Скільки китів у дитячій поезії, або Кухня дитліту
Автор: БараБука
Кухня будинку видавництва «Смолоскип» – дуже поетичне місце, і цьому є чимало різних пояснень 🙂 Однак нещодавно вона перетворилася буквально на Кухню дитячої поезії, адже на запрошення БараБуки сюди завітали Іван Андрусяк, Олеся Мамчич, Анатолій Качан та Леся Мовчун, щоб у розмові з’ясувати, що ж діється в українській поезії для дітей і чи є у ній криза.
Звідки така тривога? Вона з’явилася в редакції БараБуки на основі наших спостережень за дитлітпроцесом останніх років. Нагадаємо, що наприкінці 2016 року у фінал «Топу БараБуки» увійшли три поетичні книжки авторства Мар’яни Савки, Анатолія Качана та Григорія Фальковича. Наступного року у фіналі були книжки Івана Андрусяка, Олесі Мамчич та Наталі Трохим. Однак наприкінці 2018 ми зрозуміли, що за рік «пролунала» тільки одна помітна та визначна поетична книжка для дітей – «Раз овечка, два овечка» Галини Крук. Звісно, з’явилися також гарні колективні збірки «Сніговірші» (ВСЛ) та «Улюблені вірші-3» (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА), однак відзнакою «Поетична книжка року» БараБука віншує збірки одного автора.
Тож саме про різні формати видання дитячої поезії, про різні її види та форми, про наше її розуміння сьогодні і про те, якими вірші для дітей можуть стати завтра, БараБука поговорила за чаєм із дитячими поетами.
БараБука: То чи є тепер у нашій дитячій поезії криза?
Іван Андрусяк: Я думаю, що криза є не в дитячій поезії. У мене як у видавця як мінімум чотири рукописи, які я видавав би вже. Серед них є один дуже крутий дебют. Але як людина, яка має стосунок до книговидання, я дивлюся на динаміку продажів, на те, що ми маємо останні три роки реальне падіння обсягів продажів, падіння накладів і позначається це передовсім на поетичних книжках, не лише дитячих.
Чого хоче читач в умовах кризи сучасного книговидання? Сучасна публіка хоче екшену, пригод і «заманухи». Мої дитячі поетичні книжки у «Фонтані казок» продаються гірше, ніж прозові. Зараз ми будемо додруковувати третій наклад книжки віршів Сашка Дерманського «Бигимоти не медмеді» за рахунок того, що працює ім’я знаного автора прози, і під цей шумок іде поетичний текст. Моя книжечка «Чупакабра та інші зайчики» продається краще, ніж «Лякація», яка зібрала весь букет нагород, які тільки може зібрати в Україні поетична книжка для дітей. За рахунок елементарного маркетингового прийому: з одного боку вірші для чемних діток, перегортаємо – тут тобі вірші для нечемних діток. Хоча на книжці Олесі Мамчич і Олени Горобець цей прийом працює гірше. Тобто якщо ти знаходиш якусь зачіпку, суто маркетингову, не залежно від якості тексту – книжка продається. Яскравий приклад «Абетка монстрів» видавництва «Віват». Там тест дуже слабкий, але книжка продається не тому, що це поезія, а тому, що працює маркетинг. Поезія, навіть дитяча, потребує маркетингу.
Леся Мовчун: Мені минулого року пощастило бути членом комітету з присудження премії імені Платона Воронька. Сама назва премії свідчить, що вона має бути за найкращу поетичну книжку. Але в ній є дві номінації: поетична і прозова. Поетичних книжок було дуже багато, загалом із півсотні. Чи є криза? Я не знаю, але ситуація дуже дивна. Прозову книжку важко було вибрати, тому що було кілька дуже гарних претендентів. Переміг урешті Анатолій Григорук. А от із поетичною книжкою картина вийшла дуже сумна. Навіть не визначили переможця, не мали кому присудити цю премію. Дитяча поезія є, її багато, але не все видається і не все дотягує до бажаного рівня. Чомусь письменники-початківці, які беруться за дитячу поезію, дещо легковажно до цього ставляться. Щоправда, з-поміж усіх таки виділялася одна книжка – Лесі Пронь.
Анатолій Качан: Кажуть, коли риба ловиться, тоді хліб не родиться. Цю народну прикмету можна поширити і на поезію, для якої наші «рибні роки» теж виявилися неврожайними. У далекі 60-ті, коли я навчався в Одеському університеті, поезія, як річка під час повені, вийшла з берегів, стала широко затребуваною, в тому числі і для юних читачів. Тепер уже не віриться, що поетичні книжки з маркою «Веселки» виходили щонайменше 58-тисячними і вдвічі-втричі більшими накладами і, як наслідок, були доступними за ціною.
За рахунок саме того періоду загальний тираж моїх книжок перевершив 800 тис прим. Однак сьогодні, коли 3-5-тисячний тираж видання вважається пристойним, мільйонером я вже точно не стану. Чи свідчать ці приклади про кризу поезії, адресованої юному поколінню читачів? Як на мене, тільки частково. Адже такий стан є не причиною, а скоріше наслідком загальної кризи книговидання, книгорозповсюдження, масової втрати мотивації та інтересу до навчання, до читання паперових версій книжок та періодичних видань.
І все ж, оскільки дітям об’єктивно притаманне ясне і свіже, неповторне і поетичне сприйняття світу, справжня поезія, яка запалює іскру в очах, збагачує їхню неповторність, новий погляд на світ, завжди буде бажаною. Ось тут можна говорити якщо не про кризу, то про низький художній рівень більшості поетичних книжок, надмірне захоплення віртуальними та розважально-догоджальними жанрами. Досі немає рівноцінної заміни М. Вінграновському (лірика), П. Глазовому (гумор), Д. Білоусу (прикладна поезія), занепали великоформатні жанри (поема, балада, віршовані розповіді на історичну тематику на зразок «Княжих часів» О. Олеся). Якщо у прозі для юних читачів зміна поколінь відбувається досить успішно, то в поетичних книжках молода генерація текстовиків і текстовичок, за незначними винятками, ще не подолала поширених хвороб початківства – наслідування, риторики, моралізаторства, заданості, а особливо дрібнотем’я, хапання піни над водою і т. ін.
За відсутності аналітичної критики, яку замінили суб’єктивні рейтингові оцінки, компліментарні відгуки та нашумілі піар-компанії, такі хвороби загрожують стати хронічними.
Олеся Мамчич: Мені здається, що на часі зараз щодо дитячої поезії новий формат. Коли у мене діти були зовсім маленькі, я шукала відеоконтент, то коротких 2-4-хвилинних роликів англійською мовою віршиків неміряно, а з українською їх дуже важко нашукати. Як викладачка я постійно з цим стикалася, використовуючи такі матеріали. Мені здається, що страшенно важливо, якби з’явився постійний проект, який би назнімав роликів на сучасну поезію, і вони вільно висіли в ютубі. Це страшно покрило б попит на хорошу сучасну дитячу поезію. І другий напрямок – це садочкові ранки і тому подібне. Це допомогло б розповсюдити хорошу дитячу поезію. Ці відеоролики могли б дуже добре вплинути.
Анатолій Качан: Ролики потрібні, оскільки сучасні діти здебільшого візуали. Проте книжка має перевагу, бо вона охоплює всі п’ять відчуттів, а дитина, яка її читає, стає свого роду співтворцем автора.
БараБука: Ваше ставлення до неримованої поезії, до верлібрів? Чи потрібна сучасним дітям така форма поезії?
Анатолій Качан: У перших моїх книжках були вірші, де римувалися другий і четвертий рядки. Наталя Забіла якось мені сказала, що це все одно, якби коня підкувати на два копита. Мало того, вона не визнавала приблизні та асоціативні рими, якими захоплювався А. Костецький. А вільний вірш слідом за О. Твардовським вважала «їздою без віжок». Не був прихильником неримованих віршів і М. Вінграновський, називаючи їх схожими на півфабрикат, на підрядник із мов іноземних. У відомому відгуку «Вільний вірш поета» єдиний виняток було зроблено для В. Голобородька. До речі, Микола Степанович міг годинами декламувати свої поезії напам’ять. Під час численних виступів у школах, на щорічному Святі гумору «Язик до Києва доведе», яке цього року буде проводитися вже всьоме, я ще не зустрічав юних декламаторів, які б читали неримовані вірші, адже й самі автори не в змозі їх запам’ятати. Чому сотні українських народних пісень так природно і легко передаються з покоління в покоління? Мабуть, не в останню чергу ще й завдяки милозвучній ритмомелодиці з повноголосим, повнозвучним римуванням.
Іван Андрусяк: Поезія тримається на двох китах: Ритмомелодика і Парадокс. Кита на ім’я Рима немає. Якщо у верлібриста вірш не звучить, значить він поганий поет. Мені здається дуже цікавим і перспективним робота з дитячими верлібрами. Тут усе залежить, наскільки ти вмієш працювати зі словом і звуком, із отим багатством мови. Часи, коли робота з багатством мови вважалося «дивом калиновим», минули. Тепер такі тексти сприймаються як графоманія. Робота з дитячим верблібром нині видається дуже цікавою в контексті популярного і цікавого книжкового жанру пікчербук. У «Фонтані казок» готується зараз каверзна книжка не-поета Сергія Товстенка і художника Сашка Шатохіна. Книжка називатиметься «Свинка, яка плакала в небо», текст там буде паралельно українською і англійською мовами. Пікчербук так чи так приходить на наш ринок. У нас ще нема культури сприйняття цих книжок на масовому рівні, але в нас є певний прошарок просунутих мам і татів, які ці штучки ловлять і розуміють, як дитину розвиває така книжка. Якщо до цього розвивання через візуальне додати розвивання через звучність, мені видається тут дуже велика перспектива. Але є і велика загроза. Графоманові легко римувати, його легко відрізнити за римами. А графоман, який не римує, – це капець. Загроза полягає в тому, що може з’явитися таке і називатися верлібром. Як не законсервуватися і дати мові й жанру розвиватися, не зациклюючись на римі, але не відкидаючи її?
Олеся Мамчич: Я за те, щоб відмалку привчати дітей до різних форм поезії, інакше потім дорослими вони її не оцінять. Верлібри для дітей так само дуже важливі особливо, якщо вони мають парадокс. Минулого року я натрапила на збірник карибської поезії для дітей. Я відкрила для себе іншу англомовну поезію з незвичайною парадоксальністю. Її образність і парадокс приваблює. Коли ти читаєш і регочеш – це теж поезія. Потрібно до всього звикати.
Анатолій Качан: На мій погляд, термін «дитяча поезія» є не зовсім прийнятним. Бо в такому разі автори ніби наперед випрошують, щоб до їхніх творів ставилися поблажливо, бо це ж, мовляв, для діток. Інша справа, що адресована юному читачеві література має специфічні особливості, зокрема щодо простоти і доступності викладу, притаманної дітям свободи самовираження, ясного і прозорого образотворення і т. д. Як зазначила в одній із рецензій письменниця Лідія Повх, «немає лірики дитячої, є особлива лірика, зрозуміла й дитині».
Леся Мовчун: Питанням рими я зацікавлена, оскільки досліджую риму в лінгвістичному плані. Мушу сказати, що можливості української рими безмежні за рахунок її фонологічного розмаїття. Це не конче мусить бути точна рима, можна добирати приблизні рими. А по-друге, постійно лексикон розширюється, зокрема й дитячий. Найголовніша функція рими в дитячій літературі – мнемонічна, для запам’ятовування. Потрібна і не римована поезія, яка більше для читання і перечитування. А поезія для вивчення напам’ять має бути римована. У літературі для дітей, мені здається, майбутнє за приблизними римами. Вони легко западають у пам’ять і водночас не є банальними.
БараБука: У 2018 році у нас з’явилася номінація «Політ у дитліт» – за те, що дорослий письменник створює дитячу літературу. Можливо, є сенс залучення дорослих поетів до дитячої поезії?
Іван Андрусяк: Це дуже індивідуально. Дитяча поезія – це вірш, як його мислить дитина. Це той момент, який не всі дорослі поети просічуть. Наприклад, Павличко чудовий поет, але в деяких його творах для дітей все одно стирчать «вуха автора».
Анатолій Качан: Колись на творчому вечорі в Будинку художників я запитав М. Вінграновського, чому його вірші, адресовані дітям, зустрічаються і в книжках для дорослого читача? На що він відповів: «Коли я пишу для дітей, то соску в рот не беру». Тобто, незалежно від вікової категорії читачів поезія має залишатися поезією, а не імітацією.
Олеся Мамчич: Майже всі автори, які пишуть для дітей, є дорослими поетами. Комусь вдається, комусь ні. Як практик можу сказати, що це робиться різними півкулями мозку, це абсолютно різний тип творчого процесу, відчуття цього процесу, наслідків. Щоб писати дитячу поезію, треба мати добре відчуття, як цей вірш сприйматиме дитина, щоб це не було повз неї.
Леся Мовчун: Творчі особистості дуже індивідуальні. Один може мислити по-різному і знайти відповідні словесні форми для вираження різної складності думки. Інший може лише десь дуже високо літати у своїх абстракціях і не здатен висловитися простіше, щоб передати доступні образи.
БараБука: Які ви бачите нові форми для дитячої поезії?
Олеся Мамчич: Окрім згаданих відеоконтенту, аудіо, було б добре залучати до читання поезії зірок. Колись у «Гранях-Т» був такий проект «Віршолюбики».
Іван Андрусяк: Так, тоді було дуже гарно знайдено цю форму, цикл поетичних вечорів «Віршолюбики», де читали не лише поети, а й модні особистості.
Леся Мовчун: А для телебачення було б добре робити мультики. Коротесенькі, для ілюстрації і передачі сюжету дитячих віршиків.
БараБука: Тепер у дитячій літературі досить популярні колективні поетичні збірки. Що ви про це думаєте?
Іван Андрусяк: Це робиться тому, що важко працювати з одним автором. А коли ти збираєш 10-15 авторів під одну обкладинку, це значно легше. Це і є пошук форм. Особисто я не планую такого робити у «Фонтані казок». Натомість ми робимо книжку «Сучасна українська казка», сподіваюсь, до «Книжкового Арсеналу» встигнемо. Поки там 21 автор, більшість – це автори з іменами. Серед них Сашко Дерманський, Леся Воронина, Галина Малик, Галина Манів, Соня Атлантова, Богдана Матіяш, Оксана Лущевська та інші. Казки дуже різні, одні дуже мисливі, майже притчі, інші – веселі, як от у Галі Ткачук «Динозавр Яжвамказавр». Моя ж казка буде про смерть.
Резюме/послання від поетів до поетів:
Леся Мовчун: У мене послання до письменників, які пишуть для дітей. Дуже добре, що сучасні поети сміливо створюють нові слова. Це знахідка сьогодення. Але в мене є і побажання, щоб автори не боялися повертати питомо українські слова. Якщо діти розуміють оці вигадані слова, чому ж видавці не впевнені, що діти не зрозуміють якісь старі відновлені слова? Не треба боятися. Українська мова має чудову перспективу, але в неї є і багатий бекграунд.
Іван Андрусяк: Хлопці і дівчата, розслабтесь і балуйтесь.
Олеся Мамчич: У мене послання радше до людей, які працюють із дошкільним віком і молодшим шкільним як педагоги: не лінуйтеся шукати сучасні тексти. Краще не брати роздруківки, які панують у садочку з року в рік, а пошукати на БараБуці імена, які би представляли сучасну поезію, оскільки діти все-таки ростуть у цьому сучасному світі, і їм варто давати щось яскраве і те, що є тепер.
Бонус для юних поетів: поетичні змагання від БараБуки
На честь Всесвітнього дня поезії БараБука урочисто оголошує ЗМАГАННЯ ДВОВІРШІВ!
Правила дуже прості. Ми пропонуємо перші рядки двовіршів, а ви маєте дописати другі.
Як це працює?
Дуже просто і весело. Наприклад, БараБука задає перший рядок:
Ось найбільший хмарочос…
А будь-хто із наших друзів може дописати другий. Ось як це вийшло у відомих дитячих поетів:
Ось найбільший хмарочос
Між будинків наче бос.
(Іван Андрусяк)
Ось найбільший хмарочос
Для метеликів та ос.
(Леся Мовчун)
Далі БараБука пропонує такий перший рядок:
Якось злючий алігатор…
А Олеся Мамчич додає другий:
Зжер бабусин калькулятор.
Натомість поет під псевдонімом Чичибан написав цілих три рядки, і вийшло так:
Якось злючий алігатор
Йти до школи не схотів,
Бо маленький пожиратор
Дуже сильно зголоднів.
Зрозуміли принцип? Гаразд, ну то до справи! БараБука підготувала спеціальний файлик, який можна роздрукувати на всіх учасників вашого поетичного змагання, і відтак писати дотепні, веселі, вигадливі та просто симпатичні двовірші у класі, на гуртках, у родинному колі чи на веселому святкування дня народження!
А якщо ви хочете поділитися вдалими двовіршами, написаними за цим завданням, із широким читацьким загалом — викладайте їх у соцмережах із хештегом #двовіршіБараБуки!
Фото: Анна Третяк
