Сергій Гридін: «Спеціальної літератури для підлітків не існує»
Сергій Гридін – письменник, чиї підліткові твори викликають неабиякий інтерес у читачів та спонукають до роздумів і власних інсайтів. Про це свідчать велелюдні презентації новинок пана Сергія, зустрічі читачів із письменником та відгуки на його твори, що вже четвертий рік пишуть учасники конкурсу рецензій «Читай-пиши».
БараБука розпитала письменника про секрети його популярності серед читачів, автобіографічні епізоди у творах, особливості написання творів для підлітків та власний досвід дорослішання.
Бібліографія автора – в каталозі «#ЖивіПисьменники. Хто вони?»
– Першими вашими текстами для дітей були легкі пригодницькі історії, як-от «Федько, прибулець з інтернету». Проте останнім часом ви пишете для дорослішої аудиторії на гострі соціальні теми. Чому почали писати для підліткової аудиторії, перейшовши від казок до жорсткої соціалки?
Насправді не все так страшно і «жорстку соціалку» я час від часу й досі розбавляю веселими історіями! Зовсім скоро, до речі, має вийти у світ продовження серії про вже згадуваного віруса Федька, і я впевнений, що ця прикольна історія не залишить байдужими маленьких читачів.
Для підліткової аудиторії почав писати, бо було цікаво спробувати, чи зможу я це зробити. Щоб утримати увагу підлітка, потрібно дуже постаратися! Це був своєрідний виклик, а я люблю пробувати те, чого ніколи не робив і досягати поставленої мети. Як тепер розумію, перші спроби були не надто вдалими, однак навіть вони викликали певний резонанс, який сприяв виникненню наступних історій і, сподіваюся, професійному зростанню Гридіна як письменника.
– В одному з інтерв’ю ви стверджуєте, що писати для підлітків найважче. Чому?
«Знаю точно, що не візьмуся за написання книжки про війну, орієнтованої саме на підлітків»
Це було одне з найперших інтерв’ю після появи книжки «Не такий», і тоді мені справді так здавалося. Досить важко перейти з дитячих казок до серйозної підліткової прози, тож чи не кожне слово доводилося шліфувати, щоб текст не виглядав штучним і правильно сприймався аудиторією. Історія для «майже дорослого віку» має нести якусь мораль, нехай навіть приховану на перший погляд, підіймати важливі у підлітковому середовищі теми і натякати, не повчаючи, на наявні виходи з проблемних ситуацій. А ще книжка мусить бути живою і спілкуватися з людиною, що її читає, однією мовою. Тут потрібно бути психологом, і водночас уміти скинути кілька десятків років та вжитися в роль головного героя, стати ним до останнього написаного рядка. Рятує те, що маю хорошу пам’ять і досі можу згадати свої підліткові «трабли» та проаналізувати їх із висоти вже досить поважного віку 🙂
– Ви служили в АТО, де були командиром саперного взводу. Психологічний досвід перебування на війні вам вдалося описати в книжці для дорослих «Сапери». Чи не плануєте написати про війну для підлітків? На вашу думку, чи є потреба в таких текстах?
Знаю точно, що не візьмуся за написання книжки про війну, орієнтованої саме на підлітків. Якщо писати лише про героїзм на цій війні (а його є, і чимало), то вийде однобокий твір, схожий на те, що друкувалося при «совєтах». Описувати підліткам події, як вони іноді відбуваються насправді, особисто я не готовий і навряд чи щось зміниться в майбутньому. Потреба в текстах про війну для різних вікових категорій, певно, є і, сподіваюся, знайдеться багато авторів які зможуть донести інформацію до свого юного читача.
Зізнаюся, я був дуже здивований, коли книжка «Чужий» (про самогубство учасника російсько-української війни, який не знайшов себе в мирному житті) стала переможцем у номінації «Краще видання для юнацтва та молоді» конкурсу «Краща книга Рівненщини». Це зайвий раз підтверджує, що спеціальної літератури для підлітків не існує, а є книжки які вчасно знаходять свого читача незалежно від його віку.
– Життя героїв-підлітків у ваших творах зображене без прикрас, сповнене випробувань, ризикованих вчинків і небезпечних реалій. А яким підлітком були ви?
На свій час я був відносно безпроблемним підлітком, хоча вибухи пляшок із карбідом, майстрування самострілів, короткострокові втечі з дому, а також пошук боєприпасів часів Другої світової та небезпечні ігри з ними – все це було в повному обсязі. Мене врятувало те, що в 14 років я зайнявся спортом, тож зумів уникнути наслідків вживання наркотичних речовин із перших завезених із Казахстану партій, або ж масових отруєнь від «пальонки» «Royal». Дрібні розбірки між угрупуваннями поділеного на райони міста не рахуються, та й розуму не долучитися до якоїсь «бригади», що контролювала речовий базар, таки вистачило. Маючи років сімнадцять, трохи постояв на «п’ятачку», торгуючи валютою, але в основному підпрацьовував підсобником на будівництві, заробляючи свій перший капітал. Одне слово, був звичайною дитиною 1980-90-х років.
– Хто з ваших персонажів вам найближчий і чому?
Тут без варіантів! Найближчим до мене є головний герой книжки «Не такий». Фактично повість є автобіографічною і майже все, що в ній відбувається, сталося колись зі мною та лише трохи було адаптовано до сучасності.
– Чи багато загалом автобіографічного у ваших творах? Які свої підліткові досвіди та переживання ви передали у своїх творах?
Насправді небагато. Автобіографічними можна назвати хіба що повість «Сапери», де я описую шлях мобілізованого офіцера від «піджака» (так називали в нас у підрозділі цивільних, які з військового досвіду мали тільки кафедру при навчальному закладі) до командира, та повість для підлітків «Не такий», про яку вже згадував.
Якщо маєш гарну пам’ять, то писати для підлітків нескладно, бо їхні проблеми (які часто здаються їм унікальними) колись і з кимось уже траплялися, зокрема й зі мною. Перше кохання, нещаслива любов – вони були в історії людства завжди, конфлікти з батьками теж існують сторіччями. Трохи відрізняються хіба способи вирішення проблем, але теж не надто кардинально. Варто згадати свої емоції та переживання – і книжка у тебе в кишені! 🙂
– Розкажіть про досвід спілкування з читачами. В чому секрет вашого неймовірного успіху?
Неймовірного успіху я не помітив, але з читачами спілкуватися дуже люблю. Після зустрічей з’являються нові теми для творів, іноді навіть образи потенційних героїв, і їх легко потім інтегрувати у книжки. Намагаюся при розмові бути відвертим і чесно відповідати на всі запитання, навіть якщо вони не дуже зручні для мене. Це поки що цінується аудиторією, а надто в підлітковому віці.
Ніколи не забуду свою першу авторську зустріч! Мав нуль досвіду та всього одну дитячу книжку, спілкувався з повною актовою залою школярів від 6 до 15 років. За годину схуднув на кілька кілограмів та з сотню разів замислився, чи варто далі займатися тим письменництвом J
– Книжки кого зі своїх колег ви читаєте? Чому?
Сказати, що я відстежую конкретно чиїсь твори і тільки їх читаю, було б неправдою. Процес читання в мене абсолютно безсистемний. Найчастіше спеціально шукаю книжки тих авторів, із якими особисто знайомий, або тих, у кого побував на презентаціях. Після спілкування з людиною надзвичайно цікаво побачити, яка вона у своєму авторському тексті, та зіставити зі своїм уявленням про неї. Маю чимало знайомих письменників, тож доводиться багато читати, хоча часу на це чомусь дедалі менше.
Хапаю всі нові книжки Люко Дашвар, бо після презентації творчості Іриною Чорновою (Люко Дашвар), на якій я був присутній, отримав розрив шаблонів між її зовнішністю і тим, про що вона пише, і тепер надзвичайно цікаво, що авторка створить нового.
Дякую за спілкування. Читаймо, бо ми того варті!
Спілкувалася Анастасія Музиченко
