Леся приміряє на себе слово «сирота», кутається у мамині светри стриманих кольорів, ховається за навушниками і хоче, щоб на неї припинили звертати увагу.
Що українські батьки переважно готові купувати, а що – ні, зрозуміло і з фейсбук-скандалів, які час від часу виринають довкола книжок на «заборонені» теми: зазвичай це має бути щось максимально світле, добре, ідеальне, бажано з реалістичними ілюстраціями, простими словами і з рівномірними поділом на сторінці тексту і картинок.
Напевно, складно знайти більш табуйовану тему в українській дитячій літературі, ніж тема смерті. Особливо для категорії найменших читачів, у яких питання про кінечність усіх, кого ми любимо, вперше постає в 4–6 років.
Коли ти вже знаєш, що таке «безтатні ночі», чекаючи його з Майдану. Коли ти пізнаєш смак того високого між-топольного неба, на якому раптово – в одну із дуже темних похмурих ночей – оселилася його душа, перетворившись у зірку.
У садочок у групу чотирирічок двічі на місяць приходить бібліотекар.
Художниця Ганна Осадко експериментує з керамікою і створює ангелів перемоги, а невдовзі вийдуть її прозові книжки для дітей. Про це все – в розмові з БараБукою.
