Вдалі книжки передають у спадок
Видавництво під назвою «Видавництво» засноване лише минулого року, але вже добре знайоме всім, хто цікавиться українською дитячою та підлітковою перекладною літературою. Звернення до гострих соціальних тем, велика увага до якості книжок, а також орієнтування на сучасні світові тренди – риси роботи «Видавництва», помітні кожному читачеві його книжок. Тож напередодні «Форуму видавців» БараБука розпитала засновників «Видавництва» Іллю Стронґовського та Лілію Омельяненко про їхнє бачення сучасної дитячої та підліткової книжки, найновіші тенденції дитячого книговидання та, звісно ж, найближчі творчі, тобто видавничі, плани.
– Ілля, ваше «Видавництво» не так давно дебютувало, але вже заявило про себе, як про особливого гравця на ринку дитячої та підліткової літератури. Після двох книжок Анни Хьоґлунд і «Майї та її мам» Лариси Денисенко читачі чекають від «Видавництва» нових сміливих та проблемних дитячих книжок. Чи справдяться ці сподівання?
Ілля Стронґовський: Ми сподіваємося не розчарувати зацікавлених у чесній, відвертій та переконливій літературі на закриті й табуйовані в українському суспільстві теми. Мало того, що ми пропонуємо вершинні світові твори, які вже здобули визнання критиків, любов читачів і низки премій, ми також активно залучаємо українських авторів для роботи над новими книжками, здатними, сподіваємося, конкурувати на міжнародному рівні. Так, наприклад, наступного року плануємо вихід надзвичайно відвертих і щирих книжок як для маленьких читачів, так і підлітків. Ми приділимо увагу питанням домашнього насильства, зґвалтування, цькування на підставі сексуальної орієнтації. Саме тепер вони перебувають на стадії підготовки текстів.
«Ми не вважаємо свої видання подарунковими. Некоректно сприймати якість як ознаку ексклюзиву. Ви ж не вважаєте свіжий хліб подарунковим виданням черствого»
У країні третій рік іде війна, все наше інфополе безупинно звітує про людські втрати, а попри те на ринку дитячої літератури одиниці книжок про смерть і мало яка з них справді прозвучала. Але ж потреба – і значна – є. Натомість у світі ця ніша багаторазово проговорена, тож ми взялися видавати три бестселери з багатьма нагородами, які пробують говорити про смерть із цілком різних точок зору, але незмінно – з великою повагою і любов’ю до дитини. Уже цього року чекайте на «Смерть, Качку та Тюльпан» від автора ілюстрацій до книжки «Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову» Вольфа Ерльбруха в перекладі Олександри Григоренко. Ще буде видано данську казку-притчу «Плач, серце, плач» Ґленна Рінґтведа з ілюстраціями Шарлотте Парді (цьогорічна Batchelder Award) у перекладі Анжели Цьорох і красивезну книжку-картинку «Небеса Анни» відомого норвезького письменника та ілюстратора Стіана Гуле, переклад якої втілила Ірина Сабор. Скандинавська дитяча література невипадково є предметом нашого найбільшого інтересу: там наважуються піднімати теми, які в нашому суспільстві табуйовані й для дорослих. Але ми віримо, що успішне суспільство мусить бути відвертим і чесним і українські читачі доросли до такої літератури.
Та перед всіма цими книжками ми готуємо одну справді особливу. Видання піднімає екзистенційні питання, які щодня ставлять діти дорослим. Чому люди помирають? Хто визначає моє майбутнє? Чи всі люди однаково цінні? Відповіді на ці питання ми отримуємо з авторських коментарів та цитат відомих світових філософів і філософинь. Зветься книжка «Всі питають, чому» шведського тандему Еви Суссо (текст) і вже знайомої українським читачам Анни Хьоґлунд (ілюстрації), Ми дуже цінуємо творчість Анни і, як сказала вона сама у травні цього року в Києві, – «У мене тепер є особисте видавництво в Україні» :).
Філософи у книжці мають людські обличчя й тіла різних тварин. Це зовсім інший погляд на знайомі імена, геть новий контекст, це спосіб зробити філософію цікавою дітям. Анна каже: «Я зробила їх тваринами – все одно ці філософи вже померли».
Книжка побачить світ у жовтні-листопаді 2017 року, наразі її можна передзамовити на сайті «Видавництва».
Зрозуміло, що ми не могли безоглядно друкувати текст на теми, які вимагають експертної думки, і ми справді залучили кілька значимих українських імен, які спеціалізуються на дослідженні конкретних постатей, тож книжка міститиме актуальну термінологію і правильний переклад цитат. Ми мали подібний досвід із «Нейромантом» Вільяма Ґібсона, коли крім звичної команди у видання був науковий редактор, і це, здається, безпрецедентна річ для художньої літератури.
Щойно нашому «Видавництву» підтвердили права на переклад книжки на одну з найбільш табуйованих тем, із якими в принципі може стикнутися дитина. Поки не відкриватимемо карти, але це буде ще радикальніше, ніж усе, що ми досі видавали.
