Сашко Дерманський: «Мені літературний досвід заважав»


Жовтень 2017 року в житті письменника Сашка Дерманського відзначився двома гучними подіями. Спершу на великі екрани України вийшла «Сторожова застава» – кінострічка за мотивами однойменної книжки Володимира Рутківського та за сценарієм Сашка Дерманського. А до Міжнародного дня анімації в Києві та Житомирі презентували короткометражний анімаційний фільм «Чудове Чудовисько», в основу якого лягла історія з трилогії Сашка про дружбу дівчинки Соні та Чудовиська Чу.

Товариство юних письменників, об’єднаних гуртком «Написатор», із цієї нагоди запросило Сашка Дерманського на ексклюзивне інтерв’ю. Принагідно також вдалося дізнатися деякі таємниці Сашкових книжок і кілька секретів письменницької майстерності. А на десерт, тільки для читачів БараБуки, – відповіді письменника на дуже особисті запитання про двійки, шкарпетки, сніданок та улюблену ручку.

Читайте також інтерв’ю з письменником: «Любов до книжки слід прищеплювати з перших місяців життя»
1

«Сторожова застава»: за лаштунками

Аня: Чи складно було писати сценарій?

Сашко Дерманський: Сценарій я писав не сам, а разом із режисером Юрієм Ковальовим. Згодом до нас приєднався іще один сценарист, Ярослав Войцешек, який теж виконав частину роботи. Тож я не єдиний автор сценарію, а співавтор, несправедливо було б не назвати інших. Писати сценарій важко, особливо вперше. Виявилося, що це зовсім по-іншому робиться, ніж пишеться книжка. Треба знати й розуміти сценарну специфіку. Ми працювали дуже довго, кілька років, роблячи чималі перерви, бо проект двічі заморожувався. Дуже багато доводилося переписувати, змінювати, і це, мабуть, найскладніше. Іноді здається, вийшло дуже вдало, а тобі кажуть – ні, цього не буде в кіно, треба викидати, потрібно щось інше. Одне слово, це непроста робота.

«Їжте яєчню на сніданок – може, й у вас будуть гарні історії. Не знаю, щоправда, чи сніданки впливають на вигадування пригод. До речі, починається мій ранок не зі сніданку, а з кави»

Яна: Чому у фільмі чудовисько було з камінчиків?

СД: Це був ґолем, така істота, глиняна або кам’яна, якою керують за допомогою чарів. Ґолема придумали євреї, дуже давно. Спочатку фільм був ближчий до першоджерела, більш історичний, але потім продюсери вирішили, що це має бути казка. Вони запропонували ввести в історію кам’яного велета. Довелося втілювати задум продюсерів у життя.

Галина: А що у сценарій Ви додали таке, чого не було задано наперед?

СД: У фільмі є речі, яких зовсім не було у книжці Володимира Рутківського. Взагалі фільм дуже відрізняється від книжки. Лишилася сама ідея, що хлопчик потрапляє в минуле і зустрічається з трьома богатирями. Також лишилася застава Римів, яка охороняє від половців руські землі. Але дуже багато всього змінилося. Скажімо, у книжці нічого не було про те, що головний герой боїться висоти і що він долатиме свій страх – летітиме на дельтаплані. У книжці зовсім не було половця Тугарина, зовні страшного, але, як виявляється згодом, доброго, адже він рятує героїв.

сторожова

Анна: Чому часто, коли хочуть екранізувати книжку, історію переробляють майже повністю, лишивши тільки загальну ідею?

СД: Є різні причини. По-перше, навіть якщо пречудову книжку беззмінно взяти і вважати готовим сценарієм, то фільм не вийде динамічним. Будь-яку літературну історію треба адаптувати. Глядач сприймає історію в кіно зовсім по-іншому, ніж читач сприймає книжкову. Те, що працює в літературі, часом недієве в кінематографі. Там різні виражальні засоби. Тому мені мій літературний досвід подекуди навіть заважав. Режисер казав: це літературщина, цього не треба. У кіно має бути дія, дія, дія. Менше слів, більше дії. Плюс, є ще своє бачення у продюсерів, які радять, сперечаються, підказують. Є режисер, який має свої погляди на те, якою має бути картина, зрештою, йому ж знімати. Є суто виробничі тонкощі й рамки, за які, хоч би як хотів, не можна виходити. Є, зрештою, бюджет. Ось чому доводиться адаптувати книжку й до деталей пропрацьовувати сценарій. Дуже багато викинули хорошого матеріалу, бо назнімали на три з гаком години, а фільм удвічі коротший. Але буде ще чотирисерійна версія – телесеріал, який можна буде подивитися на «Новому каналі». У серіалі якраз лишилося дещо з того, що не ввійшло в повний метр.

