0+

Вчимося мандрувати

Iрина Гищук

Ноа КРЕМЕНЧУЦЬКА, Надія ДОЙЧЕВА-БУТ. Подорож Україною. Літо. Зимова Подорож Україною. Від Свята до Свята. – Київ, 2015.
Уподобань: 3

Сімейні мандри та книжки-розглядалки нині в тренді. Тож серія вімельбухів про мандри Україною, яку задумала Ноа Кременчуцька, а намалювала ілюстраторка Надія Дойчева-Бут, саме на часі, і то з багатьох причин. Не буду вкотре розповідати тут про те, як мало ми знаємо про власну країну, як рідко мандруємо (і чому подорожувати, надто ж із дітьми, просто життєво необхідно), так само не буду розводитися про користь книжок-розглядалок і для дітей, і для батьків. Натомість пропоную трохи помандрувати самими книжками, аби відчути всі переваги та хиби їх маршрутів.

«Захоплива сімейна подорож – мрія кожного малюка»

Батьки – Олег та Оксана, а також їхні діти – Богданчик та Марійка, щоразу під час канікул вирушають своїм жовтим мікроавтобусом у мандрівку Україною. За задумом серія вімельбухів «Подорож Україною» передбачає чотири мандрівки, по одній кожної пори року. Наразі вийшли дві книжки: літня й зимова, а також додаток до проекту – чималенька (60х98см) розмальовка – карта України з десятком наліпок «Ми тут були».

Літня книжка має п’ять розворотів: Карпати, Донецьк, Сорочинський ярмарок, Одеса та Київ. Зимова – трошки більша, на сім розворотів: Дніпро, Петриківка, Харків, Львів, Буковель, замки Західної України та Київ. Особливістю зимової книжки є змістовий акцент, на який вказує підзаголовок: «Від свята до свята», а також – текстова вкладка «Лист до батьків», у якій ідеться про те, що ж таке «вімельбух» та «з чим його їсти», чому родина вирішила завітати в те чи інше місце, а також ігри для малят та запитання на ерудицію для школярів на кожен розворот.

Розглядати у виданні й справді є що. Тут сила-силенна персонажів та деталей, із яких за бажання можна придумати безліч історій, знайти паралелі до власних сімейних мандрівок, ознайомитися з цікавинками України, пограти в ігри на кшталт «знайди-но» і врешті замислитися й над власною подорожжю. Особливо ж тішить у цих малюнках баланс між естетикою та змістом. Ілюстрації тут не лише зображають, але й розповідають. Чого, врешті, й варто очікувати від вімельбуха. Та серед «бочки меду» цікавих та симпатичних малюнків чималою ложкою дьогтю став текст. І не лише тому, що у форматі розглядалки текстова вкладка в зимовій мандрівці (принаймні в такому вигляді, як вона є) зайва за своєю суттю. Бо ж автор намагається нав’язати читачам-глядачам свої історії та спосіб користування книжкою, а отже обмежує батьків та дітей у радості фантазувати. А й тому, що цей неоковитий загалом текст не лише не несе жодних змістовних пояснень щодо свят чи міст, а ще й містить купу одруківок та стилістичних покручів, які, щонайгірше, призводять і до змістовних помилок. До прикладу, висоту Говерли занизили до 2016 м, а свято Маланки, як випливає з тексту, у деяких регіонах (і чому власне «в деяких»?), виявляється, святкують за старим календарем 30–31 грудня.

подорож-україною2А ось де бракує тексту – так це на самих малюнках, принаймні у другій книжці, де для тих, хто не бачив Харкова та Дніпра, з першого погляду навіть упізнати ці міста доволі непросто. Замість простакуватих ігор та запитань (до слова, видання не містить відповіді на більшість із них), куди доречніше було б позначити цифрами цікаві архітектурні споруди на малюнках та принаймні назвати їх на окремій сторінці. А ще ліпше – інтегрувати місця-цікавинки у пригоди мандрівної родини.

Врешті, непослідовність (нелогічність) викладу та змістові «ляпи» і є найбільшою хибою видання. Будь-який мандрівник скаже, що маршрут Карпати – Донецьк – Полтава – Одеса – Київ із міркувань банальної логіки є абсурдним. Принаймні мій 10-річний друг після гортання книжки діловито заявив: «Якби сімейство перед тим, як вирушати в дорогу, бодай кинуло оком на карту, то зекономило б чимало грошей та часу, і можна було б заїхати ще кудись, а ще ліпше – затриматися на морі». «А крім того, – резюмував юний мандрівник, – ярмарок відбувається у другій половині серпня, тож спочатку треба було їхати на тепле море, а вже потім на ярмарок, звідки й до Києва повертатися ближче». І як не крути, а так і є.

Те саме і з зимовою мандрівкою. Ніхто при здоровому глузді і тверезій пам’яті не плануватиме за три тижні зимових канікул об’їздити всю Україну. Тим паче, що «міні-екскурсія» замками Західної України цілком «тягне» на окрему книжку. Узагалі, акцент на свята не вдався. Про Святого Миколая у Дніпрі нагадують лише три дрібонькі та малопомітні подарункові пакуночки. Натомість складається враження, що купа люду в грудні ходить там по вулицях з ханукіями. Попри всі принади Петриківки, Маланку куди логічніше було б їхати святкувати на Буковину у Вашківці. Про щедрування та посівання – ані натяку.

Та чи не найбільше про авторську неуважність свідчить «жовтий трейлер», який на малюнку є ніяким не трейлером (домом на колесах), а звичайнісіньким мікроавтобусом.

Скажете – дрібниці? Та саме з продуманих дрібниць і складається вдала подорож. З іншого боку, пошук помилок розвиває критичне мислення і також може стати цікавою грою для уважних дітлахів.

А ось що тішить у виданні, то це різноманітність запропонованої України: географічна, національна, расова, соціально-культурна тощо. У книжках є євреї та цигани, є персонажі з темною шкірою, є вишиванки з віночками та звичайні джинси з футболками, є трембіта і гармонь (баян, акордеон?), є хустки і шляпки, є село і місто, є лижники і монахи, є Різдво і Ханука, є подарунки від Святого Миколая та Дід Мороз із мішком (адже такі сьогоденні реалії), є журналісти, робітники, рибалки, неодмінний атрибут наших музеїв – «бабця-наглядачка», є студенти, вершники, є грубі, худі, лисі, руді, кучеряві, є спортивні автівки та віз із волами, є вівці, такси, мавпи – одне слово, є життя, у всій своїй барвистості та неоднорідності. І розглядати його справді цікаво, а це – найголовніше.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар