Синдром невдахи
Автор: Оксамитка Блажевська
Якщо нам щось не вдається, ми називаємо себе невдахами. Ця думка проростає всередині і не дає нам шансу стати кращими. Усе падає з рук, плани скасовуються, зустрічі переносяться, не встигаєш на автобус, телефон розряджається у невдалу мить – знайомо? Звичайній дорослій людині нелегко з цим впоратися, а що вже скажеш про дитину чи підлітка. Саме в підлітковому віці стається криза віри в себе, з’являються комплекси. Про це й пише український письменник Володимир Нікітенко у своїх книжках «210 добрих справ. Темні часи» і «Нікчеми?».
«210 добрих справ. Темні часи» є продовженням книжки «210 добрих справ», за якою навіть знято мультсеріал. Той самий мотив машини часу (як у Герберта Веллса), тільки ось у другій книжці Володимира Нікітенка головний герой Кіт та його сестричка Еммі подорослішали – робити добрі справи для того, щоб підзаряджати Машину Часу, їм стало нудно. Перед нами – зовсім неідеальна картинка сім’ї Гудіні: діти в ґаджетах, тато-винахідник проєктує всілякі дивні штукенції (зокрема, саме він сконструював Машину Часу), а мама постійно розбиває домашній посуд, і нічого з цим не вдієш. Доводиться постійно повертати все назад за допомогою Машини Часу. Для цього слід щодня заряджати її добрими справами, діти мають для цього спеціальні накопичувальні годинники. Кітові все набридло. Як і Кевін із американського різдвяного фільму «Сам удома», хлопець мріє, щоб його сім’я зникла: «Здається, я не дуже засмутився б, якби якимось дивом моє славне сімейство кудись випарувалося». Пам’ятаєте , до чого це призвело у фільмі?
Цю історію прочитуємо від імені 15-річного хлопця. Кіт вважає себе невдахою, бо переживає знущання однокласників. Хлопець починає фіксувати свої невдачі: «Падінь з велика – три штуки, з дерева – два, нерозбірливе мимрення – постійно, примітивна брехня – періодично, вдалих відповідей на дурні жарти Джеремі – нуль!». До речі, схожим чином вчиняє і Андрійко Говоруха, герой книжки Саші Кочубей «Сім нескладух Говорухи». Кітові ніхто такого не напророчував, він просто не вірить у себе і фіксує свої нещастя у вигляді «законів». Ось як звучить перший закон Кіта-невдахи: «Якщо в мить ганьби ти думаєш, що тебе ніхто не знімає, то… уважно вчитайся в назву закону!». Другий закон такий: «Якщо є ймовірність, що неприємності пройдуть повз, то це точно не вона!».
У певну мить Кіт вирішує, що не хоче робити добрі справи, бо йому й так нічого не вдається. Саме тоді перед ним з’являється загадковий Годинникар. Незнайомець переконує хлопця, що Машину Часу можна заряджати не лише енергією добрих, але й поганих справ. Кіт починає втілювати пораду в життя. Спрацьовує ефект доміно: один поганий вчинок провокує все більше й більше недобрих справ. Одначе Кіт про це й не замислюється, бо всі свої невдачі він за допомогою Машини Часу перетворює на успіхи, а капостями хлопець підзаряджає пристрій. Начебто все має йти чудово, навіть у табличці особистих невдач тепер майже нічого не зазначено. Проте дуже скоро Кіт бачить наслідки своїх дій: від постійних повернень у часі утворюються часові дірки, через які в сучасний світ проникають то птеродактилі, то грецькі воїни. А ще починають зникати люди, що роблять добрі справи. Кітові потрібно терміново рятувати світ від того, що він сам і накоїв. Розумієте, як це складно?
Книжка показує, як діють погані й добрі справи: «Природа капостей така, що коли ти робиш одну, вона чіпляє за собою наступну, а та, своєю чергою – наступну… І все це перетворюється на величезний каменепад гидот… Люди не вміють цінувати добро! А значить нечасто передають його далі! Ти, напевно, і сам помічав, що зазвичай за допомогу люди хіба що можуть невдоволено буркнути “дякую”, і на цьому все!». Ось чому важливо розуміти наслідки своїх дій. А ще цінувати свою родину, хоч би якою вона є. Надзвичайно динамічний сюжет разом із харизматичними ілюстраціями Андрія Щербака дає читачам у цьому переконатися.
Фортунато, головний герой повісті «Нікчеми? The Unworthy?» (книжка вийшла у двомовному варіанті – українською та англійською), також вважає себе невдахою. Його тато працює прибиральником космічного сміття, мама готує синтезовану їжу в хімічній лабораторії, а бабуся надміру контролює хлопця, хоча йому майже тринадцять. Фортунато перейшов у нову школу, друзів у нього там немає, ще й доводиться терпіти знущання від шкільних розбишак.
«Ну, ось що я постійно роблю не так? Чому я вічно такий невдаха? Чому я такий нікчемний?» – весь час запитує себе головний герой. Однак він такий не один! Несподівано за допомогою чарівного глека, який виявляється чимось на зразок машини часу, Фортунато опиняється в Середньовіччі і знайомиться зі своїми двійниками – Фортунато-з-минулого і Фортунато-з-майбутнього, які теж вважають себе невдахами. (Майже як у «Різдвяній пісні у прозі» Чарльза Діккенса – тільки там Скрудж зустрічався з духами минулого, теперішнього і майбутнього Різдва.)
Хлопці знайомляться з таємничим Алхіміком. Той намагається переконати героїв: потрібно змиритися з тим, що вони нікчеми і нічого не зможуть змінити. До речі, всі персонажі, що зустрічаються героям у Середньовіччі, також вважають себе невдахами й нікчемами, навіть інквізитор Мерзотто. Книжка нагадує про вибір, який є в кожного з нас: «Змиритися і опустити руки, або прийняти виклик і зробити наступний крок».
Трьом Фортунато, як і трьом мушкетерам із книжки Дюма, доводиться стати командою (принцип «Один за всіх і всі за одного») і шукати шляхи, як вибратися з чергових невдач. Текст жвавий, захоплює бурхливим сюжетом і несподіваними поворотами. І, звісно, інтригує те, чи вдасться трьом Фортунато позбутися синдрому невдахи й повірити в себе? Адже недаремно в назві книжки закрався знак запитання.
Обидві книжки Володимира Нікітенка – «210 добрих справ. Темні часи» і «Нікчеми?» – будуть цікаві підліткам, яким подобаються винаходи й сучасні технічні досягнення людства, адже автор яскраво це все описує.
Володимир НІКІТЕНКО. 210 добрих справ. Темні часи / Ілюстрації: Андрій Щербак. – Київ: ДІПА, 2020. – 172 с.
Володимир НІКІТЕНКО. Нікчеми? The Unworthy? / Ілюстрації: Андрій Щербак, Володимир Поспєлов, Марія Бедніна, Дарья Добровольська, Ярка Август, Катерина Цаберяба, Олена Трубанова. – Київ: ДІПА, 2020. – 224 с.
