01
4+

Вгадайте свою дитину

Наталка Малетич

Володимир ЧИТАЙ. Історії Чарівного лісу. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2012. – 80 с. Володимир ЧИТАЙ. Нові історії Чарівного лісу. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2014. – 92 с.
Уподобань: 17

Виявляється, у Карпатах живе… слоник, який зветься Дзвоник, ходить у перший клас і вміє розмовляти людською мовою. Звісно, слоник Дзвоник – літературний персонаж, який мешкає не у простому лісі, а в Чарівному. Він уміє оповідати цікаві історії, і їх уже назбиралося, за словами львів’янина Володимира Читая, який «записує» слоникові оповіді, близько п’ятдесяти. Планується, що всі вони поступово будуть видані в серії «Читальня слоника Дзвоника»; втім, оскільки ілюстрування – тривалий творчий процес, наразі (у 2012 і 2014 роках) друком вийшли дві книжки – «Історії Чарівного Лісу» та «Нові історії Чарівного Лісу», які разом умістили сім історій.

Серед історій Чарівного Лісу є декілька з виразним казкотерапевтичним ефектом. Наприклад, уже перша оповідка, як слоник Дзвоник став лісовим пожежником, може бути «лікувальною» для діток, що соромляться своєї повноти чи зросту (або інших «не таких» рис) і хотіли б бути іншими, – подібно, як Дзвоник хотів бути схожим на чаплю. Однак письменник нагадує дітям давню істину (як у Біблії: «Бог не дивиться на обличчя»), що важливий насамперед не вигляд, а чин – усе добро, що може зробити людина для інших. Тому за сюжетом «вада» слоника – його надто великий зріст – стає перевагою: адже тільки йому під силу швидко врятувати мурашник від пожежі.

Із цією історією співзвучна оповідь про черепашку Черепка і зайвий панцир, якого він вирішив позбутися, щоби швидко, як усі, бігати на уроках фізкультури. Втім, виявляється: те, що Черепку начебто заважає, насправді дуже добре його захищає, без панцира він попросту не є собою. Маленьким читачам доведеться поспівчувати Черепкові й разом із ним шукати викинутий панцир, який безслідно зник, – а це вже справжня пригода. А, крім того, дитина також має навчитися бути собою – не такою, як усі, а особистістю з лише їй притаманними рисами й особливостями.

– Повагу дають справи.
– Які?
– Добрі, сину. Добрі!

На противагу закомплексованості й невпевненості в собі інші герої Володимира Читая – такі як ослик Якало чи цап Гордань – надмірно самовпевнені й зовсім не критичні до себе. Прочитавши про їхні пригоди, не один маленький хвалько матиме над чим поміркувати, і, напевне, зрозуміє, що не варто вихвалятися, а потрібно більше працювати над собою. А якщо про пригоди Якала дітям читатимуть батьки, теж збагнуть, що не варто безпідставно захвалювати дитину, а треба допомогти їй досягати не уявних, а справжніх успіхів.

02Також актуальна для дітей означеного віку розповідь про дружбу хом’ячків Тута і Тама, яку спромоглася розбити жаба Душка, адже в початковій школі діти часто сваряться і миряться з друзями. Ця історія навчить читачів прощати кривдникові, а також розуміти: той, хто ображає інших, часто сам надто вразливий і скривджений через брак любові, тож потребує розуміння, прощення і дружби – так, як жабка Душка.

Важливо, що автор «дає шанс» усім своїм персонажам – хоч би якими лихими, впертими чи немудрими вони були. У цьому простежується важливий педагогічний момент історій Читая, на що треба зважати батькам, які хочуть виховати дітей добрими, милосердними, рішучими.

Особливо показова в цьому плані оповідка про чортика Крутихвоста – думаю, дорослі, прочитавши її, одразу зрозуміють, що це типова історія про «важку дитину». Потрапивши до Чарівного Лісу, він миттю підбиває школярів на шкоду, навчає їх лаятися – одне слово, поводиться як типовий неформальний негативний лідер класу. Не дивно, що звірі виганяють його з лісу. У те, що Крутихвіст може виправитися, вірить лише цап Буцай, який заопікувався малим. І справді, терплячість, наполегливість і любов цапа поступово дають свої плоди: Крутихвіст стає йому справжнім сином. Його педагогічні методи варто запозичити і батькам, і вчителям, які готові махнути рукою на «важку дитину».

Історії Чарівного Лісу написані добірною мовою, у них багато емоційних динамічних діалогів, в яких виявляються характерні риси персонажів. Жвавості оповіді автор досягнув, уникаючи складних синтаксичних конструкцій, послуговуючись стислими розповідними реченнями. Історії сповнені легкої іронії і не переобтяжені довгими описами, яких зазвичай не люблять діти-читачі. Думаю, дітлахам сподобається, що письменник дає героям виразні імена і пояснює їх етимологію: чому саме чортик називається Крутихвіст, ослик – Якало, цап – Гордань, слоник – Дзвоник, а хом’ячки – Тут і Там.

Герої цих оповідок будуть близькими і дошкільнятам, і молодшим школярам, які на їхньому прикладі можуть навчитися долати власні перші життєві труднощі, дружити, любити і прощати. Великий чіткий шрифт підійде дітям, що саме вчаться читати, а емоційні яскраві ілюстрації Марини Шутурми приваблять читачів різного віку – зрештою, всіх, хто любить добрі казки зі щасливим кінцем.

Письменник стверджує, що історії Чарівного Лісу розраховані на дітей 4-8 років. Зазвичай у цьому віці дітям подобаються «серійні» оповідки з продовженням – наприклад, знамениті Нестайкові «Дивовижні пригоди у Лісовій школі», цикл історій «Жили собі кролики», оповіді про Мартіну чи про Ніколаса й багато інших. Тож казки з «Читальні слоника Дзвоника» також мають хороший шанс посісти належне місце на поличці малих книголюбів.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар