Що Марії розказали звірі
На самий початок книжкового року у видавництві «Видавництво» вийшла книжка, на задній обкладинці якої – добре знайоме багатьом книгодрузякам гасло «Дівчата можуть усе». Проте це не третій том видання «Це зробила вона». Нова книжка присвячена лише одній видатній художниці. Не хотілося би, звісно, спойлерити, але це – Марія Примаченко.
«Звір був завбільшки з домашнього кота. Мав пухнасту золотаво-руду гриву і дрібну хитру морду. Та дівчинку вразили лапки. Маленькі й м’які, а зовсім не гострющі, як здавалося під час хвороби. Найбільше зачудував хвіст. Такий же пишний, як і грива.»
Про спойлер – це був, звісно ж, жарт. Бо вже сама назва книжки однозначно вказує на її головну героїню. Так само, як і обкладинка та загалом художнє оформлення видання, авторка якого – Наталя Левицька. Художниця не лише «запросила» на сторінки сучасної дитячої книжки відомі яскраві образи і чарівних персонажів картин Марії Примаченко, а й відтворила колористику примаченківського художнього світу. Чи не єдине, що можна завважити візуальному втіленню книжки – це те, що не всім книгодрузякам буде однаково комфортно читати чорний текст на темно-зеленому тлі (таке поєднання трапляється з-поміж яскравих та розмаїтих розгортів).
Саме фантастичні звірі (яких «оця Марія» малювала) – дуже важливі герої оповіді, у якій можна виділити два кульмінаційні моменти. Перший – похід двох дітей (Марії та її друга Валі) по квітку папороті в ніч на Івана Купала. Закінчується цей похід Марійчиною хворобою, а роль звірів у цих подіях – загадкова та навіть зловісна.
Друга кульмінація – події Першої світової війни, у ході яких діти всього села вночі лишаються без дорослих, і Марійка на чолі такого «дитячого загону» зустрічається з фантастичними звірами вдруге. Саме вони говорять їй дуже важливу річ: «Роби те, що любиш і найкраще вмієш. Малюй!».
Для мене дуже важливим акцентом стало те, що Маріїні фантастичні звірі не дарують дівчинці чарівної квітки, не виліковують дивовижним чином її хворої ніжки і тим більше не рятують її рідного села, Болотні, від війни. Вони лише вказують на суперсилу дівчинки і проговорюють просту, але дуже важливу для усіх митців-початківців тезу: «Ти це можеш!».
Також важливо, що серед фантастичних звірів найважливішу роль має Болотяний звір. Його ім’я дуже співзвучне із Болотнею, так само як історія Марійки співзвучна й тісно пов’язана з історією її краю та її родини (чого тільки варте емоційне та динамічне їхнє протистояння із бабою Харитиною).
«Оця Марія звірів малювала» Світлани Тараторіної – це не художня біографія Марії Примаченко. Це лиш художньо-біографічна книжка про її дитинство, котре показане як старт творчого шляху, як час, коли дівчинка збагнула і відкрила для себе важливі речі, що залишилися з нею протягом усього життя.
Однак в останньому розділі цієї маленької повісті дуже стисло подано усе доросле життя художниці. Також окремим списком наприкінці книжки викладено окремі важливі факти біографії Примаченко. Це, сподіваємося, дасть книгодрузякам можливість побіжно зорієнтуватися в тому, що ж далі відбулося із цією Марією, яка звірів малювала. Дуже сподіваємося, що цим юні читачі аж ніяк не обмежаться і що в багатьох випадках читання цієї книжки завершиться походом на виставку картин із фантастичними звірами, що їх нам усім залишила у спадок фантастична Марія зі складною долею, сильним характером та унікальним талантом.