Бигимоти, Чудове Чудовисько та Маляка

7

Соломійка: Мені дуже сподобався Ваш вірш із помилками про бигимотів. Чому Ви обрали варіант написати вірш із помилками?

СД: Тому що зазвичай усі вірші правильні і без помилок. А якщо вірш із помилками – він не такий, як усі. Це по-перше. А по-друге – можна ж ці помилки помічати і виправляти. Отже, цей вірш може ще й навчати грамотності. Якби там не було помилок – той віршик був би нікчемним, нічого особливого в ньому немає. Але він звучить прикольно з помилками, правда?

Надійка: Як Чудове Чудовисько навчилося ліпити баранців?

СД: Злата (молодша донька письменника – БараБука) ліпить цілими днями все підряд. Ніхто не вчив, сама навчилася. Чудовисько, мабуть, теж само навчилося. Йому було сумно в лісі самому, от воно й ліпило баранців. Але можна дивитися спеціальні навчальні відео – і так навчитися ліпити. Зокрема баранців.


Влада: Скільки Поганому Поганиську років?

СД: Дуже багато. Точно ніхто не знає, але це можуть бути навіть мільйони років.

Олеся: Як у Вас з’являються ідеї до історій про драконів?

СД: Я взагалі дуже рідко знаю, звідки в мене з’являються ідеї. Адже вони приходять несподівано. Якщо чесно, коли починаєш писати книжку і шукаєш ідею, то не завжди знаєш, що це буде саме про драконів чи когось іншого. Пам’ятаю, звідки взялася ідея про Царство Яблукарство. Влада, моя старша донечка, якось сказала: «Іди у своє царство-государство Черв’якарство». І я подумав: «О, яке класне слово! Треба про нього щось придумати!» І ціла книжка вийшла про царство Черв’якарство, воно ж Яблукарство. А щодо книжок про Маляку – складно сказати. Просто хочеш написати якусь гарну історію – і починаєш вигадувати спершу героїв, потім їм якісь пригоди. Тож звідки ідея про драконів – не знаю. Але драконів у мене багато: і казки дракона Омелька, і про Маляку – дракони, і про Поганисько – дракони. Вони час від часу до мене приходять.

Читайте також: Побороти страх драконом

Секрети майстерності

Злата: Тату, як Ти став письменником?

СД: Написав книжку – і тоді, мабуть, став письменником. А може, ще й не після першої книжки. Не знаю, після першої книжки вже вважається людина письменником? А до того я писав багато маленьких творів. Тому що перш ніж стати кимось, треба вчитися, тренуватися, і потрібен час, щоб навчитися багатьох речей. Тому я писав вірші, казки, публікував їх у дитячих журналах. І потім нарешті відчув у собі сили написати якусь більшу історію, ось я її і написав. Так і став письменником.

Олеся: Що Ви їсте кожен день на сніданок, що у Вас виходять такі гарні цікаві пригоди?

СД: Не весь час однакове, але дуже часто я роблю собі яєчню. Їжте яєчню на сніданок – може, й у вас будуть гарні історії. Не знаю, щоправда, чи сніданки впливають на вигадування пригод. До речі, починається мій ранок не зі сніданку, а з кави.

Життя письменницьке

3

8

Георгій: Чи багато у Вас було двійок?

СД: Ні, двійок у мене було не багато, але іноді були. Частіше вже у старших класах, із математики.

Влада: Скільки у Вас шкарпеток?

СД: Цього ніхто не знає.

Влада: Яка у Вас найулюбленіша ручка?

СД: Я їх весь час гублю, тому в мене немає улюбленої ручки.

Аня: Коли Ви ходите по вулиці, Вас упізнають?

СД: Ні, слава Богу, не впізнають. Бо, мені здається, це дуже незручно, коли ти йдеш – і тебе весь час хтось зачіпає або показує на тебе пальцем. Звісно, можливо, це було би приємно до певної міри, але якби це тривало весь час і кожен би просив автограф чи щось подібне – мабуть, це було б не надто комфортно.

P.S.: У товаристві юних письменників, об’єднаних гуртком «Написатор», є два вакантних місця. Тож собака-читака шукає у свою команду двох юних письменників чи письменниць (чи письменника і письменницю!) віком 8-11 років. За детальнішою інформацією звертайтеся на info [равлик] barabooka.com.ua.

Фото Анни Третяк

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар