів. БараБука вже писала про дві частини вімельбуха «Подорож Україною» (проект Ноа Кременчуцької) та збірку легенд про Львів «Таємниці міста Левів» авторства екскурсоводів братів Радковців («ВСЛ»). А наразі пропонує погортати ще кілька видань.

Читайте також: Вчимося мандрувати

Походеньки кота Воркота

щоденник-кота

Книжку «Щоденник котячих мандрів» створено за пластиліновим мультсеріалом «Моя країна – Україна», який розповідає про мандри Україною відомого казкаря Сашка Лірника та його кота. Проект складається із 26 серій кожна тривалістю 3–4 хвилини. Перші дві серії – вступні, решта – про різні куточки України: від луганського степу та гори Опук, що на Керченському півострові, – до карпатських Шешорів. Тішить, що крім загальновідомих Львова, Одеси, Софії Київської чи навіть Вилкова, у проекті згадано чимало менш примітних цікавинок України, як-от: Легедзіне, Верхівня. Є й чимало легенд: про Чорне озеро на Кировоградщині, про бурштин із Рівненщині та багато іншого.

Власне, у книжці йдеться про ті самі 24 місцини, що й у мультфільмі, от лишень Сашка Лірника тут вже немає. Кіт мандрує сам, відповідно, сам і розповідає. Тож тексти у книжці інші, ніж у мультфільмі, що врешті тішить: з одного боку, краєзнавча інформація в них адаптована саме для читання, з іншого – додається ще й веселий «котячий колорит». Адже щоденник Воркота – справжнісінькі байки досвідченого мандрівника: з власними емоціями та враженнями, пригодами та кумедними діалогами. А ще кіт постійно покликається на своїх предків й невимушено, але гордо, пересіває оповідь «бувальщинами» з історії свого котячого роду, який був причетний чи не до всіх історичних подій.

кіт1

кіт2

Кіт, до слова, – мандрівник цілком сучасний: переглядає сайти, цікавиться історією, фотографує, любить спілкуватися з місцевими мешканцями і, звісно ж, має свої приватні інтереси, до прикладу – смачно попоїсти.

Щодо ілюстрацій – то вони повністю відповідають мультсеріалу, тобто малюнки в книжці теж «пластилінові», переважно по кілька «кадрів» на сторінці. Щоправда, подекуди кадрів забагато, і дрібні зображення «губляться». Також на сторінках є доречні, а головне дуже коротенькі фактологічні врізки.

А ось чого однозначно бракує у книжці, так це – змісту. З ним орієнтуватися у виданні було б куди легше.

Більше про книжку читайте в рецензії: Кіт, який мандрує Україною

Мандрівка в Сумин городок

суми

Суми – одне з небагатьох міст України, яке віднедавна може запропонувати дітям власний путівник. Невеличке видання пропонує невимушений ігровий формат: коротенькі тексти, головоломки, комікси, розмальовки та купу інших «інтерактивних» цікавинок.

Книжка охопила всі часи. Розповіла про заснування й про козацьке минуле, про ремісників, ярмарки, пожежі, дам та гусарів. Провела сучасними вулицями: «соткою», театрами, фонтанами, музеями, контактними скульптурами, парками і навіть новими мікрорайонами. А наостанок ще й запропонувала зазирнути в місто майбутнього: з міжнародним музеєм сумок, екобудинком та міським головою, що мчить на роботу на ровері. Путівник майстерно переплітає інформацію про історичні факти й відомі споруди з цікавими подробицями з життя містян у різні часи: що таке «чортопхайка», як зробити чорнило, хто такий партач, де зберігали продукти, доки не було холодильників, хто придумав цукор-рафінад, розповідає про те, як одягалися, вчилися й відпочивали, якими були давні кіно, фотографія, транспорт, пошта та ін. Звісно, є тут і легенди, і навіть історія успіху –промисловця й мецената Івана Харитоненка. Манера оповіді й справді дещо ідеалізовано-казкова, а проте тут немає ні краплі моралізаторства чи «сюсюкання». Натомість авторці вдалося ненав’язливо вкрапити в путівник важливі акценти, спонукати читача замислитися про історію свого роду, екологію, особисту відповідальність за рідне місто, а ще – різноманітність та толерантність. Адже Суми на сторінках книжки постають багатонаціональним дружним містом: тут є не лише православний храм, а й синагога, римо-католицький костел і мечеть.

суми2

Шкода, що чудову ідею й концепцію путівника псує величезна ложка дьогтю – візуальне оформлення. Окові годі продертися крізь дрібні «кучеряві» ілюстрації з купою закарлючок, завитушок, квіточок, пташечок, листочків, хробачків та інших геть зайвих деталей; крізь безліч різних шрифтів на розвороті, частина з яких ще й відтінені; та «плямисту» кольористику.

Попри це мушу зізнатися: оскільки в Сумах наразі побувати не довелося, то, читаючи «Казкове місто Суми», злапала себе на думці, що, напевно, вартувало б колись і туди потрапити. Зрештою, мабуть, це головне, що варто сказати про цю книжку.

