Робота про робота
Книжковими персонажами-роботами вже складно здивувати читача, проте не цього разу. І не тоді, коли в гру вступає Чіпка Варениченко.
«Спочатку роботом вважали машину, яка схожа на людину і здатна автоматично повторювати певні людські рухи й функції. Але потім усе як закрутилося…»
А якщо серйозно, то новинка видавництва «Мала академія» «Роботу зробить робот, якщо захоче» – приклад сучасної нон-фікш літератури, що виконує свою пізнавальну функцію зокрема й через стилістику, яскраві авторські прийоми та актуальну візуалізацію.
Письменник Петро Яценко обрав цікавий підхід до постаті автора в тексті, зробивши себе частиною книжки. Отак, із першої ж сторінки читач дізнається, що Петро Яценко, інженер зі Львова, зібрав з кухонного блендера і старого планшета робота зі штучним інтелектом і назвав його Чіпкою Варениченком. Власне ці два літературні герої формують основний сюжет: інженер переповідає історію розвитку роботів, а Чіпка – слухає, перепитує, перебиває, коментує, смішить… Поруч зі стриманим і розумним оповідачем постає дотепний і часом нетерплячий співрозмовник. Інженерові доводиться щоразу відповідати на запитання-ремарки Чіпки про його різноманітних «родичів». Виклад інформації у вигляді такого діалогу полегшує її сприйняття. До того ж, оформлення тексту нагадує спілкування в чаті, що є виграшним рішенням. Адже саме до такого віжуалу сучасні читачі звиклі з повсякдення. Ілюстрації Марини Шутурми напрочуд вдало відтворюють не лише образи самих героїв (вражає портретна подібність інженера з самим автором), а й численні механізми, конструкції та інші роботодотичні штуки.
Розповідаючи про «дива техніки» минулих століть і навіть тисячоліть, інженер часом уособлює такого собі руйнівника легенд, бо викриває давні історичні фікції. Наприклад, читач дізнається, в чому ж насправді криється секрет качки-поглиначки, слона-годинника або знаного робота-шахіста. Окремий розділ описує будову роботів: виявляється, їхня «анатомія» така захоплива! Рухаючись за хронологією, Петро Яценко поступово розповідає і про дронів-трутнів, і про безпілотників, наноботів, гуманоїдів і навіть про ксеноботів зі серцем африканської жаби. Скільки ж тих роботипів! Зрештою автор пропонує свої варіативні перспективи розвитку робототехніки. І вони значно більше надихають, аніж попереджають. «Тож, Чіпко, не розряджай даремно свою батарею. Нам ще треба дізнатися та зробити багато цікавого!» – саме цією фразою інженер завершує свою історію. І те саме хочеться побажати усім книгодрузякам. Ой, і всім роботодрузякам також (на випадок, якщо/коли цю статтю опрацює штучний інтелект).
