4+

Шалахмунеси та всі, всі, всі

Антоніна Малей

Григорій ФАЛЬКОВИЧ. Смик-тиндик. Найкумедніші дитячі вірші для малят і дорослих. – Харків: Мікко, 2010. – 71 с.
Уподобань: 11

На кашне під канапе

Мов у поїзді в купе

Спить хвостате рудувате

Лінькувате Хропсопе!

Аж хитається торшер

І дренделить секретер

Бо тоді як добре спить

І хропе воно й сопить

Колись давно, років двадцять тому, цей смішний віршик Григорія Фальковича я прочитала в дитячому журналі «Соняшник», і він одразу мені запам’ятався. Отак увесь і відразу. А це чи не найголовніше в дитячих віршиках – вони мають бути легкі. Ну, й, звісно, дотепні, а гумору в поезії Фальковича, як тіста в магазинних пиріжках. Тобто повно. Довго я ніде не могла знайти його книги і лише одного «Хропсопе» декламувала своїй кількамісячній донечці, накручуючи кола шкільного стадіону на прогулянці. А потім сталося диво! У книгарні на поличці я побачила яскраву салатову пляму – Фальковичеву збірку «Смик-тиндик. Найкумедніші дитячі вірші для малят і дорослих» видавництва «Мікко». На обкладинці під кольоровою ковдрочкою затишно хропів мій давній пухнастий рудий знайомець. Шкода лише, що в новій версії секретер від котячого хропіння вже не «дренделить», а «дзеленить». Бо те смачне слово «дренделить» добряче прижилося в нашому побуті.

І хоча тепер у нас, як у справжніх фанатів, вже зо півдесятка книжок пана Григорія (останнім часом усі відомі видавництва мають за честь видати поета), найповніша збірка все ж таки «Смик-тиндик», і саме про неї хочеться розповісти найбільше.

Це 36 римованих загадок та віршиків про морських вовків та вередливих песиків, які у вільний час цуплять бутерброди зі шкільних портфелів, це кумедні історії про хуліганок, які годують сусідського кота комп’ютерною мишкою, та вайлуватих волохатих «шалахмунесів», котрі носять у торбинах дитячі сни. Хоча є віршики, зрозумілі лише старшим діткам та школярикам, але в кожного в нашій родині є свій фаворит. У моєї доньки від самого початку це історія про хлопчика, який хворіє на грип, страждає від нежитю і болю в горлі, але вперто годує ліками своїх друзів – песика Джульбарса та кота Мурка. Ті із задоволенням топчуть тепле молочко з медом, проте пігулки жерти – нема дурних;)

Мій улюблений – справді магічний вірш «Казковані коні» про те, як «наснилися доні небачені коні: У яблуках – сині, без яблук – червоні. Копита – посріблені, очі – як зорі, розвітрені грива і крила прозорі». Навіть якщо за вікном малоприємна сіра непогода, «казковані коні» роблять ніч чарівною та доброю.

А от наш тато любить віршик про смішну істоту Жовтопшика:

Він має жовті брови.

Він знає різні мови.

На лайку чи на крик

він каже просто «Пшик!»

Окремо хочу згадати про ілюстрації Валерії Юдиної. Це чудова й лагідна, як теплий літній ранок, акварель. Гарна деталізація (а це дуже важливо!) дає змогу непосидючим малюкам роздивлятися сторінки, поки мама читає віршик. Єдиний мінус – не всіх героїв віршиків художниця посадила на папір. Наприклад, у вірші «Я ходив шукав природу» всі наші знайомі діти переймаються одним питанням: «А де лелека?» Бо ж якщо вже є ілюстрації, то малим читачам надзвичайно важливо стежити за персонажами. Адже саме вони – найприскіпливіші критики!

Print Form
Подiлитись: