15+

Страх і сором у маленькому містечку

Ольга Купріян

Яна БЛАЖІВСЬКА Усі побачать / Ілюстрації: Андріана Чуніс. Львів: БОНА, 2020. – 196 с.
Уподобань: 2

«Я народилася ще в ті часи, коли міленіум був далеко попереду, і в ньому обов’язково мав бути кінець світу» – такими словами дев’ятикласниця Таня починає розповідь про визначальну подію (чи ряд подій) у своєму житті. Подій, що призвели до великого і тривожного «всі побачать» – падіння й величі, обнулення й заново написаного життя. Не певна, чи це спойлер, адже все це можна «прочитати» з назви повісті: в ній і бажання зійти на п’єдестал, і страх осоромитися на весь світ. Це все притаманно Тані, від імені якої ми й дізнаємося про життя школярок кінця 1990-х у провінційному містечку десь в Україні.

«Є два способи, щоб стало все рівно: або отримати все, або все втратити»

З перших сторінок ми занурюємося в тривогу очікування кінця світу у близькому майбутньому й іронічно описане бажання урвати бодай крихітний шматок теперішнього. Нас оточують дешеві яскраві речі, якими прагне володіти Таня і її однокласниці – кольорові колготи, чоботи з завуженими носаками на шпильках, «Тетріс» і жуйки «Love is», на яких ми вчилися розбиратися в коханні. Інших джерел для навчання любові в нас не було – батьки нерідко мали погані стосунки, шкільна програма демонструвала суцільне страждання, цікавість до тілесності була строго татуйована, а старші подруги намагалися намацувати стежки любові, як уміли. Тож часто-густо в коханні ми були, як сліпі кошенята, як Таня і її подруга Ольга: дивилися на об’єкт захоплення здалеку, зітхали й намагалися інтерпретувати його поведінку собі на користь. Страждали, а тоді знову намагалися виправдати своїх коханих. Ми не знали нічого про секс (бо в наших батьків при Союзі його «не було», та й у незалежній Україні він не відразу з’явився) і про здорові стосунки, ми вчилися на телесеріалах і вкотре страждали, наслідуючи персонажів книжок про романтичне кохання. Зрештою, ми набивали ґулі й ставали цинічними, або ж вчилися жити, як уміли.

Таня, яка розповідає цю історію з висоти свого дорослого досвіду, схоже, навчилася іронічно ставитися до своїх юнацьких переконань. По правді, ця самоіронія, що межує з сарказмом, на початку заважає співпереживати оповідачці. Складно розгледіти в ній драматичну героїню аж до кульмінаційного моменту, де все перевертається з ніг на голову, і Таня нарешті отримує те, чого хотіла від початку.

«Я хочу бути такою, як ви. Щоб так, як вам, було все рівно на всіх, на чужу думку» – каже вона своєму особистому янголові чи демону (про це їй доведеться поміркувати згодом), не питаючи про ціну. Продершись крізь усі нашарування Таниного самозахисту, які приховують її глибоке страждання, її страх перед чужою думкою та осудом, її невпевненість у собі, – починаєш їй співчувати. Тож коли вона зрештою втрачає все – бо саме такою є «ціна», яку доводиться сплатити за байдужість до громадської думки, – відчуваєш, що ти на її боці. Адже ця історія – не лише про Таню кінця 90-х, вона про кожну дівчинку, яку навчили озиратися на інших і не помічати себе: «“Я” – остання літера в алфавіті» – казали нам, «Думай, що люди скажуть!», «Дивись, щоб мені не було за тебе соромно!».

«Усі побачать» – дебютний твір письменниці Яни Блажівської, і, звісно, йому подеколи бракує технічної вправності. Затягнута композиція, картонні персонажі, неправдоподібність одного з ключових героїв, спокусника й «визволителя», невиразність конфлікту – це все простір для росту. Попри те, повість цікава не лише як свідчення реальності часів найсвіжішого зламу століть. Хоча й ця атмосфера тягучості, сірості, невиразності й полювання на «шмаття» зображена досить колоритно, а ілюстрації Андріани Чуніс стильно підкреслюють ту епоху. У всякому разі повість претендує на цікавий зразок янґ едалту – не лише для сучасних підлітків, але й для їхніх дорослих батьків, які виросли напередодні «кінця світу».

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар