Упоратися з болем: «рецепт» від норвежців
Норвезькі письменники не бояться складних тем у дитячій літературі. У цьому українські читачі давно могли переконатися завдяки майстерним перекладам Галини Кирпи та Наталі Іваничук. Починаючи від 22 липня 2011 дитяча й підліткова література набула нового змісту: читачам розповідають про вибух в урядовому кварталі Осло та розстріл молодіжного табору на острові Утоя, які здійснив Андерс Брейвік, – події, що змінили Норвегію й завдали донедавна відносно безтурботному народові невигойної травми. Сайт «Букмоль» оприлюднив ключові тези з доповіді норвезької дослідниці літератури Осе Марі Омундсен (Åse Marie Ommundsen), що стосуються норвезького досвіду подолання колективної травми. БараБука ділиться ними й зі своїми читачами, оскільки й нам із вами може стати в пригоді норвезький досвід.
Найпершими на події 22 липня зреагували, безумовно, ЗМІ: наступного ж дня – інтернет-ресурс для дітей «Супер-новини» та, трохи згодом, традиційний паперовий – дитячий додаток до найбільшої норвезької газети «Афтенпостен-молодша». У п’ятницю стався вибух – у вівторок, так само, як і щотижня, школярі, могли прочитати свіжу «Афтенпостен», справді популярну серед цільової аудиторії.
Маленькі статті в обох ресурсах мали дві великі мети: пояснити та заспокоїти. «Супер-новини» розмістили низку матеріалів, з-поміж них – відео із заголовком «Непокоїшся, що сталося?», які пояснювали хронологію подій і припускали, чому вони могли відбутися. А також надавали контакти тих, із ким можна поговорити, наприклад, «дитячого» підрозділу Червоного Хреста.
Не боятися і говорити. Відповідати любов’ю на ненависть. Вшановувати, але усвідомлювати, що життя триває. Безліч матеріалів різного ґатунку з такими думками і закликами та теґом «22 липня» з’являлися тоді, та й досі публікуються на сайті «Супер-новин»: репортажі, свідчення очевидців, особливо підлітків, яким не поталанило опинитися на Утої, але пощастило вижити.
Наступного 2012 року вийшла друком підліткова книга «Якось було собі літо» (Det var en gang en sommer, автор – Vidar Kvalshaug), що сподівано набула значного розголосу. «Якось було собі літо» – це хронологічно викладені події одного дня, розбиті на оповідання, але об’єднувані також сюжетом-обрамленням: хлопчик власноруч майструє меморіальний човник, аби вшанувати загиблих. Великою мірою під впливом перших реакцій у ЗМІ, стверджує Омундсен, книга намагається навіяти найголовніше почуття – безпеки. І разом із тим – відбити психологію двох ключових постатей, злочинця та героя. Відповісти на прості й складні водночас, але від того не менш болісні питання: його випустять? як він міг бути таким злим? Брейвік в одному з оповідань – це «хлопчик, якій не вмів гратися», скоріше нещасний, аніж сильний і страшний. Бо справжньому героєві не потрібна зброя, як-от хлопцеві, що рятував інших під час розстрілу молодіжного табору.
Одне з оповідань прямо проголошує право бути сердитим, але закликає відрізняти злість від ненависті. Уся ж книга стверджує право «малого», не менше, ніж «дорослого», читача знати, отримати пояснення та відповіді на власні питання. Спонукало до рефлексії колективної травми, якою стали для норвежців теракти 22/7, ще й у таких різних текстах, усвідомлення того, що більшість жертв Брейвіка – підлітки.
«Якось було собі літо» можна читати на самоті, а краще – з близьким дорослим або старшим братом чи сестрою. Книга отримала чимало вдячних відгуків від батьків, які вже тепер купують її своїм маленьким дітям, бо інакше не знають, як за кілька років розповісти, що трапилося «одного літа».
Джерело: Букмоль.
