Вдала підробка під підліткову літературу
Проблема самовизначення дитини, яка під тиском батьків мусить відмовитися від мрії про улюблену професію, – надзвичайно важливе питання, вирішення якого у книжках для дітей та підлітків розкривають не так часто. Найперша спадає на думку книжка Оксани Думанської «Дитя Епохи», на жаль, незаслужено не розкручена. Із нещодавно виданого – «Дівчата з 13-ої вулиці» Малґожати Гутовської-Адамчик, де питання вибору між театральним гуртком і кар’єрою медика є одним із ключових.
Тому від нової книги Сайко найперше сподіваєшся розробки саме цієї тематики. Здавалося б, є придатний для цього сюжет: оповідь про дівчину-випускницю, яка не складала ЗНО через хворобу і тепер чекає на другий шанс у наступному році, а тим часом ходить на курси математики, щоб підготуватися до вступу на економічний.
Звісно, ВСЛ учергове видало красиву книгу – особливо хочеться відзначити обкладинку з картиною Сергія Цемрюка. До того ж це іще одна книга із сенсаційної серії «Майже дорослі», темпи наповнення якої дуже тішать. Приємно відзначити і письмо самої Оксани Сайко, яке у «Кав’ярні» дуже відрізняється від стилю її ж книги «Новенька та інші історії». «Новенька» відзначалася простотою стилю і експлуатуванням класичних сюжетів дитячої прози, покликаної неприховано пропагувати дружбу, співчуття та інші вічні цінності. У «Кав’ярні» Сайко, переорієнтувавшись на дещо старших читачів, дозволила собі й стиль написання змінити. Тепер це спокійна і насичена оповідь, дуже атмосферна – за кількістю горняток кави і «пледиків» вона нагадує відомі «Теплі історії», багато уваги приділено відтворенню «атмосфери Львова».
«Вибач, але я не можу здійснити твою мрію. Нехай вона просто залишається твоєю. Знаєш, один мій знайомий поет уважає, що часом нездійснені мрії дають людині більше втіхи, ніж ті, що втілилися в дійсність. Бо ти продовжуєш мріяти! Тож нехай вона залишається твоєю мрією…»
Щодо сюжету, то, попри очікування, він обертається довкола життєвих історій відвідувачів кав’ярні, а не довкола власне життєвого вибору героїні. Долі поета-невдахи, колекціонера книжок, пралі зав’язалися на молодій кельнерці, яка в міру своїх здібностей переосмислює ті проблеми і навіть намагається шукати вихід із різних життєвих – часто тупикових – ситуацій. Теоретично планувалося, що це допоможе героїні зробити власний життєвий вибір, але цей мотив відверто губиться, витіснений життєвими перипетіями старших людей. Книга про життєвий вибір несамохіть переорієнтовується так, що книжка краще пасувала б читачеві середнього та старшого віку, аніж прихильникові серії «Майже дорослі».
Неоковирна і якась ніби пунктирна сюжетна лінія із хлопцем, який теж ходить на курси математики і безнадійно закохується в головну героїню, не перекреслює того факту, що маємо справу не з підлітковою книжкою. Тему вибору, яка мала би виправдовувати її існування, на жаль, не розкрито. Із батьками героїня спілкується телефоном. Про те, чому саме у неї в родині було вирішено віддавати дитину вчитися на економіста, не сказано нічого, крім того, що тато-слюсар у молодості сам про це мріяв. Боюся, цього не досить, щоб відтворити всю складність ситуації, якій намагається протистояти дитина, за яку вже все вирішили. Не показано у книжці й жодного алгоритму опору батьківській диктатурі, не запропоновано шляхів порозуміння… Кому це цікаво, раджу читати «Дитя епохи» Думанської.
А ось «Кав’ярню на розі» варто сприймати як добре написану, атмосферно Львівську, в міру цікаву книжку про життя, від якого ми свідомо відмовляємося, і про те, що у душах людей місце відчаю повинна займати надія, яка дозволить перестати оглядатися назад і зважитися на зміни.
