15+

Ритмпанк нескорених пікселів

Като Деспатi

Марина і Сергій ДЯЧЕНКИ. Дика енергія. Лана: фантастичний роман. – Вінниця: Теза, 2006. – 350 с.
Уподобань: 40

Найуспішніше на наших теренах подружжя письменників-фантастів Дяченків відкриває читачам нові світи вже понад 20 років. Їхній щільний доробок налічує 26 романів, понад сотню повістей, оповідок і творів для дітей. Загальноєвропейська конференція фантастів Єврокон двічі відзначала їх почесними званнями найліпші письменники-фантасти Європи та лауреати Премії Премій за кращий фантастичний роман початку ХХІ століття. Складно уявити, що довгі роки ці непрості кияни, психіатр і генетик Сергій Дяченко й акторка театру та кіно Марина Дяченко мешкали десь зовсім поруч, прозираючи паростки реальностей крізь просякнуте думкою й поступом повітря Академмістечка.

«Фантастика може відкрити Україну світові, як магічний реалізм відкрив Латинську Америку…» – ділилися вони із журналістами своїми сподіваннями, планами, надіями після презентації роману «Дика Енергія. Лана» на Євроконі 2006 року. Вихід роману мав започаткувати колосальну культуротворчу ініціативу авторів та співачки Руслани, що поєднала випуск однойменного альбому, музичне шоу, клубний проект та серію коміксів і кліпів-кіноісторій, фан-портал, віртуальні розваги – цілу молодіжну індустрію під егідою дикості й енергії.

Як і трапляється в натхненних міжгалузевих альянсах, усе шалено закрутилося: премія дитячого журі на Форумі Видавців у Львові, відзнака «Бронзовий кадуцей» міжнародного фестивалю фантастики «Зоряний міст» у Харкові, перші місця на конкурсах та призи читацьких симпатій… Щоправда, проект так і не розгорнувся на повну силу свого вибухового потенціалу, адже більшість енергії й далі вливалася в шоу-бізнесовий компонент задуму. Проте ядро, заховане саме в книжці, – не в запальних наспівах, затягнутій у шкіру непокорі чи закликові нової субкультури, – від цього не стислося й не потьмяніло. В основі Дикої Енергії лежить есенція простих підказок, що допоможуть підліткам зустріти, збагнути й із часом приборкати безжальну машинерію дорослого світу, не втративши себе в круговерті її коліщат.

Роман щиро та без вступів оглушує доброю порцією антиутопії; світ, куди ми поринаємо, цупко оповиває мацаками тяжкої тривоги, сірості й безвиході. Тут люди-синтетики заряджаються енергією від дротів, гарують на безрадісних роботах задля одержання щоденної енергетичної пайки й тішаться кількагодинною синтетичною ейфорією після підживлення. На тлі похмурих урбаністичних ландшафтів, серед бетону й асфальту, веж напівзруйнованих хмарочосів і тьмяно-жовтуватого світла ламп розжарювання вони гинуть, мов мухи, необачно проштрафившись на енергопакет – енергії на всіх не вистачає.

Лана, відпрацювавши пікселем у щовечірньому шоу, як і тисячі інших скеровувана через навушники чиїмсь усевладним ритмом, із завмиранням серця поспішає перевірити надходження енергозарплатні. Більшість із них безнадійно приручено й приречено до скону живитися від дротів. Проте і в найтемнішій пітьмі рано чи пізно зринає чи хоч починає ввижатися промінь світла. Людям-синтетикам увижається джерело енергії, якої має вистачити на всіх. Вони потай переповідають незв’язні чутки-здогади, навіть не підозрюючи, що всього за сотню-другу метрів над їхніми головами, сховавшись за лататтям сірих хмар, на останніх поверхах найвищих будівель гніздяться Дикі.

«Фантастика може відкрити Україну світові, як магічний реалізм відкрив Латинську Америку…»

Разом із Ланою ми натрапляємо на спільноту бунтарів, котрі народжуються й мешкають ізольовано від котловану міста, що догниває під їхніми ногами. Дикі зачаровують: зухвалі, меткі, вільні вони розкривають шкіряні крила й підкорюють повітряні потоки складною механікою дротів та противаг, завдаючи малих і великих прикрощів панівному поліцейському устрою. Вони вражають незалежним мисленням, практичними знаннями й незвичними уміннями, а передовсім – власною енергією, що її видобувають зі свого єства, створюючи ритм і перетворюючись на ритм. Зрідка стається, що лави Диких поповнює відчайдушний синтетик, рівняння просте – мусиш вижити без пайки та знайти енергію в собі або померти. Серед щасливців майже випадково опиняється й наша головна героїня, а ритуал барабанів розкриває в ній небачений, вибуховий заряд.

Вишкіл у Диких, сутички з енергетичною поліцією в колись рідному Місті, ув’язнення, гірке розкриття таємниці Заводу, втеча… – вихор подій викидає нас у засніжені володіння людей-вовків, над якими панує Цар-мати. Тут шаманські ритуали трьох вовчих родів, неосяжні неторкані краєвиди та втішне апелювання до традицій і обрядовості українських горян нарешті дають солодкий перепочинок міфологічного фентезі. Водночас багатоходовий напружений екшн конфлікту за місце в зграї утримує азартну увагу й підганяє перебіг подій.

Відтак лише нетривале відновлення сил, втрачене родинне щастя – і вихор боротьби знову підхоплює невгамовну Лану, а разом із нею й вовчі племена: зовсім поруч зловісний Завод, відтак справи розгортаються щонайепічніше: герої сповнені рішучості зруйнувати Завод і навчити звільнених синтетиків жити Дикою Енергією. Таємниче Серце Заводу бореться за панівне становище, дієво та холодно душачи спротив, щоб довічно утримувати синтетиків у рабстві, обставини ж, як заведено, складаються в третій, неочікуваний та не передбачений ніким спосіб, який я не назву аж надто втішним, але надія жевріє. Надія, безперечно, є.

Читайте також: Між класикою та шутером

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар