Світло темної матерії
Чому на Венері не ростуть кавуни? Як народжуються зірки? Що таке екзопланети? Відповіді на ці та багато інших запитань про космос ви знайдете у книжці Кирила Безкоровайного «Моя подруга з темної матерії».
Автор знайомить читачів із неординарною родиною. У ній є батьки-астрофізики, двоє дітей і пес Жуйка. «Хоч би що, усі в моїй родині в захваті від космосу» – попереджає хлопчик, головний герой книжки. Він і розповідає цю історію.
Усе, що ти бачиш навколо, – створене із зоряного пилу. В ядрах зірок готуються важкі елементи. Коли зірки вибухають, ці елементи розлітаються Всесвітом. Ці елементи називаються загадково – МАТЕРІЯ. Планети, рослини, що ростуть на цих планетах, річки й моря, гори, усі комашки, тварини, навіть ти – усе складається з цієї матерії.
Саме довколакосмічні теми – ключові у книжці. Чи не на кожній сторінці наведено цікаві факти про сонячну систему, зірки, планети, вулкани тощо. Вони захоплюють і часом дивують не лише дітей, а й дорослих. Проте елементи нон-фікшн вдало доповнені художнім сюжетом. Така комбінаторика розширює можливості книжки й дає ще більше приводів для обговорення. Одного разу хлопчик прокидається посеред відкритого космосу і знайомиться там із Бусею. Вона – дівчина з темної матерії. Але важливіше, що Буся шукає собі друга. Разом діти мандрують планетами й галактиками та навіть святкують день народження Всесвіту. Подруга з темної матерії стає для хлопчика (а заразом і для читачів) провідницею в загадковий світ Космосу. Але після пригоди з розбиттям маминого телескопа і брехні Буся більше не приходить. Хлопчик прагне виправити прикру помилку й повсякчас шукає свою подругу. Всі його спроби виявляються марними. Чи таки не всі? Кожному книжка дасть свою відповідь.
На прикладі своїх персонажів Кирило Безкоровайний майстерно транслює важливі сімейні цінності. Виокремлю кілька показових: звичка родинного читання (тато читає дітям перед сном), вміння обговорювати з батьками проблеми й ділитися переживаннями (дорослі дізнаються про Бусю), турбота про менших (дбайливе ставлення до сестрички Соломки), традиція династії (діти виросли й обидвоє стали ученими-астрофізиками) тощо.
Історію увиразнюють чудовезні ілюстрації Дар’ї Скрибченко. Насичені темно-сині й фіолетові кольори створюють особливий візуальний затишок. Зокрема, привертає увагу те, як художниця зобразила місце для читання. Мама з книжкою зручно сидить на килимку, а діти уважно слухають її зі своєї схованки-вігваму (халабуди), оздобленої ліхтариками. Ця ілюстрація демонструє дієвий спосіб популяризації читання. І, звісно, надихає створити подібний простір у власній оселі. А космічні пейзажі Дар’ї – космічні в усіх сенсах. Їх просто потрібно бачити.
Окрім наукової складової, текст вартий розгляду і з філософської точки зору. Мандрівка планетами з уявним другом – це лише поверхневий пласт сенсів. Їх криється значно більше. Про скінченність і безкінечність, про народження і смерть, про чесність із собою і про власний шлях кожного. Епізод про Великий вибух – «початок часу, початок усього, що ми знаємо і любимо» – устами дівчини з темної матерії звучить особливо глибоко.
Загалом книжка «Моя подруга з темної матерії» дарує естетичну насолоду й однозначно варта місця на полиці з книжками для дітей і для дорослих водночас. До речі, після сімейного прочитання книжки спробуйте порахувати, хто скільки цікавих фактів дізнався. А потім порівняйте власні результати.