Довідник подорожнього

допитливій

Велика за форматом і груба за обсягом книжка у твердій палітурці «Подорож по Україні» видається не так путівником, який зручно взяти з собою в дорогу, як довідником. Врешті, й за змістом видання є дещо «академічним»: з чітким форматом та структурою. Уже з перших сторінок видно, що тут є всі обов’язкові елементи довідника: передмова, карта, герб, гімн, довідка про площу, населення та національний склад держави. Видання містить розділ про кожну з 24 областей України, Автономну Республіку Крим та міста Київ і Севастополь. Розташовані регіони в алфавітному порядку, на кожен відведено 4-5 розворотів.

Перший розворот кожного із розділів містить карту України, на якій кольором виокремлено конкретний регіон, місцевий герб та довідку про область, інформацію про чотирьох видатних людей краю, а також поезію про цей край або поезію автора, який тут народився. Решту сторінок присвячено цікавим місцям регіонів: замкам, палацам, музеям, заповідникам, природі тощо.

Такий чіткий формат, з одного боку, зручний, адже структурована інформація легше сприймається, а з іншого – він же й обмежує. Адже по-перше, доводиться урівняти за обсягом геть різні за туристичним потенціалом регіони (а отже й упустити або згадати лиш побіжно чимало цікавого з того, що є в Україні). А по-друге, породжує слабо обґрунтовану вибірковість (ну ж бо обрати лиш чотирьох відомих краян – робота не з легких: до прикладу, серед видатних людей Києва – два композитори Артем Ведель та Рейнгольд Глієр, авіаконструктор Ігор Сікорський та балерун Серж Лифар).

Та врешті авторка цілком зручно вмостилася на цьому прокрустовому ложі – тексти довідника цілком форматні: з «людською» мовою та адекватною добіркою фактів. А ось оформлення відверто засмучує: і жахливою якістю світлин, які особливо контрастують із непоганою загалом поліграфією, і дивним центральним символом, який з’являється вже на обкладинці і мандрує по сторінках усієї книги (чи то квітка, чи то серце, чи то жовто-блакитне яйце з ціп’ятком, що ось-ось склює паросток чогось чорного).

Читайте також: Україна в символах

Прогулянка Пироговим: нудна і не без моралі

уклін

Осторогу викликає вже сама обкладинка: на жовто-блакитному тлі зі «старосвітським» набором (хата під стріхою, дерев’яна церква та фіра) напис – «Уклін вам низький!». Не одразу розумієш, що це і є назва книжки. Читача, який взяв би до рук цей витвір десь у книгарні, годі уявити.

А проте ця книжка представляє доволі унікальну для України категорію видань – дитячий путівник музеєм. Щоправда, аби хоча б зрозуміти, про який музей ідеться, треба щонайменше прочитати дві сторінки звернення до читача, а перед ним, до слова, є ще й сторінка передмови…

Насправді, ідея цікава. Авторка пропонує читачеві прогулятися по скансену Пирогово разом із сім’єю, де мама, колишній екскурсовод, розповідає своїм дітям і чоловікові про давній побут і традиції різних регіонів України. Тут можна очікувати веселих історій, сімейних ігор, цікавих деталей, кумедних дитячих запитань, врешті – хоча б адекватного для сприйняття дітей оформлення… Адже це мандрівка!

уклін2Натомість текст – це майже безперервний сімейний діалог із купою пафосних та банальних реплік: «І щира подяка тим, хто зберіг це диво для всіх нас!», «Я ж кажу, що наші люди – просто чудові! – Леся вся світилася», «Я відчула, що ще трохи – і я заплачу, бачачи, як моя дочка не зводить очей з ікони. Олег, відчувши мій стан, взяв мене за руку».

Щоб вилущити з тексту бодай якесь раціональне зерно, його треба скоротити щонайменше рази в чотири. Поза тим, якщо все ж прорватися крізь це текстове словоблуддя, видання й справді містить чимало цікавої етнографічної інформації. Та навряд юному читачеві, а саме до нього звертається на перших сторінках авторка, стане на це терпіння.

Про значення дитячих путівників, або ж (не побоюся цього заїждженого і, на жаль, з присмаком нафталіну словосполучення) краєзнавчої літератури, можна говорити багато, надто ж у контексті виховання патріотизму. І йдеться тут не про виховання героїзму чи пафосне пишання власною історією, а про банальну цікавість до своєї країни та позитивні емоції від її пізнання. На жаль, поки що видань, які здатні були б викликати такі відчуття в українських дітей, – одиниці.

Читайте також: Путівник для тих, хто подорожує сидячи
розділювач
Лана Ра. Щоденник котячих мандрів. – ТзОВ «Новаторфільм», 2016. – 156 с.
Анна Коршунова, Світлана Качуровська. Казкове місто Суми. – Суми: Триторія, 2016. – 72 с.
Анна Третяк. Допитливій малечі про цікаві речі. Подорож по Україні. – К.: Журнал «Радуга», 2016. – 240 с.
Людмила Калашникова. Уклін вам низький. – К.: Альфа Реклама, 2011. – 144 с.
Print Form
Подiлитись:

Додати коментар