Книжку «Майя та її мами» можна безплатно завантажити на сайті видавництва
– «Майя та її мами» Лариси Денисенко викликала великий резонанс. Поряд із неприйняттям було й чимало вдячних відгуків. Зі слів знайомих учителів знаємо, що читання окремих частин книжки не раз ставало одним із найцікавіших читацьких досвідів минулого навчального року. Чи можете назвати кілька відомих вам особливо цікавих чи зворушливих реакцій на цю книжку?
Лілія Омельяненко: Ми справді боялися, що «Майю» не сприймуть, але крім пари коментарів у фейсбуці від людей, які далі назви явно не читали, всі реакції, які ми отримували і від дорослих, і, що важливіше – від дітей – суцільно позитивні, які в тому числі містили подяку за роботу, яку всі ми робимо. Мені особливо запам’ятався один відгук, коли дівчина забрала книжку на відділенні «Нової пошти», але не пішла звідти, поки не дочитала текст, і звідти ж написала дуже зворушливу подяку.
Ще нам заявляли хибою книжки відсутність пригодницького сюжету. Мовляв, нема дії. Але це – книжка-розмова. Її можна розгорнути на будь-якій сторінці і проговорювати з дитиною кожну з родин, кожну ситуацію. Їх там описано 17 типів, але це, звісно, не весь спектр. Далі – робота батьків. Це нагода піднімати непрості теми, пояснити їм ті речі, про які складно говорити без контексту або про які просто складно говорити.
Одна мама купила цю книжку для своєї доньки, щоб пояснити, що в різних родин – різні можливості щодо якості життя, яку вони можуть забезпечити, але це не означає, що родина від того гірша. Головне – любов і повага в кожній конкретній родині, і саме це забезпечує повноцінність родини.
– Зі своїм благодійним проектом «Добра листівка» ви буваєте на багатьох міжнародних книжкових ярмарках. Які з найновіших тенденцій книговидання для дітей та підлітків вам найбільше до серця і які з них ви найближчим часом хотіли би бачити в Україні?
І.С.: Після Майдану український книжковий ринок розвивається вибухово за рахунок переформатування російської частки на ньому, тому так добре пішли вімельбухи й комікси. Люди потроху звикають до книжок-картинок, зокрема успішним виявився пікчербук Анни Хьоґлунд «Про це говорять лише з кроликами» про підліткову депресію. Зрозуміло, що нам би хотілося розвивати цю нішу. Але водночас постає питання поліграфічної якості – виробники вімельбухів уже з цим стикнулися: наші типографії поки не навчені працювати навіть із форматною картонною поліграфією, стохастичним растром, багатопантонним друком, тож результат часто розчаровує. Як за цих обставин розвивати поп-апи чи книжки-вирубки штибу «Le petit Theatre de Rebecca» Ребеки Дотремер? – адже навіть якщо набути права, друк в українських умовах стане справжнім викликом.
Між тим основний світовий тренд – це саме працювати на якість. Книжки-одноденки все більше переселяються в електронний формат, натомість паперові видання активно рухаються в бік виняткової подачі й спецефектів. Вдала книжка має бути річчю, викликати тактильний захват і бажання зберігати й передавати у спадок. Власне, це і є наші засади. Робити не просто якісно, а крутіше за видання ориґіналів, якщо йдеться про перекладні книжки. Працювати неспішно, зате винятково ретельно, з великою любов’ю до кожної книжки. Не економити ні на чому, брати за це справедливу ціну і знати, що результат нашої праці житиме щонайменше століття.
Так, у нас уже є своє коло поціновувачів й колекціонерів. Працюємо над тим, щоби кожним нашим виданням його розширювати.
Важливою тенденцією також є ґрунтовність та комплексність підходу до соціальної тематики. На Заході, особливо у Скандинавії, все більше розуміють цінність соціально-орієнтованої літератури для розвитку здорового й успішного суспільства та підтримують її вихід на державному рівні. Є національні програми із закупівель та безплатного поширення мотиваційних і художніх книжок про смерть близьких людей (як її легше перенести, як долати депресію і бажання самогубства); освітньої літератури про права людини й фемінізм для підлітків. Дитяча й підліткова літератури й далі працюють на долання й обговорення допустимого і замовчуваного, на розуміння й прийняття «іншого», тож, зрозуміло, що це дуже цікавить і нас.
– Останнім часом на полицях книгарень з’явилося чимало книжок-картинок, які навряд чи можна назвати суто дитячими. Книжки Анни Хьоґлунд – частина цієї тенденції. Чи плануєте ви й далі видавати книжки-картинки для підлітків і як бачите розвиток цього тренду?
І. С.: Ось уже 20 років уся структура візуального матеріалу навколо нас стала кліповою, «швидкий монтаж» просочився всюди, і дитяча література не виняток. Але завдяки перенесенню уваги з текстового наповнення на візуальне, несподівано вдалося досягти посилення ваги обох складових. Що менше тексту, то ретельніше й обережніше добираються слова – ми бачимо це по кількості зусиль, які витрачає наша команда на переклад і Анна Процук на редагування. У великій книжці фальшиве слово губиться, у книжці-картинці воно псує весь результат.
Натомість уся описова текстова частина повністю переноситься в зображення, більше того, в найкращих книжках-картинках там зосереджено й частину наративу – сприйняття тільки тексту не дасть повного розуміння. Це дає багатий простір і для розмаїтих інтерпретацій матеріалу: немає цілковитої однозначності, єдиних висновку і моралі. Все це уможливлює використання формату книжок-картинок для всіх вікових груп. Тож якщо комікс здобув Пулітцерівську премію, логічно припустити, що це саме чекає і на книжки-картинки.
– Одна з виразних особливостей ваших книжок – велика увага до візуальної складової, до шрифтів, дизайну, типу паперу, певних тактильних елементів… Це, зокрема, позначається й на ціні. Тож книжки «Видавництва» часом називають подарунковими виданнями. Це свідомо обрана політика, яка пошириться й на наступні видання?
Л.О.: Ілля – книжковий дизайнер, і я повністю йому довіряю в питаннях подачі книжок. Він завжди шукає спосіб проявити характер книжки, підкреслити її унікальність.
Ми не вважаємо свої видання подарунковими. Некоректно сприймати якість як ознаку ексклюзиву. Ви ж не вважаєте свіжий хліб подарунковим виданням черствого.
У країні майже ніхто не намагається працювати на якість, і навіть якщо працює, робиться це за рахунок людей, які творять книжку. На практиці це означає, що навіть якщо у виданні не буде російського паперу, піратських шрифтів, а дизайн робитиме людина, яка розуміє, що робить, нічия робота не буде оплачена гідно. Українська книжка дешева за рахунок зниження якості фахівців, які над нею працюють. Професіонали не погодяться на такі гроші, а хто погоджується, не видає гідного результату. Усе менше людей хочуть іти в такі часовитратні й малооплачувані професії і, в результаті, щойно книжковий ринок почав вибухово відвойовувати свою частку в росіян в Україні, про брак професіоналів заявили всі основні гравці ринку. Про причини, правда, скромно промовчали.
Ми віримо в те, що всі, хто вкладається у книгу, мають отримувати достойну компенсацію своєї праці. Додрукарська підготовка має бути винятковою – без браку, недбалої верстки, крадених шрифтів і картинок. Книжка має жити сто років, а не місяць. Це, на щастя, потрібно далеко не всім книжкам, але за ті, яким достатньо місяця, ми не беремося. Тому ми вкладаємося в папір і типографію. І, нарешті, кожна книжка особлива, і вона має виглядати такою з першого погляду, з першого дотику. Тому нам важливі і спецефекти, які поглиблюють і розвивають подачу кожного видання. Ну і, приміром, якби ми робили не 1000 екземплярів, а 10 000, то, зрозуміло що, ціна примірника знизилася б. Але на такі наклади в нас нема ні ресурсів, ні мережі поширення. Книжки в нас трохи дорожчі, ніж абстрактна українська книжка. Але наші видання все ще дешевші від, скажімо, скандинавських ориґіналів, тож ми знаємо міру. І наші книжки в принципі перевершують якість абстрактної скандинавської книжки.
В умовах, коли ти менший, дорожчий, працюєш із революційними та дражливими темами, без особливих ресурсів, але з принципами, якістю і претензією змінити суспільство на краще, доводиться докладати неабияких зусиль, щоб достукатися до споживача. І поліграфічні ефекти, небачені на ринку, складні для втілення, які змушують виробничих технологів чухати потилицю, – саме вони несподівано починають працювати як рушій наших продажів. Отак, книжку про самотність та підліткові депресії – «Про це говорять лише з кроликами» Анни Хьоґлунд – продає саме її пухнастість, флокове покриття, ідею якого вигадав Ілля, а друкарня «Huss» перевершила всі наші очікування щодо виконання. Сама технологія не є радикально новою, але ми доклали зусиль, щоби напилення було напівпрозорим. І ось один із нещодавніх відгуків на неї: «Приїхала до мене пухнаста книжка “Про це говорять лише з кроликами”, і знову ж не перестаю радіти, що наші видавничі успіхи досягли такого рівня. Бо коли їдеш у страшній маршрутці та торкаєшся м’якенького вуха зайця з обкладинки, то світ автоматично робиться м’якішим». Такі речі нас страшенно надихають, заради цих відгуків ми працюємо.
Нова книжка, яку ми готуємо на «Форум видавців» – «Нейромант» Вільяма Ґібсона – наша спроба перевершити себе. Для підкреслення ретрофутуристичного бачення автора ми використали лентикулярну інкрустацію-переливашку.
– Які ваші читацькі плани на цьогорічний «Форум видавців»: які книжки плануєте купити, які заходи відвідати, з ким зустрітися?
Л.О.: На «Форумі», як зазвичай, дуже потужна й насичена програма, тому хочу подивитися в першу чергу новинки дитячої літератури інших видавництв. Побачитися з усіма, кого не бачила з часів «Книжкового Арсеналу», та потеревенити про проблеми й тенденції книжкового ринку України :).
Розпитувала Галина Ткачук. Фото зі сторінки “Видавництва” у фейсбуці
