Саша Кочубей: Раджу писати про те, що ви самі пережили
Саша Кочубей дебютувала в дитячій літературі 2016 року суперсмішною шкільною повістю «Сім нескладух Говорухи», яка перемогла в конкурсі «Напишіть про мене книжку!» та вийшла друком у «Фонтані казок». Разом із продовженням «серіалу», «Книгою рекордів Говорухи», повість завоювала чимало дитячих сердець та навернула до читання багатьох не дуже затятих книгодрузяк.
В оновленій «Хрестоматії сучасної української дитячої літератури для читання у 3,4 класах» можна знайти пронизливе оповідання Саші Кочубей «Володарка лісу» про бабусю-відлюдницю, а у видавництві «Братське» уже зовсім скоро вийде книжка-картинка-білінгва «Страшапка» цієї чудової авторки.
У компанію юних письменників «Написатор» ми запросили Сашу, щоб розпитати її про секрети письменницького успіху, про Сашине дитинство, ставлення до тварин і, звісно ж, про незабутнього Говоруху!
Секрети Андроїда Говорухи
Написатор: Чи буде третя частина «Говорухи»?
Саша Кочубей: Ні, навряд.
Н: Напевно, Вам набрид цей персонаж і Ви хочете писати про щось інше?
СК: Можливо, трошки і набрид. До того ж писати про Говоруху мене надихав син, а тепер він підріс і став підлітком. Тому, певно, напишу щось нове, інакше. Наприклад, про зграйку підлітків, які спускалися в каналізаційні нетрі міста. Нещодавно Ярик (син письменниці – Ред.) ходив до друга на день народження, і той вирішив провести гостей у дренажні системи Києва. Це схоже на каналізацію, але туди стікає вода. Було дуже цікаво.
Читайте також рецензію на книжку: Коли твій кіт йог
Н: У книжках про Говоруху описано веселі ситуації, але в житті трапляються різні історії. Наприклад, коли когось у класі недолюблюють і змушують почуватися некомфортно. Чи було у Вашому житті таке? Можливо, Ви хотіли б написати і таку серйозну історію?
«Коли я була підлітком, батьки мене не відпускали ввечері довго гуляти. Якось подружка йшла на побачення, а мені сказала: “А ти будеш сидіти вдома і дивитися серіали!”»
СК: Звісно ж було, бо в житті трапляються не лише приємні ситуації. У мене були і супернеприємні, і просто неприємні. Одна з таких ситуацій мені запам’яталася. Коли я була маленькою, сестра часто хворіла і вчителі приходили до неї додому. Для мене це була складна ситуація, бо вчителі у нас були спільні, і коли вони приходили до нас додому, то доповідали батькам, як я поводилась у школі. А якось прийшла вчителька хімії і розказала, що я отримала трійку, і мене тоді дуже насварив тато.
Або ще одна неприємна історія. Коли я була підлітком, батьки мене не відпускали ввечері довго гуляти. Якось подружка йшла на побачення, а мені сказала: «А ти будеш сидіти вдома і дивитися серіали!». Мені було дуже неприємно, бо я теж хотіла вже ходити на побачення, а мусила сидіти з батьками вдома. Чи хотіла б я про це написати? Так, хотіла б, і, можливо, скоро напишу.
«Безтурботне» дитинство
Саша Кочубей і молодша група написаторок
Саша Кочубей та учасниці гуртка “Написатор” (старша група) з кураторкою Галиною Ткачук
Н: А було таке, щоб шкільні вороги потім ставали друзями?
СК: Траплялося таке з хлопцями. Були такі, які мене дратували, діставали, а потім я зрозуміла, що вони так намагаються привернути увагу і насправді я їм подобаюся.
Н: У Вас було багато друзів у школі?
СК: Ні, не багато. У нас був не дуже дружний клас, тому в мене багато неприємних спогадів пов’язано зі школою. Було три-чотири дівчинки, з якими я дружила. А може, це й багато.
Н: А у Вас був під ліжком бардак?
СК: Так, був. І на ліжку, і під ліжком був. Батьки, звичайно, за це сварили.
Тварини та Саша
Саша із сином Яриком. Фото зі сторінки письменниці у фейсбуці
Н: Чи плануєте Ви писати історії про Ваших домашніх тварин?
СК: Ну, от я вже маю історію про Монстра і Лею у книжках про Говоруху. Я чимало взяла з життя. Наприклад, те, що Лея будить зранку Ярика. Я запускаю її в ліжко, вона залазить під ковдру, починає бігати, кусати Ярика за пальці ніг – і він прокидається. Розділ «Волохатий будильник» якраз описує цю історію. Такі історії мене надихають – і я їх записую, а інші вигадую сама.
Н: Ви завжди любили тварин?
СК: Так, завжди любила. Мене в дитинстві прозивали «котячою мамою», бо я любила котів, збирала їх на вулиці і приносила додому.
Н: Скільки жаб’ячих лапок Ви з’їли за своє життя?
СК: Жодної… Хоча ні, одного разу куштувала. Але найбільше я люблю їсти солодощі, а ще паелью з морепродуктами.
Письменницькі таємниці
Саша Кочубей отримує відзнаку “Рейтингу критика 2016” із рук Оксани Хмельовської
Н: Який рецепт вигадування супергероїв? Ви розповідали про Шапкомена – супергероя Вашого сина. А як вигадати свого оригінального супергероя?
СК: Супергерой – це той, хто має якусь надсилу, якої не мають звичайні люди. Тож спершу ви маєте подумати, яку силу хотіли б мати ви самі, і вигадати такого героя, який її має.
Н: Що Ви порадите авторам-початківцям? За які теми варто братися?
СК: Писати варто про те, що ви добре знаєте і відчуваєте, тоді ваші історії будуть справжні. Я раджу писати про те, що ви самі пережили, про досвід, який був у вашому житті. Тоді читачі повірять вам, коли читатимуть.
Н: Що б Ви порадили читати, крім Говорухи?
СК: Насправді, тепер дуже багато хороших сучасних книжок. Я б порадила «Чат для дівчат», а ще «Окуляри і кролик-гном». Вона є у вільному доступі, її можна завантажити на сайті видавництва «Братське» безплатно. Мені дуже подобається, що в ній історії абсолютно різні за темами і настроєм.
Читайте також: Бувай IT, привіт село: про що пишуть у підліткових книжках?
Глибоко особисті питання
Фото зі сторінки Саші Кочубей у фейсбуці
Н: Скільки шкарпеток Ви загубили за все життя?
СК: Багацько, я вже й збилася з ліку. Напевно, у мене в квартирі живе шкарпеткожер, бо весь час шукаю загублену пару. Але тепер модно ходити в різних шкарпетках, тож це не проблема.
Н: Який ваш найбільший страх?
СК: Що зима ніколи не закінчиться.
Фото Анни Третяк.
