Саша Кочубей: Раджу писати про те, що ви самі пережили


Саша Кочубей дебютувала в дитячій літературі 2016 року суперсмішною шкільною повістю «Сім нескладух Говорухи», яка перемогла в конкурсі «Напишіть про мене книжку!» та вийшла друком у «Фонтані казок». Разом із продовженням «серіалу», «Книгою рекордів Говорухи», повість завоювала чимало дитячих сердець та навернула до читання багатьох не дуже затятих книгодрузяк.

В оновленій «Хрестоматії сучасної української дитячої літератури для читання у 3,4 класах» можна знайти пронизливе оповідання Саші Кочубей «Володарка лісу» про бабусю-відлюдницю, а у видавництві «Братське» уже зовсім скоро вийде книжка-картинка-білінгва «Страшапка» цієї чудової авторки.

У компанію юних письменників «Написатор» ми запросили Сашу, щоб розпитати її про секрети письменницького успіху, про Сашине дитинство, ставлення до тварин і, звісно ж, про незабутнього Говоруху!

Секрети Андроїда Говорухи

Написатор: Чи буде третя частина «Говорухи»?

Саша Кочубей: Ні, навряд.

Н: Напевно, Вам набрид цей персонаж і Ви хочете писати про щось інше?

СК: Можливо, трошки і набрид. До того ж писати про Говоруху мене надихав син, а тепер він підріс і став підлітком. Тому, певно, напишу щось нове, інакше. Наприклад, про зграйку підлітків, які спускалися в каналізаційні нетрі міста. Нещодавно Ярик (син письменниці – Ред.) ходив до друга на день народження, і той вирішив провести гостей у дренажні системи Києва. Це схоже на каналізацію, але туди стікає вода. Було дуже цікаво.

Читайте також рецензію на книжку: Коли твій кіт йог

Н: У книжках про Говоруху описано веселі ситуації, але в житті трапляються різні історії. Наприклад, коли когось у класі недолюблюють і змушують почуватися некомфортно. Чи було у Вашому житті таке? Можливо, Ви хотіли б написати і таку серйозну історію?

«Коли я була підлітком, батьки мене не відпускали ввечері довго гуляти. Якось подружка йшла на побачення, а мені сказала: “А ти будеш сидіти вдома і дивитися серіали!”»

СК: Звісно ж було, бо в житті трапляються не лише приємні ситуації. У мене були і супернеприємні, і просто неприємні. Одна з таких ситуацій мені запам’яталася. Коли я була маленькою, сестра часто хворіла і вчителі приходили до неї додому. Для мене це була складна ситуація, бо вчителі у нас були спільні, і коли вони приходили до нас додому, то доповідали батькам, як я поводилась у школі. А якось прийшла вчителька хімії і розказала, що я отримала трійку, і мене тоді дуже насварив тато.

Або ще одна неприємна історія. Коли я була підлітком, батьки мене не відпускали ввечері довго гуляти. Якось подружка йшла на побачення, а мені сказала: «А ти будеш сидіти вдома і дивитися серіали!». Мені було дуже неприємно, бо я теж хотіла вже ходити на побачення, а мусила сидіти з батьками вдома. Чи хотіла б я про це написати? Так, хотіла б, і, можливо, скоро напишу.

«Безтурботне» дитинство

Саша Кочубей і молодша група написаторок

Саша Кочубей та учасниці гуртка “Написатор” (старша група) з кураторкою Галиною Ткачук

Н: А було таке, щоб шкільні вороги потім ставали друзями?

СК: Траплялося таке з хлопцями. Були такі, які мене дратували, діставали, а потім я зрозуміла, що вони так намагаються привернути увагу і насправді я їм подобаюся.

Н: У Вас було багато друзів у школі?

СК: Ні, не багато. У нас був не дуже дружний клас, тому в мене багато неприємних спогадів пов’язано зі школою. Було три-чотири дівчинки, з якими я дружила. А може, це й багато.

Н: А у Вас був під ліжком бардак?

СК: Так, був. І на ліжку, і під ліжком був. Батьки, звичайно, за це сварили.

Тварини та Саша

Саша із сином Яриком. Фото зі сторінки письменниці у фейсбуці

Н: Чи плануєте Ви писати історії про Ваших домашніх тварин?

СК: Ну, от я вже маю історію про Монстра і Лею у книжках про Говоруху. Я чимало взяла з життя. Наприклад, те, що Лея будить зранку Ярика. Я запускаю її в ліжко, вона залазить під ковдру, починає бігати, кусати Ярика за пальці ніг – і він прокидається. Розділ «Волохатий будильник» якраз описує цю історію. Такі історії мене надихають – і я їх записую, а інші вигадую сама.

Н: Ви завжди любили тварин?

СК: Так, завжди любила. Мене в дитинстві прозивали «котячою мамою», бо я любила котів, збирала їх на вулиці і приносила додому.

Н: Скільки жаб’ячих лапок Ви з’їли за своє життя?

СК: Жодної… Хоча ні, одного разу куштувала. Але найбільше я люблю їсти солодощі, а ще паелью з морепродуктами.

Письменницькі таємниці

 

Саша Кочубей отримує відзнаку “Рейтингу критика 2016” із рук Оксани Хмельовської

Н: Який рецепт вигадування супергероїв? Ви розповідали про Шапкомена – супергероя Вашого сина. А як вигадати свого оригінального супергероя?

СК: Супергерой – це той, хто має якусь надсилу, якої не мають звичайні люди. Тож спершу ви маєте подумати, яку силу хотіли б мати ви самі, і вигадати такого героя, який її має.

Н: Що Ви порадите авторам-початківцям? За які теми варто братися?

СК: Писати варто про те, що ви добре знаєте і відчуваєте, тоді ваші історії будуть справжні. Я раджу писати про те, що ви самі пережили, про досвід, який був у вашому житті. Тоді читачі повірять вам, коли читатимуть.

Н: Що б Ви порадили читати, крім Говорухи?

СК: Насправді, тепер дуже багато хороших сучасних книжок. Я б порадила «Чат для дівчат», а ще «Окуляри і кролик-гном». Вона є у вільному доступі, її можна завантажити на сайті видавництва «Братське» безплатно. Мені дуже подобається, що в ній історії абсолютно різні за темами і настроєм.

Читайте також: Бувай IT, привіт село: про що пишуть у підліткових книжках?

Глибоко особисті питання

Фото зі сторінки Саші Кочубей у фейсбуці

Н: Скільки шкарпеток Ви загубили за все життя?

СК: Багацько, я вже й збилася з ліку. Напевно, у мене в квартирі живе шкарпеткожер, бо весь час шукаю загублену пару. Але тепер модно ходити в різних шкарпетках, тож це не проблема.

Н: Який ваш найбільший страх?

СК: Що зима ніколи не закінчиться.

Фото Анни Третяк.

Щоб записатися на гурток «Написатор» на 2018–2019 н.р., пишіть нам на адресу info [равлик] barabooka.com.ua.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар

Увiйти за допомогою: