У конкурсі «Читай-Пиши» переміг… Жадан!


7 травня відбулося оголошення переможців конкурсу відгуків «Читай-Пиши». Усього на конкурс надійшло 237 текстових робіт, 40 із них потрапили у фінал. 95% рецензій фіналістів – це враження та аналіз творів сучасних українських авторів, і лише 5% відгуків розповідають про твори класиків.

Експертки БараБуки та методистки НЦ «Мала академія наук України» прочитали всі роботи і визначили, які книжки обирали учасники найчастіше, хто з українських авторів найпопулярніший серед підлітків Луганської, Донецької та Харківських областей, а також які теми і проблеми найбільше резонують юним рецензентам.

Серед робіт фіналістів обох вікових груп найчастіше траплялися рецензії на твори Сергія Жадана (12,5%), Насті Мельниченко (7,5%), Ірини Мацко, Софії Андрухович, Сашка Дерманського, Маші Сердюк, Володимира Рутківського та Анастасії Нікуліної – 5%. Решта письменників «отримали» по 1 рецензії від учасників.

Перемога Серія Жадана в цьому підрахунку виглядає досить логічною, адже те, про що пише письменник, дуже близьке тамтешнім підліткам. Школярі Луганської, Донецької та Харківської областей не з книжок знають про війну, тому твори «Ворошиловград» та «Інтернат» їм найбільше відгукуються. У своїх рецензіях конкурсанти зіставляють події з власного життя з описаними у творах, рефлексують про війну на Сході та зміни, з якими їм довелося стикнутися, співпереживають героям та шукають відповіді на найболючіші запитання.


БараБука публікує уривки з «жаданівських» творів конкурсантів:


Аліна Ручко, 16 років, м. Харків (з рецензії на твір «Ворошиловград»)

Сергій Жадан – не дитячий письменник, але і я вже не дитина. Я дивлюся телевізор, читаю і слухаю новини, у моєму класі навчалися дівчатка з Горлівки, батьки двох моїх однокласників – учасники АТО. Мені зрозуміло, яка гроза збирається над маленьким шахтарським містечком. Але навіть після того, як я прочитала оповідання, поговорила з батьками, вчителем, однолітками, я все одно не в силі зрозуміти: за що? За що на цих нещасних людей падає тягар війни, невже вони мало страждали без цього? Невже не досить того, що родина втратила матір, що юна дівчина втратила коханого, що кожен з цієї родини живе сам по собі, а холодильник їм потрібен лише для зберігання ліків? Невже замало того, що вони ніколи не були щасливими? Навіть у дитинстві…


Олеся Кріцина, 16 років, м. Харків (з рецензії на твір «Месопотамія»)

Книга Сергія Жадана справила на мене сильне враження саме через сюжетну лінію. Наприклад, найемоційнішою мені здалася сцена бійки після весілля Сєні й Соні, коли Іван вступився за постраждалих Данила й Олега. Іван не побоявся піти проти натовпу й захистити слабших, він намагався встановити справедливість, саме через це він є моїм улюбленим героєм «Месопотамії». Хоча не можу не звернути увагу на частину під назвою «Матвій», у якій головний герой протягом десяти років зустрічає раз на рік одну й ту саму жінку. Вона змінює зачіски, імідж, спосіб життя, чоловіків, але все одно залишається коханою Матвія. Ця історія мене найбільш здивувала, адже завдяки їй я зрозуміла, як змінюється наше оточення, люди навколо нас, як високо ми іноді літаємо і як легко можемо впасти, втративши все.


Артем Микосянчик, 17 років, с. Роздольне Луганської області (з рецензії на твір «Інтернат»)

Після та під час прочитання твору Сергія Жадана «Інтернат» я довго не міг вийти з роздумів. Чому? Напевно тому, що це занадто близько до мого серця та відбувається і по сьогоднішній день у реальному часі. Тема війни розкривається не думками або міркуваннями, вона розкривається очима людей. Очима людей, які втратили лік часу, які не знають, що саме їм робити. Автор показує, що стояти осторонь не вийде навіть зовсім байдужим людям, у них просто немає вибору. Роман не лише про війну, але й про страх, про відвагу та про відповідальність.


Юлія Старікова, 16 років, с. Веселе Луганської області (з рецензії на твір «Ворошиловград»)

Цей твір про моє місто. Місто, куди ми любимо їздити на річку з шашликами, місто, де я вперше каталася на атракціонах, куди ми приїздили навіть пізнього вечора, щоб подивитись на святковий салют. Старобільськ. Багато критиків та експертів вважають, що це не про нього, але сам Сергій Жадан стверджував, що це він. Отже, як і місто, роман насичений усім рідним, близьким, знайомим, душевним. Він, як і наші почуття, легкий, а мова – знайома з повсякденного життя. Сюжет на початку може здатися банальним, нединамічним. Але «Ворошиловград» – це не твір про динаміку. Автор поступово розкриває усе те, що передається від батька до сина, цю невимовну любов до рідного міста, села, людей, землі, до всіх цих дивних традицій і почуттів, які назавжди залишаються в наших серцях. Кожен сюжетний поворот, кожна дрібниця пробуджує це почуття в головного героя, підіймає його з глибин забуття.


Руслан Тупіков, 12 років, с. Зориківка Луганської області (з рецензії на «Інтернат»)

Я живу на Луганщині і вже знаю, хто такі військові, що таке блокпост, хто такі біженці. Мені поталанило, що я живу на тій території, де не впала ні одна міна, але вибухи здалеку я чув. І от саме про ці події, які відбувалися у 2014 році, я прочитав у книзі Сергія Жадана «Інтернат»….

Я цей роман прочитав на одному подиху, мабуть, тому, що тут зображується такий же хлопчик, як і я. Як і він, я теж інколи маю проблеми з поведінкою, інколи і мені не хочеться вчитися, але я б не хотів би бути покинутим своїми батьками в інтернаті. Сашко – сміливий хлопчик, бо він не піддався страху, а іноді навіть допомагав і підтримував дядька. Я впевнений, що доля цього хлопчика в подальшому буде щасливою на своїй рідній землі, бо ті хто пережив таке страхіття, завжди буде цінувати своє життя і життя своїх близьких.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар