Леся приміряє на себе слово «сирота», кутається у мамині светри стриманих кольорів, ховається за навушниками і хоче, щоб на неї припинили звертати увагу.
Підліткове фентезі має щонайменше дві важливі місії.
Викладач просить сісти поруч і вислуховує відповідь, поклавши руку на дівоче коліно. Тренер, вирівнюючи поставу, ковзає рукою значно нижче спини. Такі чи подібні ситуації знайомі багатьом жінкам. Не оминає їх увагою і література.
Якщо ще кілька років тому підліткова література здебільшого була перекладною, ситуація поступово змінюється, і на полицях книгарень з’являється все більше книжок українських авторів. І це вже не якісь далекі підлітки, які живуть у Нью-Йорку чи Вроцлаві, це наші рідні, з Києва чи Миколаєва.
До прочитання «Коконів» я навіть не усвідомлювала, як сильно мрію про оповідь, пов’язану з рідним містом. І для мене було важливо, щоб вона розповідала про Київ і про життя в ньому від імені моїх ровесниць, які намагаються знайти своє місце в житті та не загубити себе й одна одну.
У садочок у групу чотирирічок двічі на місяць приходить бібліотекар.
Художниця Ганна Осадко експериментує з керамікою і створює ангелів перемоги, а невдовзі вийдуть її прозові книжки для дітей. Про це все – в розмові з БараБукою.
