У дитліті нам дуже бракує сучасного бачення


Побутує думка, що у сфері української дитячої літератури всі одне одного знають, ба навіть більше – одна людина може бути водночас і автором дитячих книжок, і її дослідником, критиком, і редактором. Валентина Вздульська цілком підтверджує цю думку, саме її праця і старання багато в чому змінюють уявлення про те, якою має бути сучасна українська книжка для дітей і підлітків. Валя – один із рушіїв дитячого літпроцесу, співзасновниця «Рейтингу критика» й блогу «Казкарка», авторка дитячих оповідань і повістей і непримиримий борець зі стереотипами в сучасній дитячій книжці. Про це, а також про те, як батькам не помилитися з вибором дитячої книжки у складний економічний час – у розмові на БараБуці.

1

– Валю, ось Ти поєднуєш у собі кілька професійних іпостасей – Ти й критик дитячої літератури, і її авторка, й редакторка. Чи буває в цих іпостасей конфлікт інтересів? Як із цим упоратися?

– Коли ринок такий малий, людей, які серйозно цікавляться дитлітом, небагато, і вони займаються всім одночасно. Маріанна Кіяновська, Іван Андрусяк, Таня Щербаченко, Сергій Іванюк, Галя Ткачук… Можна називати й називати. Брак диференціації – річ у даному разі не дуже добра. Але якщо ринок зростатиме, вона зростатиме теж.

Є така думка, що через це бабрання у спільній пісочниці в нас і немає нормальної критики дитячих книжок. Вмикається «кумівство» або ж іще якісь міркування на зразок: «Якщо я напишу погану рецензію про книжку цього видавництва, вони потім не візьмуть мій рукопис». Але, гадаю, тих учасників «Рейтингу критика», які ще й пишуть книжки для дітей, у цьому не звинуватиш. Ми мали на меті зробити все прозоро, оприлюднити принципи оцінювання, оцінки, зауваги, усі наші дії. І ми це зробили.

– Останнім часом багато говорять про брак школи для цих критиків дитячої літератури. Чи може «Рейтинг критика» із його сформованою методологією стати такою практичною школою аналізу текстів для дітей і підлітків? Якщо ні, то яким бачиш вихід із ситуації, враховуючи, що далеко не кожен має змогу вчитися закордоном і читати літературознавчі тексти іноземними мовами?

– Гадаю, що «Рейтинг критика» не стане «школою», бо школою має бути академічний бекграунд. Але він може допомогти, це правда. Цей рейтинг робить дві важливі речі. По-перше, перестає миритися з халтурою в дитліті та закликає до того ж покупців. По-друге, започатковує важливі дискурси. Наприклад, піднімає тему сексизму в українській дитячій літературі або наголошує на важливості ідеології мультикультуралізму. Адже багато наших авторів, редакторів та критиків про такі речі, пов’язані з ідеологіями, в більшості не думають, не мають потрібних фільтрів. Вони досі живуть хто в 1950-х, хто в 1990-х, тож їх треба добряче поштурхати. Є люди, готові до змін, але часто не знають, що, як і куди. Нам усім допоміг би на початковому етапі переклад українською бодай 2-3 знакових монографій чи збірників наукових статей із дитліту з англійської чи німецької. Щось на зразок Keywords for Children’s Literature. Навіть не уявляю, хто захотів би купити права. Кепсько те, що літературознавці із сучасною освітою, які володіють теоріями, майже не приходять у теорію та критику дитліту в Україні. Постколоніальні студії, психоаналітична, марксистська, феміністична критика, рецептивна естетика, наратологія, семіотика, деконструкція… Теорії й методології, які допомогли б нам зрозуміти, де ми є та що ми маємо в дитліті. Натомість у нас говорять переважно про дидактику.

2

З художницею Надею Каламєєць

– Здається, останніми роками помітно своєрідний «діалог» між критиками й видавцями та авторами. Кілька років тому критики скаржилися на брак літератури для підлітків, проблемних текстів, книжок-картинок – і ось, ми спостерігаємо, як помалу ці ніші заповнюються. Якщо враховувати, що автори й видавці дослухаються до критиків, то над чим Ти порадиш працювати далі? Які ніші насамперед заповнювати? Яких тем і жанрів бракує?

– Проблема підліткової літератури та проблемних текстів лежала на поверхні та й досі там лежить. Книжки-картинки – світовий тренд номер один, який не оминув і Україну. Це можуть бути збіги. Хоча, з досвіду нашого блогу про сучасну дитячу літературу «Казкарка», можу сказати (і моя колега по блогу Оксана Лущевська підтвердить), що окремі наші розвідки про варті уваги книжки іншими мовами були помічені, і наслідком (або це збіг) стало кілька перекладів. Власне, нам страшенно бракує перекладів якісної сучасної прози для дітей та підлітків. Адже такі книжки створили б хороший бекграунд для вітчизняних авторів. Свого часу видавництво «Юніверс» започаткувало серію лауреатів премії Андерсена. Вийшли друком книжки Марії Ґріпе, Турмуда Гауґена, Анні Шмідт. Але вони не мали належної промоції. За умов кризи купівля прав стає проблемою, тож видавці, мабуть, працюватимуть передусім із вітчизняними авторами. Гадаю, нам бракує уваги до найменших читачів – дітей до 3-4 років. Адже тут хороших, належного естетичного рівня книжок катма. Важливо було б також працювати над якісними зразками нон-фікшн. Але в інших нішах, навіть відносно заповнених, теж доволі сумно. Адже річ не лише в кількості, але й у якості.

– Критики, зокрема Валя Вздульська, бувають суб’єктивними? Як у такому разі залишатися чесними перед собою й читачами?

– Критик мусить знати, що той самий текст різні читачі сприймають по-різному. Тож його завдання – не виносити «вирок», а розкрити множинний потенціал тексту, показати, якими кольорами та для кого може вигравати ця книжка. Скажімо, те, що для критика звучить набором штампів, для дитини може стати одкровенням. Дуже гарно на тему дитячої рецепції висловився Ніл Ґейман у лекції «Що ж таке в біса дитяча література». В оригіналі там «не в біса», а жорсткіше, якщо хто пригадує.

3

– Я – звичайний покупець дитячих книжок. Я заходжу у книгарню й, маючи обмежену суму коштів, хочу вибрати якісні дитячі книжки на різні вікові категорії. Як я можу відрізнити добру книжку від поганої, беручи до уваги, що в мене немає часу читати її повністю і що я не стежу за літературними сайтами? Чи є якісь ознаки добрих і поганих книжок, які можна визначити за відносно короткий час?

«Насправді, якщо мова не про якісь світоглядні речі, а про технічну вправність, то хоч би яким вправним критиком чужих текстів був письменник, зі своїми текстами він безпорадний».

– Найперше впадає в око, звісно ж, обкладинка. Якщо вона не ображає вашого хорошого смаку, можна піти далі й поглянути на довідкову інформацію. У кожної хорошої книжки крім редактора має бути вказано коректора. Якщо його немає, ви можете купити книжку з купою помилок. У книжці іноземного автора обов’язково має бути вказано перекладача, інакше є ризик натрапити на комп’ютерний або просто кепський переклад. Відтак варто звернути увагу на папір і шрифт – чи не важко буде дитячим очам. Погляньте на рекомендований вік читачів, але не довіряйте сліпо цій інформації. Краще переконайтеся самі. Книжки для найменших читачів до 3-4 років мають бути зроблені з картону або дуже цупкого паперу, щоб їх не можна було порвати. Ілюстрації в них мають бути прості, впізнавані, без дрібних деталей, із простими яскравими кольорами. Або чорно-білими (у світі є прекрасні зразки таких книжок, але в нас таких належного естетичного рівня видань немає). Темами таких книжок можуть бути щоденні справи та ритуали. Згодяться римовані вірші, пісні, колискові, короткі казки. Тексти мають бути дуже короткими, оскільки концентрація уваги в таких дітей теж дуже коротка. Діти 3-5 років люблять римовану поезію, кумулятивні казки (з повторюваними діями на зразок «Ріпки»), історії про щоденний досвід. Обсяг книжки має бути такий, що її можна прочитати за один раз. Для дітей 6-7 років, які щойно навчилися читати, у книжці не може бути забагато тексту. Речення мають бути прості, короткі. Спробуйте, як книжки для дітей звучать вголос. Це важливо. Купуйте книжки для старших дітей разом із ними. За жодних обставин не ігноруйте естетику ілюстрацій, адже вона допомагає формувати смак вашої дитини.

Хоч би для якого віку ви обиратимете книжку, розгорніть її на будь-якій сторінці та прочитайте стільки, скільки дозволить вам час. На жаль, в Україні гарне оформлення нерідко поєднується з маловартісним текстом. Тож вгадати без читання складно. Не врятує навіть класика, адже й тут можна натрапити на переклад не з оригіналу, а з мови-посередника.

– За що українську дитячу літературу можна покритикувати, ми вже знаємо завдяки «Рейтингу критика», а за що її можна похвалити?

– Якщо мова про останні роки, то можна хвалити окремі тексти, гадаю. Наприклад, «Джур» і «Потерчат» Рутківського, дитячу поезію Голобородька, Григоріва, Андрусяка, Кирпи, Савки, «Інший дім» та «Про кита» Лущевської, «Душницю» Арєнєва, підліткове фентезі Дяченків, першу книжку трилогії «Лісом, небом, водою» Сергія Оксеника. Також варто відзначити сучасні книжки-картинки, які робить «Видавництво Старого Лева». Я не вважаю їх еталонами, але це новий для України формат і підхід. Час до часу в нас виникають якісь дуже гарні, сучасні й стильні проекти, на зразок путівника «Мій маленький Київ» чи серії білінгв від видавництва «Братське», які свідчать про те, що приходять нові покоління із сучасним баченням. Сучасного бачення нам дуже бракує в дитліті.

4

У домашній бібліотеці письменниці, літературного критика й редакторки 🙂

– Тепер про Твою іпостась авторки дитячої літератури 🙂 Чи враховуєш Ти сама зауваження літературних критиків? Чи пишеш із думкою, що ось тут не має бути стереотипів, а тут мусить бути обов’язково складна й глибока тема? Інакше кажучи, чи чуєш у собі голос Валі-критика, коли Валя-авторка береться за ноутбук із наміром записати класну ідею для книжки?

– Мені вистачило мудрості зарізати два напівготових романи. Один – на сюжет української народної казки. Інший був романом у верлібрах. Популярна річ в англомовній дитячій літературі, але в Україні про таке мало хто чув. Тож це дуже підкупало. Це жанр, що використовується для дітей, які не дуже люблять читати. Їх приваблює мала кількість слів на сторінці й те, що книжку можна просто ковтнути. Раз – і прочитав цілу, оце так! Для дітей, які насилу долають десять сторінок, це здається досягненням та викликає азарт читати далі. Водночас такі книжки залучають до поезії, зокрема верлібрів.

Насправді, якщо мова не про якісь світоглядні речі, а про технічну вправність, то хоч би яким вправним критиком чужих текстів був письменник, зі своїми текстами він безпорадний. Тож тут зарадить лише потужна «начитка», аналіз взірцевих текстів (як це зроблено?), постійна практика та професійний читач-редактор під рукою, а краще – відразу кілька.

Коли писалося «Різдво для Ніни» чи «Вертихвіст», мені дуже бракувало взаємодії з редакторами, контент-редакторами. А ось «Подорож листа» читало й випробовувало багато читачів і кілька редакторів. Цю книжку ми з ілюстраторкою Дашою Раковою та видавництвом «Братське» намагалися зробити за всіма правилами книжок-картинок.

– Ну, і, ясна річ, Ти ще й читач дитячих книжок. Які з них ти б могла порадити – як друг, а не як критик – дітям і підліткам, які не люблять читати? Якщо вони не перекладені, то, може, нас знову ж таки почують видавці й замисляться про переклад? 😉

– Дітям, які не люблять читати, варто рекомендувати щось легке й дуже-дуже захопливе. І необов’язково задавати високу планку. Є, скажімо, жанр міського фентезі, яким зачитуються підлітки в усьому світі. Це величезний ринок. Ми ж маємо лише кілька перекладів. Те саме стосується якісних коміксів і графічних романів. Також багато хто спостерігав картину, коли діти й підлітки, навіть ті, хто не любить читати, переглянувши екранізації, сідали читати «Володаря перснів» чи «Голодні ігри». Та в Україні дуже мало перекладається таких книжок. Але ж маскульт українською – це стратегічна річ, якою не можна нехтувати.

Розпитувала Ольга Купріян. Фото надано Валентиною Вздульською

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар