pavlenko_2
11+

Русалонька-детектив: історія друга

Тетяна Качак

Марина ПАВЛЕНКО. Русалонька із 7-В та Загублений у часі: Пригодницька повість. – Вінниця: Теза, 2011. – 214 с.
Уподобань: 55

«Русалонька із 7-В та загублений у часі» – друга книжка із серії, яка продовжує історію дівчинки Софійки й розповідає про її пригоди під час перебування в літньому таборі. Окрім знайомих із першої книги Вадима і Сашка, читач зустрічає тут іще й Яна-Казимира Дашковича – хлопчика-привида з минулого, який живе у Леськовичівському замку і мріє «знайтися у своєму часі», Павлика та Вікусю. Марина Павленко не зраджує традиції поєднання реальних і вигаданих чи міфічних, фольклорних персонажів.

Сюжетною інтригою, з якої розпочинається розвиток подій, стає звуковий образ – «Місячна соната» Бетховена, яка щоночі лине над Леськовичами. Софійка за допомогою Віки дістається до замку і знайомиться з Яном-Казимиром. Її здібності розплутувати таємниці, бути спостережливою та вміти логічно мислити і тут стають у пригоді.

Історія жителів Леськовичівського замку вибудовується мозаїчно. Із розповідей Яна-Казимира Дашковича – сина польського пана Тадеуша, власника замку, та Марії, простої української селянки, читачі дізнаються, що мати не любила батька, не займалася вихованням сина. Після одруження вона дуже змінилася: приховувала своє походження, стала гоноровою і знайшла собі улюблене заняття – проїжджати каретою містом і кидати цукерки бідним дітям. Як з’ясовує Софія, ніхто у замку не любив Марію: ані прислуга, ані незаміжня Тадеушева сестра Гонората. Вона щоранку підсипала їй у каву отруту для щурів, але не знала, що напій випиває племінник Ян-Казимир. Одного ранку він просто зник, перетворився в невидимого привида.

У цій книжці Софійка не мандрує у часі фізично, але поринає у минуле думками, аналізуючи життя Дашкевичів. Центральним місцем дії є Лисовичівський замок із його історією і теперішнім. Після дослідження рецептів сімейного лікаря, аналізу розповідей Яна-Казимира, місцевих переказів і легенд про замок та його мешканців, вивчення записів зі знайденого на горищі в поштарки зошита «Відомості про злочинство, яке може статись у родині Дашківських» та отримання офіційної відповіді від французького юриста, юному детективу – Софійці – вдалося з’ясувати хід минулих подій і розгадати таємницю. Виявилося, що Марія, попри роман із конюхом Ніколя, любила свого сина й залишила у спадок Янові-Казимиру все своє майно. Юрист пообіцяв посприяти відновленню замку і створенню в його стінах дитячого табору відпочинку та музею.

«Річ у тім, що я… помилився народитися! Загубився у часі! Я прожив не своє, точніше – зовсім нічиє, не заплановане Богом життя. Еге ж, Яна-Казимира не мало бути взагалі! Натомість моє життя десь блукає без мене у світах, десь марно і слізно виглядає мене! Сам же я нічого не годен вдіяти, бо ув’язнений у цьому замковищі. Якщо хтось інший не вирахує моїх справжніх координат і не доставить мене на нове, моє власне місце, – я повік сидітиму в привидах!»

Доля Яна-Казимира, який загубився в часі, теж вирішилася. І не так за допомогою шафи, яка була копією тієї, що у Софійки, і стояла в замку, як завдяки Софійчиним здібностям розгадувати таємниці. Дівчинка, як справжній детектив, шукає підказок. Користуючись випадковими фразами зі старих газет із шафи, намагається зрозуміти, у кого має переселитися душа Яна-Казимира: у Дмитрика Іваненка, Сашка чи Ростика. Але все вирішує випадковість. Дух Завтрашнього переселено в майбутнього сина Сніжани і Пустельника. Тут письменниця використала традиційні казкові мотиви про перетворення людини у різні стани та переселення душі.

Окрім відтвореної вище фабули, друга книга знайомить читачів-підлітків із героями-ровесниками. Образний рівень твору найвиразніший. Центральним персонажем, як і в першій книзі, є Софійка. Її стосунки з Вадимом тут досить фрагментарні, однак спілкування із Сашком, Павликом, Вікусею та Яном-Казимиром – це основні художні засоби характеротворення. Авторка, як правило, вибудовує образи головних і другорядних героїв через зображення їхньої поведінки та вчинків, за якими читач відчитує їх суть. Частково письменниця подає зовнішні портрети дійових осіб, розкриває їх характер через міркування, діалоги й дії, однак не завжди заглиблюється у їхній внутрішній світ, психологію. Вона використовує традиційні зіставлення позитивних (Софія, Сашко, Дмитрик Іваненко, Павлик), зображених у негативному світлі (Іра Завадчук, частково баба Валя) та суперечливих (Вадим) персонажів.

Інакшим є образ Яна-Казимира, на прикладі якого Марина Павленко показує психологію самотньої дитини, якою не цікавляться батьки. Хлопець любив матір, але вона жила своїм життям, і йому здавалося, що він нікому не потрібен. Ян-Казимир відчував прихильність лише тітки Гонорати. Йому складно було усвідомити, що Марія мала таємний зв’язок із конюхом Ніколя. Слід зауважити, що Софія сприймає ці стосунки інакше. Знайшовши медальйон із написом «Марії від Ніколя», вона думає про силу почуттів жінки, якій належить медальйон.

Яна-Казимира показано розумним, мислячим, творчим хлопчиком. Він грає на фортепіано, щоб через музику забутися, бо «музика – це як найчистіша вода. Розтаєш у ній, наче цукор у каві, й ніби перестаєш існувати. А отже, перестає існувати і туга!» (с. 34). Проблему самотності, покинутості й непотрібності Яна-Казимира в книзі розв’язано по-казковому: через перенесення у часі, перевтілення.

Авторка звертає особливу увагу на імена героїв. Яна-Казимира вона називає Завтрашнім, тобто тим, хто іще не народився, хто буде завтра. Привид розповідає Софійці, що «помилився народитися», «прожив не своє, точніше – зовсім нічиє, не заплановане Богом життя» і хтось повинен допомогти йому стати самим собою. Саме цей епізод є зав’язкою у сюжетному плині подій книги. Композиційно розповідь будується з окремих частин, серед яких чітко виокремлено зав’язку, розвиток дії, кульмінацію та розв’язку.

Авторка заторкує багато питань життя сучасних дітей-підлітків, хоч більшість із них розкрито лише частково та фрагментарно. Детальніше виписано дружбу і суперництво дітей, перше захоплення підлітків, дорослішання та соціалізацію. На високому рівні презентовано морально-етичну проблематику: без моралізаторства тонко і глибоко прописано морально-етичні цінності й істини, які лежать в основі життєвих принципів героїв книги і є вартими того, щоб читачі їх наслідували.

На сюжетно-композиційному рівні, як і в першій книзі про Русалоньку із 7-В, домінують традиційні казкові мотиви розв’язання таємниці за допомогою реальних і чарівних предметів, справжніх та вигаданих подій, перевтілень і перенесень у часі тощо. Це пояснює і жанрово-стильовий характер твору. Обравши жанр сучасної повісті, Марина Павленко використовує казкові, пригодницькі й детективні елементи. Дуже влучно дає жанрове означення книгам серії Зоя Жук, використовуючи при цьому поняття «краєзнавчий детектив». У творі є фольклорні (легенди та розповіді про замок, родину Дашковичів, казки Лисовичів) та літературні (поезії Тараса Шевченка, Павла Тичини, Ігоря Калинця) вставки, які забезпечують реалізацію пізнавальної та естетичної функції книги.

Читабельною книжкою «Русалоньку із 7-В та Загубленого в часі» робить передусім сюжетно-композиційна канва розповіді, побудована на детективному розплутуванні таємниці, і реально-казковий характер твору. Читачів приваблюють образи героїв-ровесників, можливість разом із ними переживати, співчувати, перейматися долею інших.

Читайте також: З життя однієї Русалоньки: історія перша

Print Form
Подiлитись: