«Що за фігню я написала?»


Якщо пригадувати найпопулярніші останнім часом дитячі та підліткові книжки про літні канікули – чи не найпершою на думку спадає «Файні тОвсті дівки, йо!» Тетяни Стрижевської. Ця весела карпатська історія три роки тому перемогла в конкурсі «Напишіть про мене книжку!» від «Фонтану казок», а згодом стала бестселером цього видавництва.

Однак юні учасники та учасниці літгуртка «Написатор» запросили Тетяну не лише для розмови саме про цю книжку. Відповідаючи на строгі та глибокі запитання гуртківців, Тетяні Стрижевській також довелося розповісти про повість «Де ESC з моїх халеп?» (відзначену, до речі, в «Топі БараБуки 2018»), а також про своє дитинство. І, звісно ж, письменницю ніхто не відпустив, не вивідавши у неї найдієвіші лайфхаки та секретні секретики творчості.

Тетяна Стрижевська. Фото зі сторінки письменниці у Фейсбуці

Про складні стосунки з власними книжками

Н: Яка була найважча книжка, яку ви писали?

ТС: Найважча книга – це та, яку ти не дописав. Яку ти пишеш-пишеш, пишеш-пишеш… У мене є такий рукопис, над яким я б’юся уже кілька років – і постійно змінюю концепцію. Мені здається, що треба туди додати магії (адже ви любите усі ці чари!), ще здається, що треба додати екшену, і мені це важко дається, якщо чесно, тож рукопис цей поки що лежить каменюкою.

Н: Яка ваша перша книжка?

ТС: Перша моя книжка вийшла у видавництві «Смолоскип», адже я була лауреаткою їхнього літературного конкурсу. «Ad libitum» – це дуже сумна романтична історія про двох закоханих і про Київ. Але вона закінчується трагічно. Тому я її вам не раджу читати, якщо ви не хочете зіпсувати собі настрій.

Н: Вам подобаються ваші книжки?

ТС: Ні! Щоразу коли я випущу книжку – потім думаю: що за фігню я написала? Треба було все переписати… Але! Це лише перша думка. Але потім, коли проходить більше часу, я думаю: «Вау! Але я зараз так би вже не написала». Книжки, мені здається, це як фотографія твого часу, якогось відрізка, проміжку. Читаючи свої книжки, я просто повертаюся до себе, якою я тоді була. Для мене це дослідження самої себе. Тому я свої книжки і не люблю, і люблю.

Про ESC з халеп

Н: Чому ви вирішили додати англійське слово у назву книжки «Де ESC з моїх халеп?»?

ТС: Річ у тім, що ця книжка – про дівчинку-ґіка, тому мені подумалося, що у назві має бути якесь слово технічне, яке дало би зачіпку, про що ця книжка, про яку головну героїню. Думаю, всі знають, що означає ESC? Ви ж бачили клавіатуру і цей значок на ній? А в назві він одразу звертає на себе увагу і додає певну родзинку, як мені здається.

Н: Від чого ви відштовхувалися, коли писали «Де ESC з моїх халеп?»?

ТС: Відштовхувалася від того, що я хочу помінятися тілами зі своїм чоловіком. От знаєте, бувають такі фільми, у яких герої міняються тілами? У мене немає чарівної палички, я не загадувала бажання на зірку, яка падає, але подумала, що це все реально зробити у книжці. Мій чоловік любить комп’ютерні ігри, він знає, приміром, як переставити «вінду», а я нічого такого не знаю. Тому, щоб помінятися місцями, я створила героїню, яка усе це знає та вміє.

Про свою карпатську літню книжку

Н: Що вас надихнуло написати «Файні тОвсті дівки, йо»?

ТС: Конкурс мене надихнув! Я прочитала про конкурс «Напишіть про мене книжку!» і спершу подумала: «Я ж доросла авторка, що я буду підліткам писати?». А потім: «Ану ж я перечитаю усі щоденники, котрі писала, коли була у підлітковому віці». Тож ось вам лайфхак – пишіть щоденники. Бо ж усе забувається, а потім ти щоденник перечитуєш і думаєш: «Вау, якось я вже інакше мислю і вже забула той свій світ…» Тож коли я перечитала свої щоденники – вирішила: ну все, я починаю писати для підлітків. І написала за два тижні цю книжку. Але це рідкісний випадок: зазвичай книжки пишуться значно довше.

