Удвох
Майже-шестирічні дівчатка – найзагадковіші створіння на цій планеті. З цим погодяться навіть ті, хто ними був. Що вже про інших казати. Вони вміють готувати яєчню, мити посуд і не так вже багато тарілок при цьому розбити, люблять годинами дивитися у вікно («В тебе ж є вікна, правда?»), читати і все на світі підраховувати, бояться зубного лікаря, зливи і вовків. А ще прозиваються Вишнею.
Тридцятитрьохрічний Ярик і мала Вишня – дивакувата парочка. Він надибав її, як і годиться, у фруктово-овочевому відділі гастроному (дітей у капусті знаходять, ви ж в курсі?). Але Вишню там із запискою «Потурбуйтеся про неї. Будь ласка» вкотре покинула мати, нездатна прогодувати своє дитя. Так може починатися і казка-притча, і роман виховання, і соціально-психологічна проза. Так починається повість, що містить всі ці елементи – «Вишня і я» Олексія Чупи.
«Ярчик зловив себе на цікавій думці. Виходило, що він підсвідомо вчить Вишню. Вчить дотримуватися правил. Тих самих, які його все життя лише дратували»
Чоловік, який не звик в цьому житті до жодних зобов’язань, береться про ту загадкову дитину піклуватися. Кожний проведений разом день вони відзначають апельсином, щоб з’їсти їх, коли набереться сотня – такою була забаганка кумедної шестилітки. Фруктів скупчиться рівно дев’яносто два, до останнього дня літа. Хтось із них в результаті постаршає. І то не лише Вишня.
Дорослий, який починає повніше відчувати й розуміти світ, коли поруч із ним з’являється дитина. Тема очевидна й не нова. Та й пара чоловік середнього віку і юна панянка навіть для української прози – не оригінальна («Та, що прибула з неба» Гуменюка хоча б). Але симпатичні Чупині герої почасти знімають «художню умовність» їхньої «невипадкової» зустрічі… Звідки взялася дівчинка насправді? От так хтось бере до себе чужу дитину – і по всьому? Що там за темна історія з матінкою-зозулею?.. Хотілося би більше про те, аби вдовольнитися вповні ще й соціальним, а не тільки притчовим шаром повісті. Наразі нам зрозуміло: Вишня тут, щоб виконати певну місію.
Вона її здійснить, безперечно. А поки що можна почитати про Карлсона, завести друзів і погратися з ними «у магазина», малювати крейдою на асфальті, годувати качок, закохатися, чекати в гості метелика. Купа серйозних орудок! Це найголовніше: мати насичене важливим справами й добрими спогадами життя.
Історія страхів. Вишня боїться зливи, точніше – потопу. Ярчик лікує той жах: поки тривають червневі зливи, ті двоє у квартирі будують човна. Так зростають, фіксує він: на зміну страху приходить цікавість, якщо показати безпідставність фобій. Сам Ярчик спочатку мало чого побоюється, хіба що «одомашнити» мимохідь кицьку чи жінку. Відтак з’являються справжні жахи: що Вишня голодна, що вона поріжеться, випаде з вікна, піде врешті-решт. Скажімо, вони обоє просто відвертаються, проходячи повз ту крамницю, де мала знайшлася – навіть дивитися несила; двійко переляканих дітей. Так зростають: на зміну страху приходить сила, коли усвідомлюєш, чого саме варто боятися. Чупині герої назвуть це дуже просто: зціленням.
Ніжна, ба навіть елегійна історія про необхідність притримуватися правил співжиття й не зраджувати довіру того, хто від тебе залежить. Дитяча повість про дорослих або доросла повість про дітей – обирайте самі, який із варіантів вам ближче. А то й прочитайте книжку двічі.
