Уперед і вгору з прикладами
Зацікавлення наших дітей незмінно скеровані вперед і вгору. Вчорашні хлопчаки й дівчатка, може, під нашим далекозорим наглядом і тим більш імовірно, що зовсім без нас, цілоденно пеленгують вказівники та мотивації, намацують доступні витягнутій руці креслення самоархітектури, щоб уперше свідомо й самостійно, за власним образом і вподобою будувати з себе СЕБЕ. А от що саме вони об’єктивно можуть знайти й зужити з цією метою, закласти підвалиною свого єства – залежить цілком від нашої здатності визначити їхній час, визнати право й забезпечити можливість необмежено читати, слухати, дивитися й споживати інформаційний простір сьогодення настільки повно, наскільки глибоко можуть їх затягти вага й мотивація власної спраги.
«Історії талановитих людей» – перше з ніби й «дорослого» читання, яке варто запропонувати тинейджеру, бо це книжка-верифікація, книжка-мапа, в якій написано не «про» селебрітіз, – нею йдеться поруч із непересічними людьми, а отже, й виходиться на якісь незлецькі стежки. Інтерв’юерка-укладачка гостинно веде читача за лаштунки власного зіркового неба, поступається «теплим кріслом навпроти», і в нім так розслаблено німується та сприймається, довкола гріє єдність, панорама вікна за плечима співрозмовників живо малює щоразу нові захопливі обрії, а луна суголосся розростається до самовпізнання, з яким так і тягне повторювано погоджуватись у дії.
«“Історії талановитих людей” – перше з ніби й «дорослого» читання, яке варто запропонувати тинейджеру, бо це книжка-верифікація, книжка-мапа, в якій написано не “про” селебрітіз, – нею йдеться поруч із непересічними людьми, а отже, й виходиться на якісь незлецькі стежки»
У цій книжці ревно шукають свій шлях, сумніваються й бліднуть від жаху невизначеності, звіряються у прагненнях, звитяжно змагаються з обставинами всередині та ззовні, розчаровуються та, погордо зриваючись, знову не дають подертим колінам розсмакувати асфальт. Тут знаходять себе в неочікуваних місцях, перегукуються американським сленґом і практичною географією, відверто забивають на стереотипи й вишукано каламбурять. Ці прості й елегантні, ерудовані й тому щиро розгублені, а тоді зібрані й цілеспрямовані, нетривіальні та майже щасливі люди пілотують експедицію до власних зенітів і пропонують підвезти кожного подорожнього, якщо йому таки по дорозі.
Що казати: разом із нагрітим сідалом крісла та формою відтиску думки в ньому, нам дістається багато чого від авторки – захоплення, жива цікавість і тепла симпатія до одинадцятьох справжніх й амбітних людей: письменників, перекладачів, журналістів, громадських та культурних діячів, телеведучих, адвокатів і музик різноманітних напрямів, а також сміливих поєднань усього цього в різних пропорціях.
Тож кого відкриють чи актуалізують для себе читачі цього видання, клубки чиєї культурної діяльності й розмаїтої творчості розмотуватимуть, нанизуючись самі? Тут подають теплими Юрія Андруховича, Катерину Ботанову, Ольгу Герасим’юк, Ларису Денисенко, Iрену Карпу, Андрiя Куликова, Iвана Леньо, Сергiя Лещенка, Юрiя Макарова, Мар’яну Садовську, Наталку Сняданко та й, зрештою, саму Ірину Славінську – успішну й вельми амбітну літераторку, критика, перекладачку, журналістку, шпарину до цієї галереї достойних облич, за сумісництвом й одну з живих фотографій експозиції.