Н: Ким би ви хотіли бути із книжки «Файні…»?

ТС: Чудове запитання! Головні героїні цієї книжки мають зовсім різні темпераменти. Зоряночка (блондинка) дуже енергійна, запальна, не терпітиме, якщо їй щось не подобається. А Мілана – спокійна, врівноважена. Якщо чесно, обидві героїні списані з мене, тому що я інколи буваю спокійною та врівноваженою, але краще не наступати мені на ноги, бо я вмить стану опришкуватою. А взагалі у цій книжці я б хотіла бути бабцею Катрею: хотіла би знати, як це жити в Карпатах і бути трошки чарівницею. А ще, може, хотіла би бути Мирком, бо ж іноді хочеться побути хлопцем.

Зустріч із молодшою групою написаторів. Фото Галини Ткачук

Про файне, тОвсте дитинство, йо!

Н: Як ви вчилися у школі?

ТС: Я була занудою, гарно вчилася – ось така нудьга. Тільки математику не любила, страшенно. Зате любила українську мову та літературу, що логічно та передбачувано.

Н: Ким ви хотіли стати у дитинстві?

ТС: Найперша мрія – ніхто мені не повірить – я хотіла стати провідницею у потязі. Просто я дуже любила подорожувати, а оскільки літаками на той час іще не подорожувала, тільки потягами, то мені здавалося, що це буде найкраща можливість побачити світ. А наступна мрія була стати письменницею, властиво, я це практикувати почала із часів молодшої школи.

Старша група написаторів. Фото Галини Ткачук

Про секрети письменницької кухні

Н: Коли ви пишете, які у вас думки в голові?

ТС: Мої думки зникають. У мене в голові з’являються персонажі, і вони витісняють Таню Стрижевську і починають говорити самі. Іноді мені як авторці важко дати їм раду, вгамувати і сказати: тут же ж має бути якась композиція, щоб мені критики потім не сказали, що у книжці усе хитається, гойдається і ні за що не тримається!

Н: Чи плануєте ви написати нову книжку?

ТС: Автори завжди планують. Будь-який письменник, мені здається, завжди в роботі. Нема можливості поставити свій мозок на паузу. Хіба що на один день біля моря. А на другий день він все одно вмикається і вигадує якісь нові історії. Інше питання – чи задоволений автор тим, що зараз пише. Наприклад, я дуже самокритична. Зараз я спробувала написати для дітей («Файні тОвсті…» та «Де ESC…» вважаю підлітковими книжками), але уже бачу таку проблему: я не вмію писати коротко. Я розмахалася на сто сторінок, а потім думаю: «Яка ж дитина усе це прочитає?! Якщо їй років шість-сім».

Н: Чи дослухаєтеся ви до чиїхось порад?

ТС: О, це велика і болюча тема для багатьох авторів. Коли рецензент публікує відгук, або навіть розгромну статтю на твою книжку, спершу ти думаєш: «Ці критики ніц не розуміють!». А потім охолоджуєшся: «Ні, усе ж таки тут є слушні зауваження, треба про це подумати і зі спокійною та тверезою головою це прийняти». Наприклад, мою увагу свого часу звернули на те, що у «Файних тОвстих…» дуже багато окличних речень. І тепер я дуже уважно вивіряю інтонацію свого письма. Тому що це ж писалося на емоціях, тому і знаків оклику в мене справді там ціла купа. Іще з цією книжкою був скандал: вона називається «Файні тОвсті дівки, йо!», а були люди, які подумали, що це слово тОвсті, що це має стосунок до фігури. Я навіть не хочу пригадувати, що писали! Але ж насправді це слово – тОвстий – у Карпатах означає «класний, красивий, прикольний». Тож усі ми тут тОвсті. І файні – сто відсотків!

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар